Великого розвитку в I - II століттях нашої ери отримали освіта й наука
У Римі і багатьох провінційних центрах було зорганізовано навчання для дітей. Так, приватні вчителі або у себе вдома, або в громадських місцях, або просто у садах збирали групи дітей і за плату навчали їх читати, писати і рахувати. Це відбувалося так: вчитель вимовляв букви і слова, а учні повторювали їх вголос, потім він на навощеній дощечці писав букви і слова, а учні списували їх. У подібних початкових школах вчилися діти віком від 7 до 12 років.
Наступною ланкою освіти була "граматика", де курс навчання тривав чотири роки. Приміщення таких шкіл прикрашалися погруддями письменників і філософів. Тут учні читали і коментували уривки з творів поетів і письменників, робили письмові вправи. Грецька і латинська літератури вивчалися як окремі предмети. Досягши 36 років, учні переходили до школи "риторики", яку можна порівняти із сучасною вищою школою.
Подібні школи користувалися великою популярністю, оскільки, незважаючи на посилення імператорської влади, в країні продовжувало цінуватися мистецтво красномовства. Самі імператори надавали кошти на утримання шкіл латинської і грецької риторики. "Ритори" – вчителі красномовства були частими гостями в маєтках аристократії. Вони вчили своїх слухачів мистецтву побудови фраз, вишуканості мови, організовували змагання слухачів, переможцям, як правило, дарували книгу.
Деревья, деревья, деревья… Под ногами — мох и жухлая трава, над головой — равнодушные, безучастные к человеческой беде облака. А в сердце — холодный, липкий, пронизывающий ужас, заставляющий то бежать сломя голову, то без сил лежать на земле. Вот что, как мне кажется, увидел и почувствовал тринадцатилетний мальчик Васютка, когда понял, что заблудился в бескрайней тайге. Однако главный герой рассказа В. П. Астафьева «Васюткино озеро» совсем не похож на тех людей, которые, попав в трудную ситуацию, падают духом и трусливо ждут собственной смерти. Васютка быстро сумел взять себя в руки, спокойно обдумать свое положение и принять верное решение. Вдумчиво, не суетясь, шел Васютка к своему и удача от него не отвернулась.
Я не знаю, как бы я повел себя на месте этого мужественного мальчика. Я еще не попадал в ситуации, которые требуют от человека не только самообладания, смелости и силы воли, но и многих практических знаний и умений. Однако я теперь точно знаю, что любой может оказаться в положении, где главным его богатством будут те качества и знания, которыми он обладает, и только они могут или помешать остаться Человеком.
Великого розвитку в I - II століттях нашої ери отримали освіта й наука
У Римі і багатьох провінційних центрах було зорганізовано навчання для дітей. Так, приватні вчителі або у себе вдома, або в громадських місцях, або просто у садах збирали групи дітей і за плату навчали їх читати, писати і рахувати. Це відбувалося так: вчитель вимовляв букви і слова, а учні повторювали їх вголос, потім він на навощеній дощечці писав букви і слова, а учні списували їх. У подібних початкових школах вчилися діти віком від 7 до 12 років.
Наступною ланкою освіти була "граматика", де курс навчання тривав чотири роки. Приміщення таких шкіл прикрашалися погруддями письменників і філософів. Тут учні читали і коментували уривки з творів поетів і письменників, робили письмові вправи. Грецька і латинська літератури вивчалися як окремі предмети. Досягши 36 років, учні переходили до школи "риторики", яку можна порівняти із сучасною вищою школою.
Подібні школи користувалися великою популярністю, оскільки, незважаючи на посилення імператорської влади, в країні продовжувало цінуватися мистецтво красномовства. Самі імператори надавали кошти на утримання шкіл латинської і грецької риторики. "Ритори" – вчителі красномовства були частими гостями в маєтках аристократії. Вони вчили своїх слухачів мистецтву побудови фраз, вишуканості мови, організовували змагання слухачів, переможцям, як правило, дарували книгу.
Объяснение:
СДЕЛАЙОТВЕТ ЛУЧШИМДеревья, деревья, деревья… Под ногами — мох и жухлая трава, над головой — равнодушные, безучастные к человеческой беде облака. А в сердце — холодный, липкий, пронизывающий ужас, заставляющий то бежать сломя голову, то без сил лежать на земле. Вот что, как мне кажется, увидел и почувствовал тринадцатилетний мальчик Васютка, когда понял, что заблудился в бескрайней тайге. Однако главный герой рассказа В. П. Астафьева «Васюткино озеро» совсем не похож на тех людей, которые, попав в трудную ситуацию, падают духом и трусливо ждут собственной смерти. Васютка быстро сумел взять себя в руки, спокойно обдумать свое положение и принять верное решение. Вдумчиво, не суетясь, шел Васютка к своему и удача от него не отвернулась.
Я не знаю, как бы я повел себя на месте этого мужественного мальчика. Я еще не попадал в ситуации, которые требуют от человека не только самообладания, смелости и силы воли, но и многих практических знаний и умений. Однако я теперь точно знаю, что любой может оказаться в положении, где главным его богатством будут те качества и знания, которыми он обладает, и только они могут или помешать остаться Человеком.