Час було повертатися до Петербурга, до перерваних в Академії мистецтв занять. Шевченко заїхав до Качанівки, щоб попрощатися з друзями. Один із знайомих якраз збирався на контракти до Києва. Домовилися про спільну поїздку. Вирушили в перших числах лютого.
Ось вони в Києві. Минули Хрещатик, узвозом спустилися на Поділ, у самий вир ярмарку.
Посеред величезної Подільської площі височів довгий будинок контрактів. Його фасад прикрашали шість великих колон, густо заліплених різними оголошеннями.
Просторий зал всередині будинку, який попервах служив тільки місцем нарад і підписання угод, тепер був заповнений приїжджими купцями. Тут були українці, росіяни, поляки, євреї, німці, французи, італійці, бухарці, татари, греки і ще не знати хто. Золото, срібло, фаянс, мило, масла, флакони з парфумами, взуття, тютюн, музикальні табакерки – все це, мов магніт, притягало погляди тих, хто входив, і спокушало зробити потрібні й непотрібні покупки. Увагу Шевченка привернули гравюри та книги.
Знайомий залишився в Контрактовому будинку, а Шевченко вийшов на подвір’я. На колонах будинку поряд зі свіжими оголошеннями висіли давні, ще не зняті. З них Шевченко довідався, що нещодавно в Києві був на гастролях знаменитий піаніст. Незабаром концерти даватиме славетний віолончеліст. Київ був музикальним містом.
Шевченко вирішив піти до театру. Оскільки часу мав досить, він найняв візника й наказав їхати до криниці Святого Володимира.
Була друга година дня. Все довкола засипав сніг: гори, яри, ліси, Дніпро – все покрилося білою пеленою
Криниця знаходилась у глибокому розлогому яру, зарослому старими вербами. Саме тут, за легендою, князь Володимир хрестив своїх синів. Із джерела з шумом витікав струмок і по льоду збігав у долину.
Над криницею за наказом царя Олександра І був збудований пам’ятник, який складався з аркади, що оточувала криницю, високої колони, кулі й хреста на ній. В аркаді, де висіли ікони, світилася лампада.
Неподалік, на високій горі, знаходилося місце, де, за свідченням літопису, Святий Андрій поставив перший на цій землі хрест. Архітектор Растреллі збудував тут церкву на честь Апостола – струнку, ажурну, легку при її чималих розмірах. Особливо гарний вигляд Андріївська церква мала з Подолу.
Шевченко звелів візникові зупинитися біля Золотих воріт, біля їхніх руїн, нещодавно розкопаних.
Два шматки кам’яної стіни, укріплені залізними прутами, пам’ятали прадавню славу Києва, славу України. Всього двісті років тому біля цих воріт, увінчаних гарною капличкою, український народ вітав свого героя, гетьмана Хмельницького, який з тріумфом повертався після переможних битв з військами Речі Посполитої.
Шевченко захоплено роздивлявся старий Київ, такий прекрасний своїм розташуванням і ще прекрасніший пам’ятками давнини.
Час було повертатися до Петербурга, до перерваних в Академії мистецтв занять. Шевченко заїхав до Качанівки, щоб попрощатися з друзями. Один із знайомих якраз збирався на контракти до Києва. Домовилися про спільну поїздку. Вирушили в перших числах лютого.
Ось вони в Києві. Минули Хрещатик, узвозом спустилися на Поділ, у самий вир ярмарку.
Посеред величезної Подільської площі височів довгий будинок контрактів. Його фасад прикрашали шість великих колон, густо заліплених різними оголошеннями.
Просторий зал всередині будинку, який попервах служив тільки місцем нарад і підписання угод, тепер був заповнений приїжджими купцями. Тут були українці, росіяни, поляки, євреї, німці, французи, італійці, бухарці, татари, греки і ще не знати хто. Золото, срібло, фаянс, мило, масла, флакони з парфумами, взуття, тютюн, музикальні табакерки – все це, мов магніт, притягало погляди тих, хто входив, і спокушало зробити потрібні й непотрібні покупки. Увагу Шевченка привернули гравюри та книги.
Знайомий залишився в Контрактовому будинку, а Шевченко вийшов на подвір’я. На колонах будинку поряд зі свіжими оголошеннями висіли давні, ще не зняті. З них Шевченко довідався, що нещодавно в Києві був на гастролях знаменитий піаніст. Незабаром концерти даватиме славетний віолончеліст. Київ був музикальним містом.
Шевченко вирішив піти до театру. Оскільки часу мав досить, він найняв візника й наказав їхати до криниці Святого Володимира.
Була друга година дня. Все довкола засипав сніг: гори, яри, ліси, Дніпро – все покрилося білою пеленою
Криниця знаходилась у глибокому розлогому яру, зарослому старими вербами. Саме тут, за легендою, князь Володимир хрестив своїх синів. Із джерела з шумом витікав струмок і по льоду збігав у долину.
Над криницею за наказом царя Олександра І був збудований пам’ятник, який складався з аркади, що оточувала криницю, високої колони, кулі й хреста на ній. В аркаді, де висіли ікони, світилася лампада.
Неподалік, на високій горі, знаходилося місце, де, за свідченням літопису, Святий Андрій поставив перший на цій землі хрест. Архітектор Растреллі збудував тут церкву на честь Апостола – струнку, ажурну, легку при її чималих розмірах. Особливо гарний вигляд Андріївська церква мала з Подолу.
Шевченко звелів візникові зупинитися біля Золотих воріт, біля їхніх руїн, нещодавно розкопаних.
Два шматки кам’яної стіни, укріплені залізними прутами, пам’ятали прадавню славу Києва, славу України. Всього двісті років тому біля цих воріт, увінчаних гарною капличкою, український народ вітав свого героя, гетьмана Хмельницького, який з тріумфом повертався після переможних битв з військами Речі Посполитої.
Шевченко захоплено роздивлявся старий Київ, такий прекрасний своїм розташуванням і ще прекрасніший пам’ятками давнини.
Час було повертатися до Петербурга, до перерваних в Академії мистецтв занять. Шевченко заїхав до Качанівки, щоб попрощатися з друзями. Один із знайомих якраз збирався на контракти до Києва. Домовилися про спільну поїздку. Вирушили в перших числах лютого.
Ось вони в Києві. Минули Хрещатик, узвозом спустилися на Поділ, у самий вир ярмарку.
Посеред величезної Подільської площі височів довгий будинок контрактів. Його фасад прикрашали шість великих колон, густо заліплених різними оголошеннями.
Просторий зал всередині будинку, який попервах служив тільки місцем нарад і підписання угод, тепер був заповнений приїжджими купцями. Тут були українці, росіяни, поляки, євреї, німці, французи, італійці, бухарці, татари, греки і ще не знати хто. Золото, срібло, фаянс, мило, масла, флакони з парфумами, взуття, тютюн, музикальні табакерки – все це, мов магніт, притягало погляди тих, хто входив, і спокушало зробити потрібні й непотрібні покупки. Увагу Шевченка привернули гравюри та книги.
Знайомий залишився в Контрактовому будинку, а Шевченко вийшов на подвір’я. На колонах будинку поряд зі свіжими оголошеннями висіли давні, ще не зняті. З них Шевченко довідався, що нещодавно в Києві був на гастролях знаменитий піаніст. Незабаром концерти даватиме славетний віолончеліст. Київ був музикальним містом.
Шевченко вирішив піти до театру. Оскільки часу мав досить, він найняв візника й наказав їхати до криниці Святого Володимира.
Була друга година дня. Все довкола засипав сніг: гори, яри, ліси, Дніпро – все покрилося білою пеленою
Криниця знаходилась у глибокому розлогому яру, зарослому старими вербами. Саме тут, за легендою, князь Володимир хрестив своїх синів. Із джерела з шумом витікав струмок і по льоду збігав у долину.
Над криницею за наказом царя Олександра І був збудований пам’ятник, який складався з аркади, що оточувала криницю, високої колони, кулі й хреста на ній. В аркаді, де висіли ікони, світилася лампада.
Неподалік, на високій горі, знаходилося місце, де, за свідченням літопису, Святий Андрій поставив перший на цій землі хрест. Архітектор Растреллі збудував тут церкву на честь Апостола – струнку, ажурну, легку при її чималих розмірах. Особливо гарний вигляд Андріївська церква мала з Подолу.
Шевченко звелів візникові зупинитися біля Золотих воріт, біля їхніх руїн, нещодавно розкопаних.
Два шматки кам’яної стіни, укріплені залізними прутами, пам’ятали прадавню славу Києва, славу України. Всього двісті років тому біля цих воріт, увінчаних гарною капличкою, український народ вітав свого героя, гетьмана Хмельницького, який з тріумфом повертався після переможних битв з військами Речі Посполитої.
Шевченко захоплено роздивлявся старий Київ, такий прекрасний своїм розташуванням і ще прекрасніший пам’ятками давнини.
Объяснение:
Час було повертатися до Петербурга, до перерваних в Академії мистецтв занять. Шевченко заїхав до Качанівки, щоб попрощатися з друзями. Один із знайомих якраз збирався на контракти до Києва. Домовилися про спільну поїздку. Вирушили в перших числах лютого.
Ось вони в Києві. Минули Хрещатик, узвозом спустилися на Поділ, у самий вир ярмарку.
Посеред величезної Подільської площі височів довгий будинок контрактів. Його фасад прикрашали шість великих колон, густо заліплених різними оголошеннями.
Просторий зал всередині будинку, який попервах служив тільки місцем нарад і підписання угод, тепер був заповнений приїжджими купцями. Тут були українці, росіяни, поляки, євреї, німці, французи, італійці, бухарці, татари, греки і ще не знати хто. Золото, срібло, фаянс, мило, масла, флакони з парфумами, взуття, тютюн, музикальні табакерки – все це, мов магніт, притягало погляди тих, хто входив, і спокушало зробити потрібні й непотрібні покупки. Увагу Шевченка привернули гравюри та книги.
Знайомий залишився в Контрактовому будинку, а Шевченко вийшов на подвір’я. На колонах будинку поряд зі свіжими оголошеннями висіли давні, ще не зняті. З них Шевченко довідався, що нещодавно в Києві був на гастролях знаменитий піаніст. Незабаром концерти даватиме славетний віолончеліст. Київ був музикальним містом.
Шевченко вирішив піти до театру. Оскільки часу мав досить, він найняв візника й наказав їхати до криниці Святого Володимира.
Була друга година дня. Все довкола засипав сніг: гори, яри, ліси, Дніпро – все покрилося білою пеленою
Криниця знаходилась у глибокому розлогому яру, зарослому старими вербами. Саме тут, за легендою, князь Володимир хрестив своїх синів. Із джерела з шумом витікав струмок і по льоду збігав у долину.
Над криницею за наказом царя Олександра І був збудований пам’ятник, який складався з аркади, що оточувала криницю, високої колони, кулі й хреста на ній. В аркаді, де висіли ікони, світилася лампада.
Неподалік, на високій горі, знаходилося місце, де, за свідченням літопису, Святий Андрій поставив перший на цій землі хрест. Архітектор Растреллі збудував тут церкву на честь Апостола – струнку, ажурну, легку при її чималих розмірах. Особливо гарний вигляд Андріївська церква мала з Подолу.
Шевченко звелів візникові зупинитися біля Золотих воріт, біля їхніх руїн, нещодавно розкопаних.
Два шматки кам’яної стіни, укріплені залізними прутами, пам’ятали прадавню славу Києва, славу України. Всього двісті років тому біля цих воріт, увінчаних гарною капличкою, український народ вітав свого героя, гетьмана Хмельницького, який з тріумфом повертався після переможних битв з військами Речі Посполитої.
Шевченко захоплено роздивлявся старий Київ, такий прекрасний своїм розташуванням і ще прекрасніший пам’ятками давнини.