Тургенев живет в то время, когда крепостное право еще не отменено. Не каждый дворянин удержится от жестокого отношения, когда его действия защищены законом, а вседозволенность развращает. Всегда есть люди, которые не будут злоупотреблять своими полномочиями, но для этого нужно стать человеком, вырастить себя.
Над крепостными издеваются не только помещики, но и их , которые тоже становятся «господами». Идет расслоение и в среде крестьян. Бурмистр Софрон умен, обладает деловой хваткой. Он умеет пускать пыль в глаза, заговаривать своего помещика льстивыми речами, а сам обкрадывает его и чинит произвол. И Аркадий Павлович не чувствует подвоха, поскольку сам неискренен по отношению к людям. Читая про всех персонажей этого рассказа, хочется спросить: «А кто же счастлив?» На мой взгляд, счастливых людей здесь нет.
У романі “Айвенго” В. Скотт так писав про лицарів: “Лицарство… воно джерело найчистіших й найшляхетніших прихильностей, опора пригніченим, захист ображеним, оплот проти свавілля володарів! Без нього дворянська честь була б пустим звуком. І свобода
знаходить найкращих покровителів у лицарських списах і мечах!”.
Одним з таких доблесних лицарів і був головний герой роману В. Скотта – Айвенго.
Він був сином англосакського феодала Седріка Роттервудського, який пишався давністю й честю свого старовинного роду. Але через те, що покохав леді Ронену, батько вигнав його з дому. Айвенго довелося пережити багато поневірянь: був він у Палестині, Венеції, Франції, Генуї.
Та все ж настав той день, коли юнак вирішив повернутися на батьківщину.
Неспокійно було в Англії: точилася запекла боротьба між саксами і норманами, королівський престол не могли поділитипринц Джон і король Річард. Айвенго був надзвичайно сміливим, але певний час йому довелося приховувати своє справжнє ім’я, тому й назвався він “Лицар, позбавлений спадку”. Хоробро він бився на турнірі й вибив із сідла відважного лицаря Бріана де Буагільбера.
Тургенев живет в то время, когда крепостное право еще не отменено. Не каждый дворянин удержится от жестокого отношения, когда его действия защищены законом, а вседозволенность развращает. Всегда есть люди, которые не будут злоупотреблять своими полномочиями, но для этого нужно стать человеком, вырастить себя.
Над крепостными издеваются не только помещики, но и их , которые тоже становятся «господами». Идет расслоение и в среде крестьян. Бурмистр Софрон умен, обладает деловой хваткой. Он умеет пускать пыль в глаза, заговаривать своего помещика льстивыми речами, а сам обкрадывает его и чинит произвол. И Аркадий Павлович не чувствует подвоха, поскольку сам неискренен по отношению к людям. Читая про всех персонажей этого рассказа, хочется спросить: «А кто же счастлив?» На мой взгляд, счастливых людей здесь нет.
У романі “Айвенго” В. Скотт так писав про лицарів: “Лицарство… воно джерело найчистіших й найшляхетніших прихильностей, опора пригніченим, захист ображеним, оплот проти свавілля володарів! Без нього дворянська честь була б пустим звуком. І свобода
знаходить найкращих покровителів у лицарських списах і мечах!”.
Одним з таких доблесних лицарів і був головний герой роману В. Скотта – Айвенго.
Він був сином англосакського феодала Седріка Роттервудського, який пишався давністю й честю свого старовинного роду. Але через те, що покохав леді Ронену, батько вигнав його з дому. Айвенго довелося пережити багато поневірянь: був він у Палестині, Венеції, Франції, Генуї.
Та все ж настав той день, коли юнак вирішив повернутися на батьківщину.
Неспокійно було в Англії: точилася запекла боротьба між саксами і норманами, королівський престол не могли поділитипринц Джон і король Річард. Айвенго був надзвичайно сміливим, але певний час йому довелося приховувати своє справжнє ім’я, тому й назвався він “Лицар, позбавлений спадку”. Хоробро він бився на турнірі й вибив із сідла відважного лицаря Бріана де Буагільбера.