ть бистріше будь ласка​ треба порівняти

Главный урок - это есть урок, который преподала мальчику учительница: урок доброты. Ведь недаром рассказ кончается именно таким образом. Лидия Михайловна поступала по зову души и сердца. Учительница понимает, что мальчику тяжело быть на данный момент одному. Но сам главный герой, привыкший к суровым условиям, не принимает 
от учительницы. Мол, гордость и чувство собственного достоинства у него есть. Мальчику даже бывать у нее в гостях, пить чай, которым она его угощает, не по себе, ведь он даже сначала отказывался от этого. И тогда Лидия Михайловна идет на хитрость — отправляет ему посылку. Но городская девушка не знала, что в глухой деревеньке нет и не может быть таких продуктов, как макароны и гематоген. И все же учительница старается своему ученику. Ее выход прост и оригинален. Она начинает играть с ним на деньги, причем старается делать все возможное, чтобы выиграл именно он. Лидия Михайловна понимает, что такой поступок рано или поздно может пагубно сыграть на ней, но она не бросает таким образом мальчику. Разве ли это не доброта? Разве это и сострадание? Разве не это можно считать по истине ПОСТУПКОМ?
Слово «урок» в названии рассказа имеет два зна­чения. Во-первых, это учебный час, посвященный отдельному предмету, во-вторых, это нечто поучи­тельное, из чего можно сделать вывод для будущего. Определяющим для понимания замысла рассказа становится именно второе значение этого слова. Уро­ки доброты и сердечности, преподанные Лидией Ми­хайловной, мальчик запомнил на всю свою жизнь. Литературовед Семенова называет поступок Лидии Михайловны «высшей педагогикой», «той, что прон­зает сердце навсегда и светит чистым, простодуш­ным светом естественного примера,... перед которым стыдно за все свои взрослые отступления от самого себя».
Нравственное значение рассказа Распутина — в воспевании вечных ценностей — доброты и человеко­любия

Позже, как вспоминает автор, он увиделся с учительницей (он и его учительница стали прототипами рассказа), так она даже не помнит этого случая. Тогда Распутин делает вывод, что по истине добрые люди, которые делают добро, не запоминают его, ибо они делали это от чистого сердца.

Народився Андрій Платонович Климентов 20 серпня (1 вересня) 1899 року в Воронежі в робочій багатодійтній сім’ї. Будучи старшим сином, Андрій допомагає батькам у вихованні братів і сестер, а пізніше починає забезпечувати матеріально. Освіту було отримано спочатку церковно -приходській школі, потім — в 4х — класній міській школі. З 1918 року почав вчитися в технічному училищі Воронежа. Через скрутне матеріальне становище в сім’ї рано почав працювати. Змінив він багато професій: був помічником машиніста, литейщиком труб на заводі, працював у страховій сфері, у виробництві млинових жорен. Писати став під час громадянської війни, оскільки працював військовим кореспондентом. За цим послідувала активна творча діяльність: Платонов Андрій проявив себе як талановитий письменник (публіцист, поет) і критик. У 1921 році він публікує свою першу книгу «Електрифікація», а 1922 році в світ виходить книга віршів Платонова «Блакитна глибина», що отримала позитивні відгуки критиків. Після закінчення політехнікуму в 1924 році, Платонов працює електротехніком і меліоратором. Як багато людей того часу, Платонова наповнений ідеалістичними революційними ідеями. Висловлюючи їх у своїх творах, автор з часом приходить до протилежної думки, зрозумівши нездійсненність задуманого. У 1927-1930 рр . Платонов пише одні з найбільш значущих своїх творів: повість «Котлован» і роман «Чевенгур». Потім в житті Платонова настає переломний момент. Після друку повісті «Про запас», яка була різко розкритикована Йосипом Сталіним, твори письменника відмовляються публікувати. Під час Великої Вітчизняної війни Платонов, як і під час громадянської війни, працює військовим кореспондентом. Повісті та військові розповіді Платонова знову друкуються. Однак літературна свобода письменника тривала недовго. У 1946 році, коли вийшла розповідь Платонова «Повернення», його знову перестають друкувати через надмірну критику, тепер уже назавжди. Ймовірно, такі події привели його до іронічних думкок з приводу нездійсненності революційних ідей. Помер письменник 5 січня 1951 в Москві від туберкульозу, і був похований на вірменському кладовищі. Літературна слава до письменника прийшла вже після смерті. Твори автора — повісті «Місто Градів», «Ефірний тракт», «Таємна людина», «Епифанские шлюзи». Розповіді «Як запалилася лампа Ілліча», «Третій син», «Піщана вчителька», «Ямська слобода». Збірка віршів «Блакитна глибина». Роман «Чевенгур», повість «Про запас», притча «Котлован». Андрій Платонов цікаві факти Він був найстаршою дитиною в сім’ї. У його батьків було 11 дітей. Письменник закохався в Марію Кашинцеву. Вона довго не хотіла офіційно оформляти їх відносини, але вагітність змінила її рішення. Закохані одружилися в 1921 році, а через рік у пари народився син, якого назвали Платоном. У 1944 році Марія Олександрівна народила письменникові дочку Машу. Мати і дружина письменника не знайшли спільної мови, йому не вдалося налагодити відносини між двома головними жінками в його житті. Насправді Платонов — це псевдонім Андрія Платоновича. Його справжнє прізвище Климентов. Письменник мав славу сумної і мовчазної людини.