Тарас Бульба 1. Кто занимался таможенным делом в те времена?
2. Почему Бульба беспрепятственно попал в Варшаву?
12. Зачем Тарас идет на площадь?
15. Кто составлял большую часть площади?
16. С каким видом выходят козаки на казнь?
17. Что говорит Остап перед казнью?
18. Чего не описывает автор? Почему?
19. За что Тарас одобряет сына?
20. Кого желает видеть Остап перед смертью?
21. Как прощаются отец и сын?​

На Захід^ – Заходові – заходу – південно^ – заході України, у родині багатих сільських поміщиків Попельских, народжується сліпий хлопчик. Спочатку ніхто не зауважує його сліпоти, лише мати догадується про це по дивному вираженню особи маленького Петруся. Доктори підтверджують страшний здогад. Батько Петра – людин добродушний, але досить байдужний до всього, крім господарства. Дядько ж, Максим Яценко, відрізняється бійцівським характером. У молодості він слыл усюди «небезпечним забіякою» і виправдав цю характеристику: виїхав в Італію, де надійшов у загін Гарібальді. У бої з австрійцями Максим втратив ногу, одержав безліч поранень і був змушений повернутися додому, щоб доживати своє століття в бездіяльності. Дядько вирішує зайнятися вихованням Петруся. Йому доводиться боротися зі сліпою материнською любов’ю: він пояснює своїй сестрі Ганні Михайлівні, матері Петруся, що зайва дбайливість може ушкодити розвитку хлопчика. Дядько Максим сподівається виховати нового «бійця за справу життя». Наступає весна. Дитина стривожена шумом природи, що пробуджується. Мати й дядько ведуть Петруся гуляти на берег ріки. Дорослі не зауважують хвилювання хлопчика, що не справляється з достатком вражень. Петрусь непритомніє. Після цього випадку мати й дядько Максим намагаються допомагати хлопчикові осмислювати звуки й відчуття. Петрусь любить слухати гру конюха Иохима на дудці. Свій чудовий інструмент конюх зробив сам; нещасна любов розташовує Иохима до смутних мелодій. Він грає щовечора, і в один з таких вечорів до нього на стайню приходить сліпий панич. Петрусь учиться в Иохима грі на дудці. Мати, охоплена ревнощами, виписує з міста фортепьяно. Але, коли вона починає грати, хлопчик знову ледве не втрачає почуттів: ця складна музика здається йому грубої, крикливої. Тої ж думки й Иохим. Тоді Ганна Михайлівна розуміє, що в нехитрій грі конюха набагато більше живого почуття. Вона тайкома слухає дудку Иохима й учиться в нього, Зрештою її мистецтво скоряє й Петруся, і конюха. Тим часом хлопчик починає грати й на фортепьяно. А дядько Максим просить Иохима співати сліпому паничу народні пісні. У Петруся немає друзів. Сільські хлопчиськи цураються його. А в сусідньому маєтку літніх Яскульских росте дочка Евеліна, однолітка Петруся. Ця гарна дівчинка спокійна й розважлива. Евеліна випадково знайомиться з Петром на прогулянці. Спершу вона не догадується, що хлопчик сліпий. 

В понятиях чести и достоинства выражается духовная связь человека с обществом. «Честь — жизнь моя, — писал Шекспир, — они срослись в одно, и честь утратить — для меня равно утрате жизни».

Собственная позиция: Что на сегодняшний день означает понятие «честь»? Каждый это понятие будет трактовать по-своему. Для одних – это совокупность высших моральных принципов, уважение, почет, признание других побед. Для других – это «земля, скот, овцы, хлеб, коммерция, барыш – эта жизнь!» Для меня честь и достоинство не пустой звук. Еще рано говорить, что я живу по чести. Но надеюсь что эти понятия будут всегда служить жизненным ориентиром для меня.

В наше время кажется уже, что понятия "честь и достоинства" устарели, утратив свои первоначальные, истинные значения. А ведь раньше, во времена доблестных рыцарей и прекрасных дам, предпочитали расстаться с жизнью, нежели потерять честь. А своё достоинство, достоинство своих близких и просто дорогих сердцу людей принято было защищать на поединках. Вспомним хотя бы, как защищая честь своей семьи, погиб на дуэли А.С. Пушкин. " Мне нужно, чтобы моё имя и честь были неприкосновенны во всех уголках России", - говорил он. Любимые герои русской литературы были людьми чести. Вспомним, какое наставление получает от отца герой повести "Капитанская дочка": "Береги честь смолоду". Отец не хотел, чтобы его сын стал светским кутилой и поэтому отправил его служить в дальний гарнизон. Встреча с людьми, преданными долгу, Родине, любви, для которых честь мундира была превыше всего, сыграла в жизни Гринёва решающую положительную роль. Он с честью все испытания, выпавшие на его долю, и ни разу не уронил достоинства, не поступился своей совестью, хотя возможностей было предостаточно, в его душе мир.

«Честь походит на драгоценный камень: малейшее пятнышко лишает ее блеска и отнимает у нее всю ее цену», - как-то сказал Бошен Эдмон Пьер. Да, это действительно так и есть. И каждому рано или поздно придется решать, как жить – по чести или без нее.