Серед багатьох, дуже цікавих творів видатного українського письменника М. Стельмаха окремо стоять дві біографічні повісті «Щедрий вечір» і «Гуси-лебеді летять». У них дуже реалістично передається та атмосфера, у якій довелося зростати і формуватися маленькому Михайликові, розкриваються його дитячі переживання, таємниці і мрії.
У повісті «Гуси-лебеді летять» ми бачимо маленького героя у повсякденних клопотах звичайної сільської дитини. Михайлик допомагає батькам по господарству, збирає ягоди і гриби, пасе конячину. Його життя не можна назвати буденним і сірим. У світі його дитинства неначе злилися разом казковий світ дитинства і реальний світ дорослих. Так і зростав Михайлик серед загадкової і надзвичайно чудової природи, виглядаючи по левадах і садках літо, яке залишало після себе то смачні суниці, то стиглі вишні, вірячи і не вірячи в таємницю існування жар-птиці.
Михайлик — бешкетний і непосидючий, а разом з тим чуйний і доброзичливий. Була у хлопчика і ще одна риса, яка відрізняла його від інших сільських дітей — невситима жага до читання, за словами односельців, «дурість» або «слабість». Михайлик читав усе підряд, що не встигали «докурити» сільські чоловіки. Заради того, щоб читати, хлопчик терпів багато прикростей: і глузування своїх ровесників, і нарікання матері. Але такий потяг до знань не залишився марним, бо хлопчик з великим задоволенням учився в школі.
М. Стельмах з неабиякою вдячністю згадує свою сім’ю. Незважаючи на те, що вони були майже неосвіченими, ці люди мали шляхетні і красиві душі. Письменник розповідає про те, що саме «мати перша в світі навчила мене любити роси, легенький ранковий туман», «вона першою показала, як плаче од радості дерево, коли надходить весна». З не меншою теплотою автор згадує у повісті своїх бабу й діда: «Жодна крихітка житейського бруду не виповзла з двору моїх дідів, недобре слово з їхніх вуст не торкнулась жодної людини». Сусіди дивувалися і трохи посміювалися з незвичайної делікатності дідуся, бо «де ж видано так жалувати в селянстві жінку, як жалував він?»
ігаючи життя дорослого світу, Михайлик проходить справжню науку. Він по-своєму сприймає не тільки добрі, а й злі вчинки людей. Живучи у нестатках, хлопчик вчиться співчувати чужому горю, його сильно обурює будь-яка несправедливість. Дитяча душа Михайлика палко протестує проти людської підступності й нечесності. Сильне обурення викликають у хлопчика вчинки братів його батька, сім’ї сільського священика і вчинки Юхрима Бабенка.
Повість М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять» починається словами: «Прямо над нашою хатою пролітають лебеді». Цими ж словами повість і закінчується. Гуси-лебеді стали для Михайлика своєрідним символом дитинства, який сяяв йому усе доросле життя. Недарма ж «Гуси-лебеді летять над моїм дитинством, над моїм життям!».
Бэла – черкешенка, похищенная печориным. она жила и воспитывалась среди "естественных" людей, "детей природы". характерной чертой её народа является гармония с окружающим миром. печорин тоже стремится обрести ее в любви к бэле. однако ему, человеку с развитым самосознанием, не дано этого. образ бэлы, в основе которого лежит гармония, строящаяся на традициях и обычаях народа, символизирует явную чуждость печорина к этому миру. кроткая и в то же время сильная, любящая и не желающая покориться бэла привлекает печорина. однако это лишь страстное увлечение, а отнюдь не любовь. старый и добрый максим максимыч не понимает, как можно не любить эту "славную девочку". восторгаясь ее прелестью и веселостью, максим максимыч осуждает печорина, охладевшего к бэле после того, как услышал заветное "да". бэла, также заметившая перемену в печорине и плачущая в его длительное отсутствие, не его ни одним словом. ее поведение – признак силы ее характера, способного скорее умереть, чем признать свое поражение. ее смерть – счастье для нее и трагедия для печорина, лишний раз убедившегося в том, что в погоне за личным счастьем он губит чужое. находя в себе черты, сближающие его с народом, к которому принадлежит бэла (порывистость, горячность, страстность), печорин в то же время понимает, что этих качеств недостаточно, чтобы обрести гармонию с миром. с бэлой – яркое тому подтверждение).
Серед багатьох, дуже цікавих творів видатного українського письменника М. Стельмаха окремо стоять дві біографічні повісті «Щедрий вечір» і «Гуси-лебеді летять». У них дуже реалістично передається та атмосфера, у якій довелося зростати і формуватися маленькому Михайликові, розкриваються його дитячі переживання, таємниці і мрії.
У повісті «Гуси-лебеді летять» ми бачимо маленького героя у повсякденних клопотах звичайної сільської дитини. Михайлик допомагає батькам по господарству, збирає ягоди і гриби, пасе конячину. Його життя не можна назвати буденним і сірим. У світі його дитинства неначе злилися разом казковий світ дитинства і реальний світ дорослих. Так і зростав Михайлик серед загадкової і надзвичайно чудової природи, виглядаючи по левадах і садках літо, яке залишало після себе то смачні суниці, то стиглі вишні, вірячи і не вірячи в таємницю існування жар-птиці.
Михайлик — бешкетний і непосидючий, а разом з тим чуйний і доброзичливий. Була у хлопчика і ще одна риса, яка відрізняла його від інших сільських дітей — невситима жага до читання, за словами односельців, «дурість» або «слабість». Михайлик читав усе підряд, що не встигали «докурити» сільські чоловіки. Заради того, щоб читати, хлопчик терпів багато прикростей: і глузування своїх ровесників, і нарікання матері. Але такий потяг до знань не залишився марним, бо хлопчик з великим задоволенням учився в школі.
М. Стельмах з неабиякою вдячністю згадує свою сім’ю. Незважаючи на те, що вони були майже неосвіченими, ці люди мали шляхетні і красиві душі. Письменник розповідає про те, що саме «мати перша в світі навчила мене любити роси, легенький ранковий туман», «вона першою показала, як плаче од радості дерево, коли надходить весна». З не меншою теплотою автор згадує у повісті своїх бабу й діда: «Жодна крихітка житейського бруду не виповзла з двору моїх дідів, недобре слово з їхніх вуст не торкнулась жодної людини». Сусіди дивувалися і трохи посміювалися з незвичайної делікатності дідуся, бо «де ж видано так жалувати в селянстві жінку, як жалував він?»
ігаючи життя дорослого світу, Михайлик проходить справжню науку. Він по-своєму сприймає не тільки добрі, а й злі вчинки людей. Живучи у нестатках, хлопчик вчиться співчувати чужому горю, його сильно обурює будь-яка несправедливість. Дитяча душа Михайлика палко протестує проти людської підступності й нечесності. Сильне обурення викликають у хлопчика вчинки братів його батька, сім’ї сільського священика і вчинки Юхрима Бабенка.
Повість М. Стельмаха «Гуси-лебеді летять» починається словами: «Прямо над нашою хатою пролітають лебеді». Цими ж словами повість і закінчується. Гуси-лебеді стали для Михайлика своєрідним символом дитинства, який сяяв йому усе доросле життя. Недарма ж «Гуси-лебеді летять над моїм дитинством, над моїм життям!».
Объяснение: