В королевстве звуков русского языка Фонетика дружно жили — поживали гласные и согласные звуки. У каждого звука был свой домик. У гласных звуков домики были выкрашены в красный цвет, а у согласных в синий. Но крыши всех домиков были белыми и менялись сами по себе, когда звуки ходили друг к другу в гости. Всего в королевстве было 33 жителя: 10 гласных звуков [а],[э],[о],[у],[и],[ы],[я],[ю],[е],[ё] и 21 согласных (еще ь и ъ).Они жили дружно и часто ходили друг другу в гости. И каждый раз когда они гостили друг у друга происходило волшебство: стоило им взяться за руки как получались новые звуки для новых слов. Согласные звуки не просто дружат с гласными — они с ними всегда и во всем «соглашаются». Вот например, [п]. В слове «пила» звучит мягко, а в слове «пыль» — твердо. Вот так согласные звуки, берясь за руки с гласными, становятся по их мягкими или твердыми. Однако были в королевстве и «непослушные» звуки. И хотя они жили в синих домиках и назывались согласными, они ни в какую меняться не хотели. А произошло это в день, когда праздно сидя на скамеечках, они заспорили кто же главнее: гласные или согласные. И звуки [ж],[ш] и [ц] решили быть самостоятельными и никому не подчиняться, особенно гласным звукам. «Наше решение твердо, и мы навсегда останемся твердыми звуками», — заявили они. И в доказательство своего твердого решения выкрасили белые крыши своих домиков в темно-синий цвет. Но уступчивые и неконфликтные звуки [щ],[й] и [ч] очень расстроились и испугались, что баланс соотношения звуков в королевстве будет нарушен и решили остаться навсегда мягкими. А чтобы все жители Фонетики знали об этом, покрасили крыши своих домиков в зеленый цвет. Однако, вскоре в королевстве Фонетики появились еще 2 жителя это мягкий и твердый знаки. Но и они не нарушили единства звукового мира. Они построили себе белые домики и все зажили мирно и дружно. И каждый раз когда они гостили друг у друга происходило волшебство: стоило им взяться за руки как получались новые звуки и даже целые слияния, для рождения новых слов.
Людині властиво любити. А кохання — це вінець любові. Просто кохання рядової людини проходить непомітно для оточення, а кохання неординарної особистості уособлює вічність і безсмертя. Тож природно, що кохання Йоганна Вольфганта Ґете не пройшло непомітно, а вилилось у творчості. А оскільки трагедія «Фауст» створювалась протягом тривалого часу, то її автор переживав у ці роки багато потрясінь, він знаходив і зрікався, любив і страждав. І невідомо, чи існувала б сама трагедія, якби її автор не пережив першого кохання до Кетхен Шенкопф і зречення його задля врятування особистої свободи, якби не було в його житті нового спалаху життєлюбства, що прокинулось у любові до дочки сільського пастора Фредеріки Бріон — і втечі від неї; якби не було в його житті одруження з юною Христіаною Вульпіус, яка стала матір'ю його сина. Отже, історія з Маргаритою в трагедії «Фауст» — це сповідь юнацтва. Все своє життя Ґете вважав, що «...вінцем природи є любов. Тільки через любов наближаються до неї». На цьому підґрунті розгортаються шукання Фаустом найвищої миті, на цьому підґрунті визрівають його сумніви щодо виходу з вічного замкненого кола:
Я рвуся від жаги, і в насолоді я жаги жадаю.
Маргарита стала для Фауста уособленням тієї щасливої миті, про яку він мріяв. Вона — символ молодості і краси, простоти і цнотливості, чутливості й ніжності. Проте вона не наділена інтуїцією самозбереження і тому приречена на загибель. І хоча образ Маргарити узагальнюючий, проте йому властива психологічна витонченість і жертовність. Чи кохав Фауст Маргариту? Мабуть, ні. І хоча її загибель для нього є духовним спустошенням, хоча він готовий її рятувати, Маргарита в його житті була лише миттєвістю, пониклою блідою тінню. І рятувати її від самого себе Фауст не може. Гете створив Маргариту виразною і трагічною, почуття її загострені, адже вона причетна і до отруєння матері, і до вбивства брата, і до смерті своєї дитини. Тому вона божеволіє. Навіть небо змилостивилось над нею. Маргарита відчула, що Мефістофель є ворогом:
Крізь маску побачила вона Мого ума приховану могутність.
Але це ж можна сказати і про Фауста, в холодному погляді якого Маргарита побачила приреченість кохання. Це кохання земне. Але Фауст спромігся на кохання містичне: поринаючи за межі простору і часу, вихоплює з-поміж античних героїв образи Паріса і прекрасної Гелени. Гелена виявилась для Фауста недосяжною, як сама краса. Його страждання за Геленою інші — він прагне недосяжного. І хоча про Гелену він говорить: «Хто взнав її — без неї жить не може!» — проте навряд чи ці почуття можна назвати коханням. І навіть поява Евфоріана — сина Фауста і Гелени — стає феєричним видінням, схожим на сон. А справжнє кохання, яке уособлювала Маргарита, здатне на прощення. І в уже іншому світі вона лине назустріч Фаустові так, як колись, — знов щаслива.
Всего в королевстве было 33 жителя: 10 гласных звуков [а],[э],[о],[у],[и],[ы],[я],[ю],[е],[ё] и 21 согласных (еще ь и ъ).Они жили дружно и часто ходили друг другу в гости. И каждый раз когда они гостили друг у друга происходило волшебство: стоило им взяться за руки как получались новые звуки для новых слов. Согласные звуки не просто дружат с гласными — они с ними всегда и во всем «соглашаются». Вот например, [п]. В слове «пила» звучит мягко, а в слове «пыль» — твердо. Вот так согласные звуки, берясь за руки с гласными, становятся по их мягкими или твердыми.
Однако были в королевстве и «непослушные» звуки. И хотя они жили в синих домиках и назывались согласными, они ни в какую меняться не хотели. А произошло это в день, когда праздно сидя на скамеечках, они заспорили кто же главнее: гласные или согласные. И звуки [ж],[ш] и [ц] решили быть самостоятельными и никому не подчиняться, особенно гласным звукам. «Наше решение твердо, и мы навсегда останемся твердыми звуками», — заявили они. И в доказательство своего твердого решения выкрасили белые крыши своих домиков в темно-синий цвет.
Но уступчивые и неконфликтные звуки [щ],[й] и [ч] очень расстроились и испугались, что баланс соотношения звуков в королевстве будет нарушен и решили остаться навсегда мягкими. А чтобы все жители Фонетики знали об этом, покрасили крыши своих домиков в зеленый цвет.
Однако, вскоре в королевстве Фонетики появились еще 2 жителя это мягкий и твердый знаки. Но и они не нарушили единства звукового мира. Они построили себе белые домики и все зажили мирно и дружно. И каждый раз когда они гостили друг у друга происходило волшебство: стоило им взяться за руки как получались новые звуки и даже целые слияния, для рождения новых слов.
Я рвуся від жаги,
і в насолоді я жаги жадаю.
Маргарита стала для Фауста уособленням тієї щасливої миті, про яку він мріяв. Вона — символ молодості і краси, простоти і цнотливості, чутливості й ніжності. Проте вона не наділена інтуїцією самозбереження і тому приречена на загибель. І хоча образ Маргарити узагальнюючий, проте йому властива психологічна витонченість і жертовність. Чи кохав Фауст Маргариту? Мабуть, ні. І хоча її загибель для нього є духовним спустошенням, хоча він готовий її рятувати, Маргарита в його житті була лише миттєвістю, пониклою блідою тінню. І рятувати її від самого себе Фауст не може. Гете створив Маргариту виразною і трагічною, почуття її загострені, адже вона причетна і до отруєння матері, і до вбивства брата, і до смерті своєї дитини. Тому вона божеволіє. Навіть небо змилостивилось над нею. Маргарита відчула, що Мефістофель є ворогом:
Крізь маску побачила вона
Мого ума приховану могутність.
Але це ж можна сказати і про Фауста, в холодному погляді якого Маргарита побачила приреченість кохання. Це кохання земне. Але Фауст спромігся на кохання містичне: поринаючи за межі простору і часу, вихоплює з-поміж античних героїв образи Паріса і прекрасної Гелени. Гелена виявилась для Фауста недосяжною, як сама краса. Його страждання за Геленою інші — він прагне недосяжного. І хоча про Гелену він говорить: «Хто взнав її — без неї жить не може!» — проте навряд чи ці почуття можна назвати коханням. І навіть поява Евфоріана — сина Фауста і Гелени — стає феєричним видінням, схожим на сон. А справжнє кохання, яке уособлювала Маргарита, здатне на прощення. І в уже іншому світі вона лине назустріч Фаустові так, як колись, — знов щаслива.