Как рассказывает греческий миф, из крови обезглавленной Персеем Медузы (см. «Взгляд Медузы») возник крылатый конь Пегас. На нем герой Беллерофонт победил морское чудовище, сражался с Химерой и амазонками, а когда гора Геликон, заслушавшись дивного пения муз, готова была подняться к небу, Пегас ударом копыта удержал гору от подъема и одновременно выбил из нее волшебный ключ - Гиппокрену. Чудесное происхождение ключа отразилось в его названии: «крэнэ» - по-гречески «источник», «гиппос», «иппос» - «конь»; этот корень вы встретите и в ряде других хорошо известных вам слов, как, например, «ипподром» - место для бега коней, «гиппопотам» - речной конь, Филипп - любитель лошадей. Каждый, кто напьется воды Гиппокрены, начинает вдруг говорить стихами.
Итак, Пегас сделался конем муз, а более позднее представление сделало его и конем поэтов (самим грекам такое представление было чуждо). Отсюда и возникло образное выражение «оседлать Пегаса», что значит: сделаться поэтом, заговорить стихами.
Возможно, что отсюда же пошло и выражение «сесть на своего конька», то есть заговорить на свою любимую тему. «Оседлать Пегаса» - не единственное выражение, относящееся к поэтам. В том же значении употребляется и выражение «взобраться на Парнас». Парнас, по представлению древних греков, — гора, на которой жили музы. Музы покровительствовали различным видам искусства и наукам (в том числе также истории и астрономии). Когда хотят сказать, что к человеку снизошло вдохновение, говорят, что его посетила или к нему слетела муза. Из девяти муз четыре оказывали покровительство различным видам поэзии.
Вероятно, поэтому в XVIII веке выражение «взойти на Парнас» стало относиться исключительно к поэтам. Музу поэзии Евтерпу сейчас называем редко; наиболее известными остались лишь имена музы трагедии - Мельпомены (о трагиках или любителях трагедии часто говорят «служитель Мельпомены» или «поклонник Мельпомены») и музы
Пояснення:Автор: Ліна Костенко. Рік написання: 1984 рік. Жанр: драматична поема. Літературний рід: ліро-драма. Тема: Зображення довгої дороги трьох козаків, яких везуть на страту, з проекцією розуміння цієї події в майбутньому. Ідея: Братня єдність і нескореність козацтва як основа для побудови міцної держави. Проблематика твору “Дума про братів Неазовських”: – зрада і відданість; – патріотизм; – боротьба серця і розуму; – милосердя і гордість; – безстрашність і боягузтво; – історична пам’ять; – уславлення героїв; – перетин минулого і майбутнього. “Дума про братів Неазовських” головні герої: Павлюк – гетьман нереєстрового козацтва, якого зрадила старшина. Томиленко – його споборник, старий уже чоловік. Сахно Черняк – молодий козак, один з нереєстровтх козаків, що став в оборону за гетьмана. Всі, хто їм стрічаються по дорозі – мати, дружина і двоє діточок Сахна; кобзар; двоє дядьків – один у сіряку, інший у кожусі. Проекція в майбутнє – сучасна жінка, перший програміст, другий програміст. “Дума про братів Неазовських” сюжет поеми Експозиція – Павлюк, Томиленко і Сахно Черняк їдуть возом попри українські села. Двоє перших сидять спиною до спини закуті у кайдани, третій – лежить на возі, руки скручені сирицею. Зав’язка – їдуть попри рідне село Сахна Черняка. Павлюк і Томиленко намагаються вмовити його стрибнути з воза і залишити їх. Він ще молодий – усе життя попереду, а вони вже готові й до смерті. Розвиток дії – згадують як сталась зрада. Після поразки під Кумейками, де полягло шість тисяч війська, козацька старшина пішла на поступки польському королю і видала для свого порятунку гетьмана і його соратника. Це вже не вперше Павлюка мають стратити – одного разу вже було таке, та король залюбувався справжнім лицарем і помилував його. Другого такого разу не буде. Томиленко і Павлюк продовжують наполягати на тому, щоб Сахно зістрибнув з возу і подався додому. Він відмовляється. Дорогою їм стрічається кобзар, який співає думу про братів Азовських. Їх було троє і вони дивом вирвались з полону з Азова. Двоє старших мали коні, а молодший йшов пішки. Жоден зі старших братів не захотів взяти з собою молодшого і тому він лишився сам в степу, де й загинув. Сахно не вірить, що таке могло бути насправді – хіба ж могли брати зрадити один одного? Кульмінація – проїжджають повз хату Сахна. Стоять його рідні – мати, дружина з двома діточками. Сахно знову відмовляється покинути віз. Він до кінця зі своїми братами. Якщо він їх лишить, то не зможе нормально жити, а пам’ятатиме свою зраду. Проекція в майбутнє, де жінка у парку читає історію з літописа про трьох козаків і дивується відданості Сахна Черняка. Двоє програмістів ставлять на екрані цю ж історію і також вражені від сміливості й щирості Сахна. Вони хочуть скласти думу й про нього, тому надають комп’ютерній програмі таке завдання. Розв’язка – врешті Павлюк скидає з воза Сахна, щоб він лишився живий. Сахно біжить за возом і просить його почекати. Йому з браттями краще.
Фразеологизм «Пегаса оседлать» значение
Как рассказывает греческий миф, из крови обезглавленной Персеем Медузы (см. «Взгляд Медузы») возник крылатый конь Пегас. На нем герой Беллерофонт победил морское чудовище, сражался с Химерой и амазонками, а когда гора Геликон, заслушавшись дивного пения муз, готова была подняться к небу, Пегас ударом копыта удержал гору от подъема и одновременно выбил из нее волшебный ключ - Гиппокрену. Чудесное происхождение ключа отразилось в его названии: «крэнэ» - по-гречески «источник», «гиппос», «иппос» - «конь»; этот корень вы встретите и в ряде других хорошо известных вам слов, как, например, «ипподром» - место для бега коней, «гиппопотам» - речной конь, Филипп - любитель лошадей. Каждый, кто напьется воды Гиппокрены, начинает вдруг говорить стихами.
Итак, Пегас сделался конем муз, а более позднее представление сделало его и конем поэтов (самим грекам такое представление было чуждо). Отсюда и возникло образное выражение «оседлать Пегаса», что значит: сделаться поэтом, заговорить стихами.
Возможно, что отсюда же пошло и выражение «сесть на своего конька», то есть заговорить на свою любимую тему. «Оседлать Пегаса» - не единственное выражение, относящееся к поэтам. В том же значении употребляется и выражение «взобраться на Парнас». Парнас, по представлению древних греков, — гора, на которой жили музы. Музы покровительствовали различным видам искусства и наукам (в том числе также истории и астрономии). Когда хотят сказать, что к человеку снизошло вдохновение, говорят, что его посетила или к нему слетела муза. Из девяти муз четыре оказывали покровительство различным видам поэзии.
Вероятно, поэтому в XVIII веке выражение «взойти на Парнас» стало относиться исключительно к поэтам. Музу поэзии Евтерпу сейчас называем редко; наиболее известными остались лишь имена музы трагедии - Мельпомены (о трагиках или любителях трагедии часто говорят «служитель Мельпомены» или «поклонник Мельпомены») и музы
Объяснение:
Відповідь:
Пояснення:Автор: Ліна Костенко. Рік написання: 1984 рік. Жанр: драматична поема. Літературний рід: ліро-драма. Тема: Зображення довгої дороги трьох козаків, яких везуть на страту, з проекцією розуміння цієї події в майбутньому. Ідея: Братня єдність і нескореність козацтва як основа для побудови міцної держави. Проблематика твору “Дума про братів Неазовських”: – зрада і відданість; – патріотизм; – боротьба серця і розуму; – милосердя і гордість; – безстрашність і боягузтво; – історична пам’ять; – уславлення героїв; – перетин минулого і майбутнього. “Дума про братів Неазовських” головні герої: Павлюк – гетьман нереєстрового козацтва, якого зрадила старшина. Томиленко – його споборник, старий уже чоловік. Сахно Черняк – молодий козак, один з нереєстровтх козаків, що став в оборону за гетьмана. Всі, хто їм стрічаються по дорозі – мати, дружина і двоє діточок Сахна; кобзар; двоє дядьків – один у сіряку, інший у кожусі. Проекція в майбутнє – сучасна жінка, перший програміст, другий програміст. “Дума про братів Неазовських” сюжет поеми Експозиція – Павлюк, Томиленко і Сахно Черняк їдуть возом попри українські села. Двоє перших сидять спиною до спини закуті у кайдани, третій – лежить на возі, руки скручені сирицею. Зав’язка – їдуть попри рідне село Сахна Черняка. Павлюк і Томиленко намагаються вмовити його стрибнути з воза і залишити їх. Він ще молодий – усе життя попереду, а вони вже готові й до смерті. Розвиток дії – згадують як сталась зрада. Після поразки під Кумейками, де полягло шість тисяч війська, козацька старшина пішла на поступки польському королю і видала для свого порятунку гетьмана і його соратника. Це вже не вперше Павлюка мають стратити – одного разу вже було таке, та король залюбувався справжнім лицарем і помилував його. Другого такого разу не буде. Томиленко і Павлюк продовжують наполягати на тому, щоб Сахно зістрибнув з возу і подався додому. Він відмовляється. Дорогою їм стрічається кобзар, який співає думу про братів Азовських. Їх було троє і вони дивом вирвались з полону з Азова. Двоє старших мали коні, а молодший йшов пішки. Жоден зі старших братів не захотів взяти з собою молодшого і тому він лишився сам в степу, де й загинув. Сахно не вірить, що таке могло бути насправді – хіба ж могли брати зрадити один одного? Кульмінація – проїжджають повз хату Сахна. Стоять його рідні – мати, дружина з двома діточками. Сахно знову відмовляється покинути віз. Він до кінця зі своїми братами. Якщо він їх лишить, то не зможе нормально жити, а пам’ятатиме свою зраду. Проекція в майбутнє, де жінка у парку читає історію з літописа про трьох козаків і дивується відданості Сахна Черняка. Двоє програмістів ставлять на екрані цю ж історію і також вражені від сміливості й щирості Сахна. Вони хочуть скласти думу й про нього, тому надають комп’ютерній програмі таке завдання. Розв’язка – врешті Павлюк скидає з воза Сахна, щоб він лишився живий. Сахно біжить за возом і просить його почекати. Йому з браттями краще.