Але красунчик принц, схожий на однокласника Вадима Кулаківського, не чує. Він усе кружляє в танку з обраницею-обманницею, схожою на Ірку Завадчук: он і татуювання на плечі таке саме! Русалонька невідворотно перетворюється на сяйливу хмарку і пропливає в небі над Софійчиним балконом. От-от упадуть на книжку солоні краплі…
– Ти плачеш? – раптом озвалася за спиною тітонька Сніжана.
Тітонька Сніжана також порятувала свого судженого. Але не з води. Валентин поламав ногу на футболі. До травмопункту потрапив саме на Сніжанине чергування. Так і познайомились. У них за півтора тижня весілля.
Тітонька поклала свою легку (так і її пацієнти кажуть!) руку на Софійчине плече:
– Я й собі колись за Русалонькою побивалась і не терпіла казок із поганим кінцем. Якби моя воля – видала б закон: заборонити нещасливі фінали в казках!
– То я не одна така? – схлипнула голосно, але з полегкістю.
– У мене вдалась! Правда, нині… – тітонька сумовито провела поглядом хмаринку і сперлась на поруччя, – і я не проти політати безтурботним клубочком пари…
– Ви серйозно, тітонько? – не вірила своїм вухам племінниця.
– А що? Ні тобі переживань, ані клопотів про якесь там заміжжя…
Отакої! Якесь заміжжя! Мама так раділа, що тітонька нарешті знайшла своє щастя! Що кінець кінцем вибрала гідну пару. Бо Сніжана перебирала женихами, як циган кіньми. Багатьох відшивала тільки за те, що були всілякими там Зеленьками, Пічкурами, Розсипаними.
Жодне з прізвищ не пасувало до її імені!
Та й на своєму зоставатись ніяк: Ягода Сніжана! Цей же наречений – і розумний, і серйозний. І прізвище, як на замовлення, – Білий!
Тітоньці шилася розкішна весільна сукня. Вітальню вже засновано м'яким прозорим шовком, закидано мережаними стрічками, обсипано дрібними атласними трояндочками… Убрання буде справжнісіньким дивом – Софійка передчувала це, щогодини бігаючи до вітальні милуватися. Мама з тітонькою шитимуть його власноруч. По-перше, заощадять, хоч для жениха гроші – не проблема. По-друге, створять щось неповторне, ексклюзивне, як тепер кажуть.
І після цього пхекати: "Якесь заміжжя!"
Роздуми обірвав плач тримісячного братика.
– Софійко, біжи забав! – попросила мама. – Бо ми сьогодні так і не покроїмо. Стій, не крутись! Мірку мені, по-твоєму, з чого знімати? З бабусиної шафи?
Шафа тут, звісно, ні до чого. Просто, на відміну від тонесенької білявки Сніжани, вона неповоротка. Товста і чорна. І не виходить заміж.
Ну от, морочитись із братиком знову Софійці! Ні-ні, вона обожнює маленького Ростика! Проте мусять бути якісь межі. Усеньке вчорашнє післяобіддя вона вистоювала з візочком під магазинами: тітонька з мамою не минули жодного, вибираючи тканини і, як її, фурнітуру. Сьогодні ж укотре доведеться занапасть робити математику: зайнята-бо з дитиною!
Поэма о Тёркине оказалась очень важна для Победы, для народа, ведь люди (особенно на фронте) ждали каждой новой главы. Темы глав разные, поэт рисует сцены фронтовой жизни, хотя иногда вспоминает довоенное.
Поэма эта читается очень легко – она временами по своему легкому стилю, музыкальности, злободневности даже напоминает частушки. Мне немного напомнило это ещё песни Высоцкого. В этих стихах такой бодрый ритм, но ими поэт передаёт и веселое, и грустное. И слова не заумные, а простые – жизненные, звучащие. Думаю, что такие стихи очень подходят самому образу Тёркина.
Такой уж парень этот Вася: весёлый, неунывающий, находчивый… Когда все грустят, он легко подбодрит. Но грустят-то не от скуки, а от ужасных условий, войны, голода, болезней, безнадёги… Но Вася умеет рассмешить товарищей даже в холодном болоте: то ли анекдот рассказал, то ли историю из жизни… И рассказчик он отличный! Слово подберёт верное, и заметит всякую мелочь, и расскажет так – с жестом, нужным тоном. Например, когда он говорил о шапке, которую ему отдала санитарка, он так показал свою встречу с той девушкой, что все вокруг упали от смеха. Или когда он вспоминает, как его чуть не обнаружили в сене, Василий классно пародирует, как немцы пели. Понятно, что для всех он друг, его просят пошутить, рассказать что-то. Но он не клоун! Часто и вежливо отказывает (например, спать пора), у него свои мысли и печали.
Вот он вспоминает, как его ранили в блиндаже, а танкисты чудом . Помнит госпиталь, каждую хату, куда заходили. Часто поэт и Тёркин рассуждают о Родине, о смелости, о верности. Важное находит и в бытовом: сон солдата, походная шинель, кисет, посещение бани.
Важно, что Тёркин не только весельчак, он и философ иногда, и настоящий боец. Он чувствует и злость, и усталость. И полежать в госпитале ему приятно… денёк. Но после стыдно – как так тут на казенных харчах, а там война, твои друзья погибают? И он снова возвращается на фронт.
Все знают, как Василий сбил из винтовки немецкий самолет, стал героем. Известна и сцена рукопашного боя с немцем или глава «Переправа». Но, кроме того, что «на слуху», в поэме столько сильных сцен, столько тонких наблюдений! Меня больше всего впечатлила сцена про старушку («солдатская мать»), которой пришлось бы пешком из Берлина возвращаться, если б Тёркин не .
Поэт смеётся над вступлениями и выводами, так как на войне не до этого – времени нет, некогда рассказывать истории о героях. Нужно просто рассказывать хорошие истории. Часто в поэме главы перекликаются. Например, поэт вспоминает населенный пункт (тот самый!) Борки.
В общем, отличная, живая, трогательная, говорящая голосами разных людей, яркая поэма меня очень впечатлила.
Источник: Сочинение по поэме Василий Теркин Твардовского (8 класс рассуждение)
Але красунчик принц, схожий на однокласника Вадима Кулаківського, не чує. Він усе кружляє в танку з обраницею-обманницею, схожою на Ірку Завадчук: он і татуювання на плечі таке саме! Русалонька невідворотно перетворюється на сяйливу хмарку і пропливає в небі над Софійчиним балконом. От-от упадуть на книжку солоні краплі…
– Ти плачеш? – раптом озвалася за спиною тітонька Сніжана.
Тітонька Сніжана також порятувала свого судженого. Але не з води. Валентин поламав ногу на футболі. До травмопункту потрапив саме на Сніжанине чергування. Так і познайомились. У них за півтора тижня весілля.
Тітонька поклала свою легку (так і її пацієнти кажуть!) руку на Софійчине плече:
– Я й собі колись за Русалонькою побивалась і не терпіла казок із поганим кінцем. Якби моя воля – видала б закон: заборонити нещасливі фінали в казках!
– То я не одна така? – схлипнула голосно, але з полегкістю.
– У мене вдалась! Правда, нині… – тітонька сумовито провела поглядом хмаринку і сперлась на поруччя, – і я не проти політати безтурботним клубочком пари…
– Ви серйозно, тітонько? – не вірила своїм вухам племінниця.
– А що? Ні тобі переживань, ані клопотів про якесь там заміжжя…
Отакої! Якесь заміжжя! Мама так раділа, що тітонька нарешті знайшла своє щастя! Що кінець кінцем вибрала гідну пару. Бо Сніжана перебирала женихами, як циган кіньми. Багатьох відшивала тільки за те, що були всілякими там Зеленьками, Пічкурами, Розсипаними.
Жодне з прізвищ не пасувало до її імені!
Та й на своєму зоставатись ніяк: Ягода Сніжана! Цей же наречений – і розумний, і серйозний. І прізвище, як на замовлення, – Білий!
Тітоньці шилася розкішна весільна сукня. Вітальню вже засновано м'яким прозорим шовком, закидано мережаними стрічками, обсипано дрібними атласними трояндочками… Убрання буде справжнісіньким дивом – Софійка передчувала це, щогодини бігаючи до вітальні милуватися. Мама з тітонькою шитимуть його власноруч. По-перше, заощадять, хоч для жениха гроші – не проблема. По-друге, створять щось неповторне, ексклюзивне, як тепер кажуть.
І після цього пхекати: "Якесь заміжжя!"
Роздуми обірвав плач тримісячного братика.
– Софійко, біжи забав! – попросила мама. – Бо ми сьогодні так і не покроїмо. Стій, не крутись! Мірку мені, по-твоєму, з чого знімати? З бабусиної шафи?
Шафа тут, звісно, ні до чого. Просто, на відміну від тонесенької білявки Сніжани, вона неповоротка. Товста і чорна. І не виходить заміж.
Ну от, морочитись із братиком знову Софійці! Ні-ні, вона обожнює маленького Ростика! Проте мусять бути якісь межі. Усеньке вчорашнє післяобіддя вона вистоювала з візочком під магазинами: тітонька з мамою не минули жодного, вибираючи тканини і, як її, фурнітуру. Сьогодні ж укотре доведеться занапасть робити математику: зайнята-бо з дитиною!
Поэма о Тёркине оказалась очень важна для Победы, для народа, ведь люди (особенно на фронте) ждали каждой новой главы. Темы глав разные, поэт рисует сцены фронтовой жизни, хотя иногда вспоминает довоенное.
Поэма эта читается очень легко – она временами по своему легкому стилю, музыкальности, злободневности даже напоминает частушки. Мне немного напомнило это ещё песни Высоцкого. В этих стихах такой бодрый ритм, но ими поэт передаёт и веселое, и грустное. И слова не заумные, а простые – жизненные, звучащие. Думаю, что такие стихи очень подходят самому образу Тёркина.
Такой уж парень этот Вася: весёлый, неунывающий, находчивый… Когда все грустят, он легко подбодрит. Но грустят-то не от скуки, а от ужасных условий, войны, голода, болезней, безнадёги… Но Вася умеет рассмешить товарищей даже в холодном болоте: то ли анекдот рассказал, то ли историю из жизни… И рассказчик он отличный! Слово подберёт верное, и заметит всякую мелочь, и расскажет так – с жестом, нужным тоном. Например, когда он говорил о шапке, которую ему отдала санитарка, он так показал свою встречу с той девушкой, что все вокруг упали от смеха. Или когда он вспоминает, как его чуть не обнаружили в сене, Василий классно пародирует, как немцы пели. Понятно, что для всех он друг, его просят пошутить, рассказать что-то. Но он не клоун! Часто и вежливо отказывает (например, спать пора), у него свои мысли и печали.
Вот он вспоминает, как его ранили в блиндаже, а танкисты чудом . Помнит госпиталь, каждую хату, куда заходили. Часто поэт и Тёркин рассуждают о Родине, о смелости, о верности. Важное находит и в бытовом: сон солдата, походная шинель, кисет, посещение бани.
Важно, что Тёркин не только весельчак, он и философ иногда, и настоящий боец. Он чувствует и злость, и усталость. И полежать в госпитале ему приятно… денёк. Но после стыдно – как так тут на казенных харчах, а там война, твои друзья погибают? И он снова возвращается на фронт.
Все знают, как Василий сбил из винтовки немецкий самолет, стал героем. Известна и сцена рукопашного боя с немцем или глава «Переправа». Но, кроме того, что «на слуху», в поэме столько сильных сцен, столько тонких наблюдений! Меня больше всего впечатлила сцена про старушку («солдатская мать»), которой пришлось бы пешком из Берлина возвращаться, если б Тёркин не .
Поэт смеётся над вступлениями и выводами, так как на войне не до этого – времени нет, некогда рассказывать истории о героях. Нужно просто рассказывать хорошие истории. Часто в поэме главы перекликаются. Например, поэт вспоминает населенный пункт (тот самый!) Борки.
В общем, отличная, живая, трогательная, говорящая голосами разных людей, яркая поэма меня очень впечатлила.
Источник: Сочинение по поэме Василий Теркин Твардовского (8 класс рассуждение)