Тест на проверку знания по повести козакова голубое и зелёное ​

Как бы ни была велика разница между акакием акакиевичем и «зна­чительным лицом», она не так велика, чтобы между ними исчезла несо­мненная связь. несчастье акакия акакиевича постигает и генерала, тем самым уравнивая их, две крошечные фигурки, равные перед лицом все­вышнего. этой мысли, в частности, служит явная перекличка сцен про­пажи шинели у акакия акакиевича и у «значительного лица». неправедный старец является гонителем св. акакия, находящегося у него в послушании, так и в подчинении у «значительного лица» нахо­дится акакий акакиевич, и «значительное лицо» выступает в финале его гонителем. как в житии св. акакия происходит пробуждение совести «неправедного старца» под влиянием разговора с умершим послушником акакием, так и «значительное лицо» после встречи с «живым мертвецом» акакием акакиевичем меняется в лучшую сторону. жизнь акакия акакиевича — это не обычная «жизнь», а «житие». ака­кий акакиевич — «мученик 14-го класса». земное бытие мученика по­смертная молва окружила легендарными подробностями. смерть «маленького человека» обретает у гоголя черты космического катаклизма. судьба акакия акакиевича — судьба человека вообще перед лицом бога, вселенной. его основной и, кажется, единственный талант заключался в способности довольствоваться тем, что у него есть. это по­могает ему преодолевать все противоречия жизни и в какой-то степени становится проявлением «бесстрастия». с утратой этого свойства акакий акакиевич утрачивает и саму жизнь. его поведение перед смертью полностью противоречит смирению. в предсмертном бреду акакий акакиевич произносит гневливые, злые слова. это еще один момент соприкосновения с «лествицей». казалось бы, на примере «шинели» можно говорить о том, что писа­тель наследует в ней традицию житийного жанра. однако сопоставление текста повести и текста жития сложнее, чем простая параллель. в случае с акакием акакиевичем о святости говорить нельзя. финал повести звучит и как «торжество правды», как изображение посмертного бунта башмачкина против «значительных лиц», т. е. как грозная возможность бунта, а не ее реализация, как борьба не героя, а автора против деспотизма сильных мира, как выражение и мести и воз­мездия слабых. значение финала исследователи связывали не только с образом башмачкина, но и с образом «значительного лица». и нередко получалось, что повесть написана лишь для того, чтобы показать раская­ние генерала. «значительные лица должны испытывать свою вину за трагическую судьбу акакия акакиевича. вот почему образ его после смерти вырастает во враждебную им, страшную и зловещую символическую фигуру, трево­жащую их совесть».

Ця детективна історія починається з того, що в родині далеко не пересічних українців, а «справжніх патріотів» з’являється машина червоного кольору «корида». Машка (так лагідно називають не новий автомобіль) незвичайна, але про те ніхто поки не знає.
І невдовзі Наталочка разом із батьками вирушає на пошуки старовинної козацької шаблі, щоб її врятувати від знищення чи продажу за кордон. Їм протистоять підступні темні сили, чорти приймають людські подоби, заважають сміливцям, бо здавна ворогують із козаками, які їх не бояться. Наталочці навіть вдається побувати на відьмацькому святі, де все несправжнє, а солодке обертається на гниле, та доводиться ризикнути собою і своїм майбутнім.
Хоча дещо дивуєшся, коли торт на святі нечистих сил порівнюється героїнею з пам’ятником Леніну на Бессарабці, а чорти називають царицю Катерину своєю «великою приятелькою», бо нищила ненависних їм козаків, – без цього можна було цілком обійтися у дитячій книзі.
Та повернемось на початок. Дізналися герої про таку важливу для країни шаблю від «патріотично налаштованого» привида.
Ось який він, той козак:
«У пановій Богдановій квартирі на Русанівці уподобав собі з’являтися один привид, дуже патріотично настроєний. Зазвичай то траплялося в дні національних свят чи після мітингів, бо привид любив обмінятися враженнями з паном Богданом» (С.11) – така собі звична розмова інтелігентів на кухні про національне та сучасне.
Мотив патріотизму проходить через усю книгу червоною ниткою. Але саме із патріотизмом у цьому творі не все так просто, як може здаватися на перший погляд. Де та межа, коли справжній патріотизм обертається на шароварний, а бажання казкових пригод стає національним служінням?
Чіткої відповіді авторка не дає, але для уважного читача інформації цілком достатньо.
Окрім вже згаданого привида, окремої уваги варті батьки Наталочки. Вони, на жаль, патріоти шароварні і нічого б не досягли, якби не їхня донька. Обоє дуже цінують безпеку, комфорт і зовнішні прояви національного. Наведу кілька красномовних цитат:
«Мама виклала пишну зачіску, бо як-не-як її побачить незнайомий чоловік, дарма що привид. А тато вдягнув вишиванку, мабуть, для того, щоб привид не подумав, буцімто Руснаки не патріоти» (С.14).
Коли Наталочка із батьками приїздить у Берестечко на Козацькі Могили, ось що вони бачать:
«Перед входом до заповідника тягнулися довжелезні ряди легковиків і туристських автобусів, що з’їхалися зі всієї України. Машку теж прилаштували в одному з рядів. Всюди снували люди в вишиванках, продавалися жовто-блакитні прапорці, значки, морозиво, патріотична література, шапки-мазепинки; гурти чоловіків сперечалися про політику; пеклися свіжі ковбаски, кипіли в олії пампушки, димували шашлики, а огрядна куховарка при скуштувати польської юшки з в’юнами й часником. Наталочці покотилася синка, але батьки квапилися на оточений муром пагорб, з якого линув церковний спів. Богослужіння ще не скінчилося. Безліч людей стояли на майдані, бо правилося тут же, надворі. Тато з мамою, запаливши свічки, й собі стали за людьми, поважні й урочисті, як то личило статечному подружжю» (С.59-60).