Все действие поэмы происходит на фоне кавказской природы, пышной и роскошной, которая олицетворение свободы для Мцыри. Более того, автор подчеркивает слияние своего героя с природой: "О, я, как брат, обняться с бурей был бы рад", «глазами тучи я следил", "рукою молнии ловил". "Райский" пейзаж в самом начале поэмы "Мцыри". Но покой и благодать, разлитые в природе, противопоставлены тоске и тревоге лирического героя.
Пейзаж показан глазами героя и передает мысль и чувства. Первая картина- разделенные потоком берега- одиночество, отчаяние. Заключительная - облака, направляющие на восток, к Кавказу, - непреодолимое стремление на родину.
Тогда на землю я упал; И в исступлении рыдал, И грыз сырую грудь земли, И слезы, слезы потекли
Драматургічну діяльність І. Карпенко-Карий розпочав людиною немолодою, збагаченою великим життєвим досвідом. Він був вірний життєвій правді, виявляв посилену увагу до складних явищ тогочасної дійсності. Саме тому він шукав нові шляхи в українському драматичному мистецтві. Уже в драмі “Сто тисяч” він розкриває характер глитая глибше, досконаліше. Головний персонаж Герасим Калитка – український “чумазий”. Єдина святиня для нього – це гроші. Він черства людина до всіх, але коли згадує про гроші і землю, то його черствість де й дівається: “Як радісно тебе загрібати до купи, в одні руки…” Калитка сам не доспить і родичам, наймитам не дає часу на відпочинок, бо вважає, що праця – то гроші, багатство: “Настане день, то роботи не бачиш, а тільки чуєш, як губами плямкають”. На думку Калитки, далеко не заїдеш на одній ощадливості, тому він шукає інших шляхів збагачення. Він обдурить кого завгодно. Це й погубило його, адже той, хто обдурить іншого, обов’язково сам пошиється в дурні. Калитка ж спробував обдурити шахрая досвідченого, та той йому, замість грошей, підсунув мішок з чистим папером. Герой п’єси, доведений до відчаю, вирішує покінчити зі своїм життям. Але коли вийняли з петлі, він говорить: “Нащо ви мене зняли з вірьовки? Краще смерть, ніж така потеря!” Герасим засліплений жадобою, тому й сам винен у тому, що з ним сталося. Життя для нього нічого не варте. Це потворне явище у будь-який час і в будь-якому суспільстві.
пышной и роскошной, которая олицетворение свободы для Мцыри.
Более того, автор подчеркивает слияние своего героя с природой:
"О, я, как брат, обняться с бурей был бы рад", «глазами тучи я следил",
"рукою молнии ловил".
"Райский" пейзаж в самом начале поэмы "Мцыри".
Но покой и благодать, разлитые в природе, противопоставлены тоске и тревоге лирического героя.
Пейзаж показан глазами героя и передает мысль и чувства.
Первая картина- разделенные потоком берега- одиночество, отчаяние.
Заключительная - облака, направляющие на восток, к Кавказу, - непреодолимое стремление на родину.
Тогда на землю я упал;
И в исступлении рыдал,
И грыз сырую грудь земли,
И слезы, слезы потекли
Уже в драмі “Сто тисяч” він розкриває характер глитая глибше, досконаліше. Головний персонаж Герасим Калитка – український “чумазий”. Єдина святиня для нього – це гроші. Він черства людина до всіх, але коли згадує про гроші і землю, то його черствість
де й дівається: “Як радісно тебе загрібати до купи, в одні руки…”
Калитка сам не доспить і родичам, наймитам не дає часу на відпочинок, бо вважає, що праця – то гроші, багатство: “Настане день, то роботи не бачиш, а тільки чуєш, як губами плямкають”.
На думку Калитки, далеко не заїдеш на одній ощадливості, тому він шукає інших шляхів збагачення. Він обдурить кого завгодно. Це й погубило його, адже той, хто обдурить іншого, обов’язково сам пошиється в дурні.
Калитка ж спробував обдурити шахрая досвідченого, та той йому, замість грошей, підсунув мішок з чистим папером.
Герой п’єси, доведений
до відчаю, вирішує покінчити зі своїм життям. Але коли вийняли з петлі, він говорить: “Нащо ви мене зняли з вірьовки? Краще смерть, ніж така потеря!”
Герасим засліплений жадобою, тому й сам винен у тому, що з ним сталося. Життя для нього нічого не варте. Це потворне явище у будь-який час і в будь-якому суспільстві.