В сюжете произведения смешаны выдуманные и реальные исторические события.
События повести начинаются приблизительно в 1815 году[3]. Император Александр I во время поездки по Европе посетил Англию, где в числе прочих диковинок ему продемонстрировали крошечную стальную блоху, которая могла танцевать. Император приобрёл блоху и привёз её домой в Петербург.
Спустя несколько лет, после смерти Александра I и восшествия на престол императора Николая I, блоху нашли среди вещей покойного государя и не могли понять, в чём смысл «нимфозории». Донской казак Платов,[4] который сопровождал Александра I в поездке по Европе, появился во дворце и объяснил, что это образец искусства английских механиков, но тут же заметил, что русские мастера своё дело знают не хуже.
Государь Николай Павлович, который был уверен в превосходстве русских, поручил Платову осуществить дипломатическую поездку на Дон и заодно посетить проездом заводы в Туле. Среди местных умельцев можно было найти тех, кто мог бы достойно ответить на вызов англичан.
Будучи в Туле, Платов вызвал троих самых известных местных оружейников, среди которых и мастеровой по прозвищу «Левша», показал им блоху и попросил придумать нечто такое, что превзошло бы замысел англичан. Возвращаясь на обратном пути с Дона, Платов снова заглянул в Тулу, где троица всё продолжала работать над заказом. Забрав Левшу с неоконченной, как считал недовольный Платов, работой, он отправился прямиком в Петербург. В столице под большим увеличением «мелкоскопа» выяснилось, что туляки превзошли англичан, подковав блоху на все ноги крошечными подковами.
Государь и весь двор были восхищены, Левша получил награду. Государь распорядился отослать подкованную блоху обратно в Англию, чтобы продемонстрировать умение русских мастеров, и также послать Левшу. В Англии Левше продемонстрировали местные заводы, организацию работы и предложили остаться в Европе, но он отказался.
На обратном пути в Россию Левша держал с полшкипером пари, по которому они должны были перепить друг друга. По приезде в Петербург, полшкипера привели в чувство в богатой больнице для знати, а Левша, слишком много выпив с полшкипером и не получив медицинской умер в простонародной Обухвинской больнице, где «неведомого сословия всех умирать принимают». Перед смертью Левша передал доктору Мартын-Сольскому оружейный секрет чистки стволов: «— Скажите государю, что у англичан ружья кирпичом не чистят: пусть чтобы и у нас не чистили, а то, храни Бог войны, они стрелять не годятся». Но Мартын-Сольский не смог передать поручение (помешал военный министр граф Чернышёв, заявивший доктору: «Знай своё рвотное да слабительное, а не в своё дело не мешайся»), и по словам Лескова: «А доведи они левшины слова в своё время до государя, — в Крыму на войне с неприятелем совсем бы другой оборот был."
Жанр «Євшан-зілля»: ліро-епічний твір, поема. Тема «Євшан-зілля»: зображення перебування у Володимира Мономаха ханського сина , який потрапив до Русі разом з ясиром; повернення хлопця на Батьківщину за до вшан-зілля. Ідея «Євшан-зілля»: возвеличення любові до рідного краю, його безмежних просторів, природи, народу; засудження тих, хто занедбав свою країну і відцурався від неї. Основна думка: 1) щастя можна знайти тільки на рідній землі; 2) «…хто матір забуває, того бог карає, того діти цураються, в хату не пускають». 3) Краще в ріднім краї милім Полягти кістьми, сконати, ніж в землі чужій, ворожій в славі й шані пробувати. Композиція «Євшан-зілля» • Експозиція: пророкування, суть якого буде розкриватися у творі. Критика тих, хто край свій рідний «…зацурали, занедбали…». • Зав’язка: ханський син потрапив з ясиром до князя Володимира; бажання половецького хана за до гудця повернути єдину дитину на Батьківщину. • Кульмінація: хлопець згадав рідний край за до вшан-зілля. • Розв’язка: роздуми автора над складною долею українського народу, який потрапив у полон до хана і не має вже шляху вороття додому. Художні засоби “Євшан-зілля” епітети:слова гучні і мальовничі; пісня рідна, половецька, невпинна; вчинки войовничі; спів ніжний, колисковий любий, сильний, дужий; рідний степ, вільний, пишнобарвний квітчастий; край веселий: в землі чужій, ворожій; кохана дитина; вдача молодецька; походи молодецькі; він сидить німий, байдужий;чарівне зілля; метафори: оповідання зворушує почування, таїться пророкування;сну не знають його очі; кров’ю з серця слово точиться; виглядають очі; ти шугаєш соколом. Вовком скачеш порівняння: наче вітер у негоду, загула пісня, мов скажена хуртовина, мов страшні громи стогнали струни і той спів; Риторичні питання і звертання: Україно! Мамо рідна! Чи не те ж з тобою сталось? Чи синів твоїх багато на степах твоїх зосталось? синоніми: зажурився, засмутився; улещає, намовляє; йде, приходить; шугаєш. Короткий зміст «Євшан-зілля» Горе тій людині, яка відцуралась від свого і, потрапивши на чужу землю, забула рідне слово, блиск материнських очей та мозолисті руки батька. Йдеться в поемі про взятого в полон сина половецького хана, якого, хоч він і був у неволі, оточили розкошами, і він став забувати рідний степ, бо вже звик до чужини. Хан страждає від розлуки з сином, і тоді він посилає старого віщуна, щоб той повернув додому юнака. Але це доручення виявилося дуже складним. Бо на юнака не подіяли ні розповіді про батькові сльози, ні половецькі пісні: «…де пустка замість серця, порятунку вже не буде!» Тоді посланець дав понюхати зав’язане у вузлику зілля, привезене з батьківщини. Сталося диво: перед очима хлопця постав рідний степ — «широкий, пишнобарвний і квітчастий». Історія написання «Євшан-зілля» Доля України, проблема історичної пам’яті її народу турбувала поета повсякчас, у 1895 році він написав прекрасну зворушливу поему «Євшан-зілля». Цей твір — авторська інтерпретація дуже давньої легенди, про яку М. Вороний дізнався з Іпатського літопису. Автор її не просто переповідає, а переосмислює поему в науку своїм сучасникам, які зневажливо ставилися до рідного краю. Поема переносить нас у часи існування Київської Русі, під час князювання Володимира Мономаха. В поемі «Євшан-зілля» проблема, яку піднімає автор, є актуальною і сьогодні, бо розкидала мачуха-доля українців по різних куточках земної кулі. І є нашого цвіту та й по всьому світу. Але хочеться, щоб кожен завжди пам’ятав предковічну, прадідівську землю, що відома всюди своїми рясними щедротами: хлібом-сіллю і піснею, чесною звитягою і милосердям до скривджених.
События повести начинаются приблизительно в 1815 году[3]. Император Александр I во время поездки по Европе посетил Англию, где в числе прочих диковинок ему продемонстрировали крошечную стальную блоху, которая могла танцевать. Император приобрёл блоху и привёз её домой в Петербург.
Спустя несколько лет, после смерти Александра I и восшествия на престол императора Николая I, блоху нашли среди вещей покойного государя и не могли понять, в чём смысл «нимфозории». Донской казак Платов,[4] который сопровождал Александра I в поездке по Европе, появился во дворце и объяснил, что это образец искусства английских механиков, но тут же заметил, что русские мастера своё дело знают не хуже.
Государь Николай Павлович, который был уверен в превосходстве русских, поручил Платову осуществить дипломатическую поездку на Дон и заодно посетить проездом заводы в Туле. Среди местных умельцев можно было найти тех, кто мог бы достойно ответить на вызов англичан.
Будучи в Туле, Платов вызвал троих самых известных местных оружейников, среди которых и мастеровой по прозвищу «Левша», показал им блоху и попросил придумать нечто такое, что превзошло бы замысел англичан. Возвращаясь на обратном пути с Дона, Платов снова заглянул в Тулу, где троица всё продолжала работать над заказом. Забрав Левшу с неоконченной, как считал недовольный Платов, работой, он отправился прямиком в Петербург. В столице под большим увеличением «мелкоскопа» выяснилось, что туляки превзошли англичан, подковав блоху на все ноги крошечными подковами.
Государь и весь двор были восхищены, Левша получил награду. Государь распорядился отослать подкованную блоху обратно в Англию, чтобы продемонстрировать умение русских мастеров, и также послать Левшу. В Англии Левше продемонстрировали местные заводы, организацию работы и предложили остаться в Европе, но он отказался.
На обратном пути в Россию Левша держал с полшкипером пари, по которому они должны были перепить друг друга. По приезде в Петербург, полшкипера привели в чувство в богатой больнице для знати, а Левша, слишком много выпив с полшкипером и не получив медицинской умер в простонародной Обухвинской больнице, где «неведомого сословия всех умирать принимают». Перед смертью Левша передал доктору Мартын-Сольскому оружейный секрет чистки стволов: «— Скажите государю, что у англичан ружья кирпичом не чистят: пусть чтобы и у нас не чистили, а то, храни Бог войны, они стрелять не годятся». Но Мартын-Сольский не смог передать поручение (помешал военный министр граф Чернышёв, заявивший доктору: «Знай своё рвотное да слабительное, а не в своё дело не мешайся»), и по словам Лескова: «А доведи они левшины слова в своё время до государя, — в Крыму на войне с неприятелем совсем бы другой оборот был."
Жанр «Євшан-зілля»: ліро-епічний твір, поема. Тема «Євшан-зілля»: зображення перебування у Володимира Мономаха ханського сина , який потрапив до Русі разом з ясиром; повернення хлопця на Батьківщину за до вшан-зілля. Ідея «Євшан-зілля»: возвеличення любові до рідного краю, його безмежних просторів, природи, народу; засудження тих, хто занедбав свою країну і відцурався від неї. Основна думка: 1) щастя можна знайти тільки на рідній землі; 2) «…хто матір забуває, того бог карає, того діти цураються, в хату не пускають». 3) Краще в ріднім краї милім Полягти кістьми, сконати, ніж в землі чужій, ворожій в славі й шані пробувати. Композиція «Євшан-зілля» • Експозиція: пророкування, суть якого буде розкриватися у творі. Критика тих, хто край свій рідний «…зацурали, занедбали…». • Зав’язка: ханський син потрапив з ясиром до князя Володимира; бажання половецького хана за до гудця повернути єдину дитину на Батьківщину. • Кульмінація: хлопець згадав рідний край за до вшан-зілля. • Розв’язка: роздуми автора над складною долею українського народу, який потрапив у полон до хана і не має вже шляху вороття додому. Художні засоби “Євшан-зілля” епітети:слова гучні і мальовничі; пісня рідна, половецька, невпинна; вчинки войовничі; спів ніжний, колисковий любий, сильний, дужий; рідний степ, вільний, пишнобарвний квітчастий; край веселий: в землі чужій, ворожій; кохана дитина; вдача молодецька; походи молодецькі; він сидить німий, байдужий;чарівне зілля; метафори: оповідання зворушує почування, таїться пророкування;сну не знають його очі; кров’ю з серця слово точиться; виглядають очі; ти шугаєш соколом. Вовком скачеш порівняння: наче вітер у негоду, загула пісня, мов скажена хуртовина, мов страшні громи стогнали струни і той спів; Риторичні питання і звертання: Україно! Мамо рідна! Чи не те ж з тобою сталось? Чи синів твоїх багато на степах твоїх зосталось? синоніми: зажурився, засмутився; улещає, намовляє; йде, приходить; шугаєш. Короткий зміст «Євшан-зілля» Горе тій людині, яка відцуралась від свого і, потрапивши на чужу землю, забула рідне слово, блиск материнських очей та мозолисті руки батька. Йдеться в поемі про взятого в полон сина половецького хана, якого, хоч він і був у неволі, оточили розкошами, і він став забувати рідний степ, бо вже звик до чужини. Хан страждає від розлуки з сином, і тоді він посилає старого віщуна, щоб той повернув додому юнака. Але це доручення виявилося дуже складним. Бо на юнака не подіяли ні розповіді про батькові сльози, ні половецькі пісні: «…де пустка замість серця, порятунку вже не буде!» Тоді посланець дав понюхати зав’язане у вузлику зілля, привезене з батьківщини. Сталося диво: перед очима хлопця постав рідний степ — «широкий, пишнобарвний і квітчастий». Історія написання «Євшан-зілля» Доля України, проблема історичної пам’яті її народу турбувала поета повсякчас, у 1895 році він написав прекрасну зворушливу поему «Євшан-зілля». Цей твір — авторська інтерпретація дуже давньої легенди, про яку М. Вороний дізнався з Іпатського літопису. Автор її не просто переповідає, а переосмислює поему в науку своїм сучасникам, які зневажливо ставилися до рідного краю. Поема переносить нас у часи існування Київської Русі, під час князювання Володимира Мономаха. В поемі «Євшан-зілля» проблема, яку піднімає автор, є актуальною і сьогодні, бо розкидала мачуха-доля українців по різних куточках земної кулі. І є нашого цвіту та й по всьому світу. Але хочеться, щоб кожен завжди пам’ятав предковічну, прадідівську землю, що відома всюди своїми рясними щедротами: хлібом-сіллю і піснею, чесною звитягою і милосердям до скривджених.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/yevshan-zillya-analiz/ Довідник цікавих фактів та корисних знань © dovidka.biz.ua