Чим був цікавий для мене роман Р.Л. Стівенсона «Острів скарбів»
Можна з упевненістю говорити, що кожен літературний твір, роман є цікавим з якихось певних і неповторних причин. У кожної людини є улюблені книги, в цьому немає нічого дивного. Втім, слід розуміти, що, крім особистих вподобань, окремо можна виділити класичні твори, які подобаються практично всім без винятку. Одним з таких творів є роман Стівенсона «Острів скарбів». Мені, як і багатьом іншим людям, цей роман надзвичайно сподобався і запам’ятався. Насамперед тому, що він вкрай цікавий і переповнений безліччю дуже цікавих подій. Що ж стало настільки цікавим особисто для мене?
По-перше, такий непідробний інтерес викликав сам сюжет роману. Він вкрай непередбачуваний. Від самого початку і до кінця автор дивує читачів дивовижними і ніким не прогнозованими подіями. На самому початку ми бачимо безліч цікавих образів, роман чіпляє вже з перших рядків, коли розповідається про загадкову історію Біллі Бонса. Потім, вже в розвиток роману, нам разом з героями твору належить відправитися в справжнісіньку дивовижну подорож, а саме – за скарбами на острів.
По ходу мандрівки стає зрозуміло, що екіпаж корабля, який здавався єдиним, насправді не такий однозначний – одна з його частин хоче зрадити і обдурити іншу. Відповідно, в певний момент розгорається конфлікт, стежити за яким теж надзвичайно цікаво. По мірі розвитку роману події змінюються дуже швидко, неможливо передбачити, що ж буде далі. І ось, вже в кінці, коли здається, що позитивні герої програють і загинуть, все знову перевертається з голови на ноги, і позитивні герої все-таки перемагають. Це мені теж дуже сподобалося, бо стало зайвим підтвердженням того, що справедливість, як не крути, а все ж рано чи пізно торжествує.
Цей роман став цікавим для мене завдяки безлічі своїх особливостей і характеристик. Але, думаю, найцікавіше в ньому – це та захопливість, з якою автор передавав події. Роман просто не дає від себе відірватися. Як тільки ти починаєш думати, що все далі за сюжетом ясно і зрозуміло, він дає тобі новий виток розвитку, який робить все набагато цікавішим і захоплює читача дужче. Я дуже радий, що мені вдалося прочитати цей роман. Він став для мене напрочуд цікавим і захоплюючим. Крім того, мені вдалося дізнатися багато нового з того історичного часу, який він описував. На закінчення я можу сказати, що цей твір став одним з моїх улюблених.
Стихотворение представляет собой необыкновенно искренний лирический монолог. Его можно назвать красивой элегией, наполненной философскими размышлениями. В нём можно увидеть все характерные для творчества Сергея Есенина черты: откровенность, задушевность, эмоциональность, музыкальность.
Начинается стихотворение с пейзажной зарисовки. В осенней картине всё подчинено грусти: увядает природа, печально улетают на чужбину журавли. Такое состояние природы заставляет лирического героя думать о своей жизни, о днях — о «юности весёлой», к которой уже нет возврата.
Поэт использует приём художественного параллелизма: как рябиновый костёр не может никого согреть, так и отпылавшая, опустошённая душа лирического героя не может дать никому ни тепла, ни радости. Как «дерево роняет тихо листья», так и лирический герой «роняет грустные слова». Он ощущает себя неотъемлемой частью природы. У него есть повод для печали: «Не обгорят рябиновые кисти, / От желтизны не пропадёт трава», в природе будет обновление, и всё повторится сначала, а свою жизнь человек повторить не сможет. И читатель понимает, отчего эта боль и печаль — на самом деле и лирическому герою, и каждому из нас невыносимо жаль и «души сиреневую цветь», и «лет, растраченных напрасно».
Чим був цікавий для мене роман Р.Л. Стівенсона «Острів скарбів»
Можна з упевненістю говорити, що кожен літературний твір, роман є цікавим з якихось певних і неповторних причин. У кожної людини є улюблені книги, в цьому немає нічого дивного. Втім, слід розуміти, що, крім особистих вподобань, окремо можна виділити класичні твори, які подобаються практично всім без винятку. Одним з таких творів є роман Стівенсона «Острів скарбів». Мені, як і багатьом іншим людям, цей роман надзвичайно сподобався і запам’ятався. Насамперед тому, що він вкрай цікавий і переповнений безліччю дуже цікавих подій. Що ж стало настільки цікавим особисто для мене?
По-перше, такий непідробний інтерес викликав сам сюжет роману. Він вкрай непередбачуваний. Від самого початку і до кінця автор дивує читачів дивовижними і ніким не прогнозованими подіями. На самому початку ми бачимо безліч цікавих образів, роман чіпляє вже з перших рядків, коли розповідається про загадкову історію Біллі Бонса. Потім, вже в розвиток роману, нам разом з героями твору належить відправитися в справжнісіньку дивовижну подорож, а саме – за скарбами на острів.
По ходу мандрівки стає зрозуміло, що екіпаж корабля, який здавався єдиним, насправді не такий однозначний – одна з його частин хоче зрадити і обдурити іншу. Відповідно, в певний момент розгорається конфлікт, стежити за яким теж надзвичайно цікаво. По мірі розвитку роману події змінюються дуже швидко, неможливо передбачити, що ж буде далі. І ось, вже в кінці, коли здається, що позитивні герої програють і загинуть, все знову перевертається з голови на ноги, і позитивні герої все-таки перемагають. Це мені теж дуже сподобалося, бо стало зайвим підтвердженням того, що справедливість, як не крути, а все ж рано чи пізно торжествує.
Цей роман став цікавим для мене завдяки безлічі своїх особливостей і характеристик. Але, думаю, найцікавіше в ньому – це та захопливість, з якою автор передавав події. Роман просто не дає від себе відірватися. Як тільки ти починаєш думати, що все далі за сюжетом ясно і зрозуміло, він дає тобі новий виток розвитку, який робить все набагато цікавішим і захоплює читача дужче. Я дуже радий, що мені вдалося прочитати цей роман. Він став для мене напрочуд цікавим і захоплюючим. Крім того, мені вдалося дізнатися багато нового з того історичного часу, який він описував. На закінчення я можу сказати, що цей твір став одним з моїх улюблених.
Стихотворение представляет собой необыкновенно искренний лирический монолог. Его можно назвать красивой элегией, наполненной философскими размышлениями. В нём можно увидеть все характерные для творчества Сергея Есенина черты: откровенность, задушевность, эмоциональность, музыкальность.
Начинается стихотворение с пейзажной зарисовки. В осенней картине всё подчинено грусти: увядает природа, печально улетают на чужбину журавли. Такое состояние природы заставляет лирического героя думать о своей жизни, о днях — о «юности весёлой», к которой уже нет возврата.
Поэт использует приём художественного параллелизма: как рябиновый костёр не может никого согреть, так и отпылавшая, опустошённая душа лирического героя не может дать никому ни тепла, ни радости. Как «дерево роняет тихо листья», так и лирический герой «роняет грустные слова». Он ощущает себя неотъемлемой частью природы. У него есть повод для печали: «Не обгорят рябиновые кисти, / От желтизны не пропадёт трава», в природе будет обновление, и всё повторится сначала, а свою жизнь человек повторить не сможет. И читатель понимает, отчего эта боль и печаль — на самом деле и лирическому герою, и каждому из нас невыносимо жаль и «души сиреневую цветь», и «лет, растраченных напрасно».