Оспівування в сонетах франческо петрарки кохання до лаури є в цьому якась несправедливість щодо нашого брата чоловіка. хочеш стати безсмертним у пам'яті людства — залізь на джомолунгму або на твоєму рахунку має бути подорож навколо земної кулі за 80 днів, або напиши "гамлета" чи "богатирську симфонію" у крайньому разі, винайди таблицю менделєєва або сформулюй теорію відносності. а ї рафаелю для безсмертя треба було стати великим художником і створити шедеври, а форнаріні тільки зустрітися з саме така історія сталася з франческо петраркою. 1327 року в авіньоні, де на той час перебував папа, він зустрів молоду жінку, поетичним псевдонімом якої стало ім'я лаура. після цієї зустрічі 23-річний чоловік стає тим, ким він нам тепер відомий. він став поетом, автором книги "канцоньєре", яка складалася з двох частин — "на життя мадонни лаури" та "на смерть мадонни лаури". додайте сюди поему "тріумфи" — алегоричну за формою, але присвячену тій самій жінці. проте й це ще не все: він став ученим, філософом, що вивчав проблеми моралі, дипломатом, мандрівником. він мав надзвичайний авторитет у сучасників, а правителі італійських міст і князівств були раді прислужитися йому. тим часом він продовжував писати вірші на честь невідомої нам , граючись її ім'ям, пишучи його то "laura", то "l'auro", тобто то "лавр", то "золото" в одному зі своїх сонетів поет згадує свого приятеля кардинала колону, який помер за деякий час після смерті лаури: "немає більше найбільшої з колон, немає лавра. ніде більше не знайду я втраченого. смерть завдала мені два удари, від яких я весь час у скорботі. любов і дружба — золото, яке коштовніше від багатства і влади. яке страшне життя, що віднімає все". не тільки ці нещастя роблять вірші франческо такими пафосними. він і сам ще не може розібратися, поезія — гріх перед богом чи священний поклик? кохання — мука чи щастя? чому він "горить у холодний день і стигне у сонячний"? бо вперше віршована мова була звернута не до неба, а до людського серця, не звиклого до слів похвали й подяки. сама пристрасть, до тих пір гамована тим, що убивали плоть, була вперше висловлена відкрито і водночас цнотливо. вибух полум'яного почуття петрарка вкладає в жорстку форму сонета, який після нього стає своєрідним прапором нової поезії, до того ж розцвічений неповторним стилем. зрештою, кохання стає для петрарки тією силою, що робить цього флорентійця засновником, разом із данте і боккаччо, літературної італійської мови. і все це тому, що одного дня йому зустрілася ді на уроках хімії розпові про речовини, які самі не беруть участі у реакції, проте без них реакція не відбудеться або йтиме надто пові ті речовини називають каталізаторами. так і петрарка зустрів би не свою лауру, а іншу, одружився б, прожив би життя, не знаючи, що він великий поет і вчений. але о, хай живе вовіки віків мадонна лаура і вірші петрарки! оспівування в сонетах франческо петрарки кохання до лаури є в цьому якась несправедливість щодо нашого брата чоловіка. хочеш стати безсмертним у пам'яті людства — залізь на джомолунгму або на твоєму рахунку має бути подорож навколо земної кулі за 80 днів, або напиши "гамлета" чи "богатирську симфонію" у крайньому разі, винайди таблицю менделєєва або сформулюй теорію відносності. а ї рафаелю для безсмертя треба було стати великим художником і створити шедеври, а форнаріні тільки зустрітися з саме така історія сталася з франческо петраркою. 1327 року в авіньоні, де на той час перебував папа, він зустрів молоду жінку, поетичним псевдонімом якої стало ім'я лаура. після цієї зустрічі 23-річний чоловік стає тим, ким він нам тепер відомий. він став поетом, автором книги "канцоньєре", яка складалася з двох частин — "на життя мадонни лаури" та "на смерть мадонни лаури". додайте сюди поему "тріумфи" — алегоричну за формою, але присвячену тій самій жінці. проте й це ще не все: він став ученим, філософом, що вивчав проблеми моралі, дипломатом, мандрівником. він мав надзвичайний авторитет у сучасників, а правителі італійських міст і князівств були раді прислужитися йому. тим часом він продовжував писати вірші на честь невідомої нам , граючись її ім'ям, пишучи його то "laura", то "l'auro", тобто то "лавр", то "золото" в одному зі своїх сонетів поет згадує свого приятеля кардинала колону, який помер за деякий час після смерті лаури: "немає більше найбільшої з колон, немає лавра. ніде більше не знайду я втраченого. смерть завдала мені два удари, від яких я весь час у скорботі. любов і дружба — золото, яке коштовніше від багатства і влади. яке страшне життя, що віднімає все".
