Творчість Шарля Бодлера займає особливе місце у французькій поезії. Історія прижиттєвої і посмертної слави Бодлера найменше відповідає звичайному уявленню про долю класиків, хоча давно вже ніхто не сумнівається в тому, що Бодлер – класик, одна з “надвечних” вершин французької та європейської поезії.
Рідко чия творчість так упереджено сприймалась і так однобічно тлумачиться за життя поета і навіть в його подальшому поетичному безсмерті. Буржуазні сучасники сприйняли цього поета як якесь породження пекла, як монстра, котрий смакує найогидніше, що є в житті, як людину, одержимого болючою манією викриття і самовикриття, що ображає всі святині, всі моральні норми.
Цей вердикт був оформлений навіть юридично – в 1857 р. книзі Бодлера “Квіти зла” був винесений судовий вирок, який звинувачував поета в “злочинній образі суспільної моралі”, в аморальності, в “грубому і ображаючому сором’язливість реалізмі”. До речі, незадовго до цього паризький суд виніс аналогічний судовий вирок “Мадам Боварі” – раннього роману Флобера.
Через якесь десятиліття після того, як помер напівзлиденний, обмовлений молвою поет, у Франції і Європі запанував символізм. Декаданс став одночасно хворобою покоління і модою, і ім’я Бодлера було високо піднято на щит, стало одним з прапорів символізму. Але і нове століття по-своєму, може бути, частіше і мимоволі, спотворювало особистість і творчість Бодлера, відверто пристосовуючи їх до своїх смаків.
У поезії Бодлера ретельно відшукувалися всі можливості тлумачити його як предтечу символізму, як поета неясних, темних смислів і іносказань.
Дуже цікаво простежити, як, наприклад, в перекладах російських символістів, навіть в самих ретельних, мимоволі обволікались містичним туманом кристально ясні і чіткі думки і образи Бодлера, як цей справді класичний карбований стиль розпливався, як би сіпався містичним серпанком і позбавлявся своєї конкретності. Але й не тільки це – символістська традиція залишила нам односторонній образ Бодлера як співака виключно болючих, темних станів душі, як всесвітнього мізантропа, співака занепаду і смерті. Тепер це вже не засуджувалося; навпаки, це вважалося тепер його головною перевагою.
Гражданину любой страны есть чем гордиться, каждая страна отличается от другой какой то национальной особенностью. Это может быть древняя история, национальная особенность характера человека, природные богатства, устои и порядки этой страны. Но самое главное отличие одной страны от другой - это природа, различные животные, которые являются иногда символом этой страны. В Новой Зеландии есть киви, в Австралии – кенгуру, в Африке – львы, в Китае – панды, в Америке – гризли. А у нас, в России, – бурый медведь. О нем половина наших сказок, по нему нас знают за границей, и вообще российский человек, российское государство, вся наша страна ассоциируется именно с этим буйным, огромным, неудержимым, но слегка всё-таки глупым существом. Когда мне было 5 лет, и я еще не ходил в школу, мама читала мне сказку «Маша и медведи» (а сейчас есть такая игра), а уж в скольких сказках с другими животными он побывал – не перечесть. Причем если волк у нас всегда хулиган, лиса – хитрая, то медведь у нас всегда добрый и понимающий, обычно именно он разрешает споры, возникающие между другими зверьми, он как царь русских зверей. Наверное, за рубежом всё же немного по-другому.
То же самое и с растениями. Герб Японии – хризантема, в Древнем Риме и Греции были популярны оливковые и лавровые ветви, а в Тайланде и других странах, которые находятся в тропиках, важное значение имеют орхидеи и лилии.
Творчість Шарля Бодлера займає особливе місце у французькій поезії. Історія прижиттєвої і посмертної слави Бодлера найменше відповідає звичайному уявленню про долю класиків, хоча давно вже ніхто не сумнівається в тому, що Бодлер – класик, одна з “надвечних” вершин французької та європейської поезії.
Рідко чия творчість так упереджено сприймалась і так однобічно тлумачиться за життя поета і навіть в його подальшому поетичному безсмерті. Буржуазні сучасники сприйняли цього поета як якесь породження пекла, як монстра, котрий смакує найогидніше, що є в житті, як людину, одержимого болючою манією викриття і самовикриття, що ображає всі святині, всі моральні норми.
Цей вердикт був оформлений навіть юридично – в 1857 р. книзі Бодлера “Квіти зла” був винесений судовий вирок, який звинувачував поета в “злочинній образі суспільної моралі”, в аморальності, в “грубому і ображаючому сором’язливість реалізмі”. До речі, незадовго до цього паризький суд виніс аналогічний судовий вирок “Мадам Боварі” – раннього роману Флобера.
Через якесь десятиліття після того, як помер напівзлиденний, обмовлений молвою поет, у Франції і Європі запанував символізм. Декаданс став одночасно хворобою покоління і модою, і ім’я Бодлера було високо піднято на щит, стало одним з прапорів символізму. Але і нове століття по-своєму, може бути, частіше і мимоволі, спотворювало особистість і творчість Бодлера, відверто пристосовуючи їх до своїх смаків.
У поезії Бодлера ретельно відшукувалися всі можливості тлумачити його як предтечу символізму, як поета неясних, темних смислів і іносказань.
Дуже цікаво простежити, як, наприклад, в перекладах російських символістів, навіть в самих ретельних, мимоволі обволікались містичним туманом кристально ясні і чіткі думки і образи Бодлера, як цей справді класичний карбований стиль розпливався, як би сіпався містичним серпанком і позбавлявся своєї конкретності. Але й не тільки це – символістська традиція залишила нам односторонній образ Бодлера як співака виключно болючих, темних станів душі, як всесвітнього мізантропа, співака занепаду і смерті. Тепер це вже не засуджувалося; навпаки, це вважалося тепер його головною перевагою.
Объяснение:
Гражданину любой страны есть чем гордиться, каждая страна отличается от другой какой то национальной особенностью. Это может быть древняя история, национальная особенность характера человека, природные богатства, устои и порядки этой страны. Но самое главное отличие одной страны от другой - это природа, различные животные, которые являются иногда символом этой страны. В Новой Зеландии есть киви, в Австралии – кенгуру, в Африке – львы, в Китае – панды, в Америке – гризли. А у нас, в России, – бурый медведь. О нем половина наших сказок, по нему нас знают за границей, и вообще российский человек, российское государство, вся наша страна ассоциируется именно с этим буйным, огромным, неудержимым, но слегка всё-таки глупым существом. Когда мне было 5 лет, и я еще не ходил в школу, мама читала мне сказку «Маша и медведи» (а сейчас есть такая игра), а уж в скольких сказках с другими животными он побывал – не перечесть. Причем если волк у нас всегда хулиган, лиса – хитрая, то медведь у нас всегда добрый и понимающий, обычно именно он разрешает споры, возникающие между другими зверьми, он как царь русских зверей. Наверное, за рубежом всё же немного по-другому.
То же самое и с растениями. Герб Японии – хризантема, в Древнем Риме и Греции были популярны оливковые и лавровые ветви, а в Тайланде и других странах, которые находятся в тропиках, важное значение имеют орхидеи и лилии.
Объяснение: