Драма «Лісова пісня» видатної української письменниці Л. Українки вражає читачів дивовижною красою мрії, надзвичайною глибиною думки і неповторною музичною мовою. Цей твір відкриває перед нами веселкові барви квітів, зітхання вітру, гомін весняної ночі і лісові тіні чарівного Полісся. Для того, щоб вирішити питання досягнення гармонії людини і природи, Л. Українка використала два протилежних світу – міфологічний світ лісових істот, тобто, світ природи, і реальний світ людини з постатями звичайних селян. Головний конфлікт цих світів підпорядкований ідеї боротьби проти буденщини, тупості, сірості і банальності, за високу мрію, за красу і вірність, за гармонійне і вільне життя.
Головним у сюжеті неповторної драми Л. Українки було кохання звичайного сільського хлопця Лукаша і дивовижної лісової дівчини Мавки. Трагічним у цьому творі стала неможливість порозуміння закоханими один одного, а потім і розлука. А логічним завершенням драми «Лісова пісня» стала загибель Лукаша та Мавки.
Ідея гармонії природи і людини втілена письменницею в образі Мавки, лісової дівчини, яка любить і береже природу, яка надзвичайно тонко відчуває чарівну мелодію лісу. В образі Мавки гармонійно сплелися духовне багатство і зовнішня краса, ніжність і доброта. Ця дівчина пробудилася у лісі в одязі зеленого кольору, а ходила вона з чорними розпущеними косами. Мавкою захоплювалися усі лісові мешканці, адже вона виглядала дуже чарівною. Мавка завжди завзято виступала проти всього, що руйнувало природу і щиро любила її красу.
Мавка, як і звичайна дівчина, прагнула великого кохання, мала світлі, немов самоцвіти, мрії і піднесену душу. Вона, як і інші міфологічні істоти, була волелюбною і не приймала неволі думок, помислів і дій. Найголовнішим у житті для неї було кохання до Лукаша, заради якого дівчина зважилася покинути рідний ліс і жити серед селян. На жаль, вона так і не змогла зрозуміти приземленість думок оточуючих її людей, їх ницість та їхні занадто матеріальні мрії. Не зрозуміли дівчину і селяни, не зрозумів її навіть коханий Лукаш. У цьому й полягає трагедія співіснування людини і природи.
На мій погляд, письменниця доводить у своїй драмі, що бідність і сіра буденщина вбивають в людині не тільки любов, але й мрію і талант. Тому совість Лукаша і вчинила суд над його життям. А Мавка повернулася до його хати і перетворилася на вербу, продовживши своє життя у звуках сопілки і шелестінні листя.
Фінал драми сумний, але саме він змушує нас замислитися над тим, що потрібно людині, щоб жити у гармонії з природою. Я думаю, що для цього потрібно не так вже й багато: треба мати чисту і світлу душу, високі прагнення і мрії, іншими словами, треба бути таким, як головна героїня драми Л. Українки – лісова дівчина Мавка.
Трагедия «Ромео и Джульетта» рассказывает об истории любви двух молодых людей, принадлежащих к двум смертельно враждующим кланам: Монтекки и Капулетти. Герои трагедии: Ромео Монтекки и Джульетта Капулетти. Это совсем юные влюблённые (Джульетте-— 13 лет), пошедшие против всех правил и мнений, отдавшие предпочтение смерти перед жизнью без любимого человека, не побоявшиеся бросить вызов вековым предрассудкам своих семей и в своей смерти примирившие их. Шекспир рассказал вечную историю, подобную которой можно найти во все времена и у всех народов на всех континентах. Где-то она повторяется и сейчас. Именно поэтому шекспировская трагедия так давно занимает читателей и зрителей всех стран мира. Любовь имеет огромную власть над человеком, даже когда она безответна; когда же люди любят друг друга взаимно, она готова прожечь любые условные перегородки. Правда, иногда ценой жизни влюблённых. Тогда их короткое счастье и трагическая развязка их отношений поднимаются на небывалую высоту в соборной памяти потомков, их имена становятся символами верности, и в их честь слагаются песни и пишутся книги. Прекрасно сказал об этом Владимир Семёнович Высоцкий: А мы поставим свечи в изголовье Погибших от невиданной любви. И душам их дано бродить в цветах, Их голосам дано сливаться в такт И вечностью дышать в одно дыханье, И встретиться со вздохом на устах На хрупких переправах и мостах, На узких перекрёстках мирозданья...
Драма «Лісова пісня» видатної української письменниці Л. Українки вражає читачів дивовижною красою мрії, надзвичайною глибиною думки і неповторною музичною мовою. Цей твір відкриває перед нами веселкові барви квітів, зітхання вітру, гомін весняної ночі і лісові тіні чарівного Полісся. Для того, щоб вирішити питання досягнення гармонії людини і природи, Л. Українка використала два протилежних світу – міфологічний світ лісових істот, тобто, світ природи, і реальний світ людини з постатями звичайних селян. Головний конфлікт цих світів підпорядкований ідеї боротьби проти буденщини, тупості, сірості і банальності, за високу мрію, за красу і вірність, за гармонійне і вільне життя.
Головним у сюжеті неповторної драми Л. Українки було кохання звичайного сільського хлопця Лукаша і дивовижної лісової дівчини Мавки. Трагічним у цьому творі стала неможливість порозуміння закоханими один одного, а потім і розлука. А логічним завершенням драми «Лісова пісня» стала загибель Лукаша та Мавки.
Ідея гармонії природи і людини втілена письменницею в образі Мавки, лісової дівчини, яка любить і береже природу, яка надзвичайно тонко відчуває чарівну мелодію лісу. В образі Мавки гармонійно сплелися духовне багатство і зовнішня краса, ніжність і доброта. Ця дівчина пробудилася у лісі в одязі зеленого кольору, а ходила вона з чорними розпущеними косами. Мавкою захоплювалися усі лісові мешканці, адже вона виглядала дуже чарівною. Мавка завжди завзято виступала проти всього, що руйнувало природу і щиро любила її красу.
Мавка, як і звичайна дівчина, прагнула великого кохання, мала світлі, немов самоцвіти, мрії і піднесену душу. Вона, як і інші міфологічні істоти, була волелюбною і не приймала неволі думок, помислів і дій. Найголовнішим у житті для неї було кохання до Лукаша, заради якого дівчина зважилася покинути рідний ліс і жити серед селян. На жаль, вона так і не змогла зрозуміти приземленість думок оточуючих її людей, їх ницість та їхні занадто матеріальні мрії. Не зрозуміли дівчину і селяни, не зрозумів її навіть коханий Лукаш. У цьому й полягає трагедія співіснування людини і природи.
На мій погляд, письменниця доводить у своїй драмі, що бідність і сіра буденщина вбивають в людині не тільки любов, але й мрію і талант. Тому совість Лукаша і вчинила суд над його життям. А Мавка повернулася до його хати і перетворилася на вербу, продовживши своє життя у звуках сопілки і шелестінні листя.
Фінал драми сумний, але саме він змушує нас замислитися над тим, що потрібно людині, щоб жити у гармонії з природою. Я думаю, що для цього потрібно не так вже й багато: треба мати чисту і світлу душу, високі прагнення і мрії, іншими словами, треба бути таким, як головна героїня драми Л. Українки – лісова дівчина Мавка.
Герои трагедии: Ромео Монтекки и Джульетта Капулетти. Это совсем юные влюблённые (Джульетте-— 13 лет), пошедшие против всех правил и мнений, отдавшие предпочтение смерти перед жизнью без любимого человека, не побоявшиеся бросить вызов вековым предрассудкам своих семей и в своей смерти примирившие их.
Шекспир рассказал вечную историю, подобную которой можно найти во все времена и у всех народов на всех континентах. Где-то она повторяется и сейчас. Именно поэтому шекспировская трагедия так давно занимает читателей и зрителей всех стран мира.
Любовь имеет огромную власть над человеком, даже когда она безответна; когда же люди любят друг друга взаимно, она готова прожечь любые условные перегородки. Правда, иногда ценой жизни влюблённых. Тогда их короткое счастье и трагическая развязка их отношений поднимаются на небывалую высоту в соборной памяти потомков, их имена становятся символами верности, и в их честь слагаются песни и пишутся книги.
Прекрасно сказал об этом Владимир Семёнович Высоцкий:
А мы поставим свечи в изголовье Погибших от невиданной любви.
И душам их дано бродить в цветах,
Их голосам дано сливаться в такт И вечностью дышать в одно дыханье,
И встретиться со вздохом на устах На хрупких переправах и мостах,
На узких перекрёстках мирозданья...