Його груди заповнені природою до межі. Здається, уже з першим своїм подихом він вдихнув, втягнув її всю — і раптом захлинувся нею і все подальше життя з кожним новим віршем (подихом) видихав її, але ніколи не видихне.
М, Цвєтаєва про Пастернака
У зірковому каталозі серед інших зірок записана мала планета, що розташована між орбітами Марса і Юпітера, на ім’я Борис Пастернак. Цей факт щодо увічнення поета і письменника Б. Пастернака стався напередодні його столітнього ювілею. Та спочатку був нелегкий творчий шлях, на якому поет весь час намагався, за його висловом, «не спотворити голос життя, який звучить в нас». Цей «голос життя» включав у себе і голос природи, яку поет безмежно любив.
Лірика Б. Пастернака, особливо рання, сповнена майже язичницьким поклонінням перед природою. Сльози захвату і внутрішній трепет — постійні супутники його монологів. Окличні речення, емоційні вигуки створюють у кожному його вірші відповідну атмосферу, передають почуття радості закоханого в природу поета: «Что почек, что клейких запльївших огарков налеплено к веткам!» («Весна»); «Ужасньїй! — Капнет и вслушивается: все он ли один на свете мнет ветісу в окне, как кружевце, или єсть свидетель» («Плачущий сад»); «Наряд щебечет, как под- снежник апрелю: здравствуй!» («Из суеверия»); «Как бьіли те вьіходьі в тишь хо- роши!» («Степь»).
Світ природи в поезії Бориса Пастернака
Його груди заповнені природою до межі. Здається, уже з першим своїм подихом він вдихнув, втягнув її всю — і раптом захлинувся нею і все подальше життя з кожним новим віршем (подихом) видихав її, але ніколи не видихне.
М, Цвєтаєва про Пастернака
У зірковому каталозі серед інших зірок записана мала планета, що розташована між орбітами Марса і Юпітера, на ім’я Борис Пастернак. Цей факт щодо увічнення поета і письменника Б. Пастернака стався напередодні його столітнього ювілею. Та спочатку був нелегкий творчий шлях, на якому поет весь час намагався, за його висловом, «не спотворити голос життя, який звучить в нас». Цей «голос життя» включав у себе і голос природи, яку поет безмежно любив.
Лірика Б. Пастернака, особливо рання, сповнена майже язичницьким поклонінням перед природою. Сльози захвату і внутрішній трепет — постійні супутники його монологів. Окличні речення, емоційні вигуки створюють у кожному його вірші відповідну атмосферу, передають почуття радості закоханого в природу поета: «Что почек, что клейких запльївших огарков налеплено к веткам!» («Весна»); «Ужасньїй! — Капнет и вслушивается: все он ли один на свете мнет ветісу в окне, как кружевце, или єсть свидетель» («Плачущий сад»); «Наряд щебечет, как под- снежник апрелю: здравствуй!» («Из суеверия»); «Как бьіли те вьіходьі в тишь хо- роши!» («Степь»).
Объяснение:
На