Художній світ Лермонтова настільки тонкий і багатогранний, що навряд чи можливо пронумерувати і розкласти по поличках усі теми, ним порушені, і образи, ним створені. Однак можна виділити основні мотиви, які червоною ниткою проходять через усю творчість поета. Серед них – тема батьківщини, свободи, самотності, поета і поезії і, звичайно ж, тема кохання. Ці теми, безумовно, не нові, але у творчості Лермонтова вони отримали своєрідний розвиток .
Мабуть, самою знаковою для поета стала тема свободи. Вона є визначальною у всій його ліриці, як би пронизує всі твори. Мабуть, це те, без чого Лермонтов не був би Лермонтовим. Свобода – це його муза, його ідеал. Навколишній світ, суспільство з його недосконалістю майже завжди – протилежність свободі. Образ в’язниці, наприклад, у вірші «В’язень», на мій погляд, слід трактувати широко: як символ не тільки фізичного, а й духовного закріпачення особистості. Лермонтовська волелюбність стихійна, буйна, нестримна і безстрашна.
Ще одна відмінна риса ліричного героя Лермонтова – вічна самотність . Мотив самотності надає віршам поета нотки таємничої печалі, задумливого, але світлого смутку. Так, наприклад, у вірші «На півночі дикій» самотність трагічна, безвихідна. Вона втілена в образах сосни і пальми, яким ніколи не судилося зблизитися. Тут природа як би повторює людські долі.
Лермонтов часто використовує і прийом протиставлення. У вірші «Хмари», написаному перед від’їздом на заслання, він протиставляє безпечності і холодності хмаринок важку долю людини, якій її вигнання приносить душевні страждання. Але, напевно, найбільш самотній вірш Лермонтова – «Парус». Відчуття вразливості вітрила збільшується за рахунок зіставлення з величезним простором моря, в руках якого парусник не більше, ніж тендітна іграшка.
Художній світ Лермонтова настільки тонкий і багатогранний, що навряд чи можливо пронумерувати і розкласти по поличках усі теми, ним порушені, і образи, ним створені. Однак можна виділити основні мотиви, які червоною ниткою проходять через усю творчість поета. Серед них – тема батьківщини, свободи, самотності, поета і поезії і, звичайно ж, тема кохання. Ці теми, безумовно, не нові, але у творчості Лермонтова вони отримали своєрідний розвиток .
Мабуть, самою знаковою для поета стала тема свободи. Вона є визначальною у всій його ліриці, як би пронизує всі твори. Мабуть, це те, без чого Лермонтов не був би Лермонтовим. Свобода – це його муза, його ідеал. Навколишній світ, суспільство з його недосконалістю майже завжди – протилежність свободі. Образ в’язниці, наприклад, у вірші «В’язень», на мій погляд, слід трактувати широко: як символ не тільки фізичного, а й духовного закріпачення особистості. Лермонтовська волелюбність стихійна, буйна, нестримна і безстрашна.
Ще одна відмінна риса ліричного героя Лермонтова – вічна самотність . Мотив самотності надає віршам поета нотки таємничої печалі, задумливого, але світлого смутку. Так, наприклад, у вірші «На півночі дикій» самотність трагічна, безвихідна. Вона втілена в образах сосни і пальми, яким ніколи не судилося зблизитися. Тут природа як би повторює людські долі.
Лермонтов часто використовує і прийом протиставлення. У вірші «Хмари», написаному перед від’їздом на заслання, він протиставляє безпечності і холодності хмаринок важку долю людини, якій її вигнання приносить душевні страждання. Але, напевно, найбільш самотній вірш Лермонтова – «Парус». Відчуття вразливості вітрила збільшується за рахунок зіставлення з величезним простором моря, в руках якого парусник не більше, ніж тендітна іграшка.