Кавказькі гори "засіяні горем, кров’ю политі" — там тривалий час іде війна. Споконвіку там орел карає Прометея, та не в змозі подолати мужнього титана: "Не вмирає душа наша. Не вмирає воля".
Ліричний герой звертається до Бога, коли ж нарешті "прокинеться правда" й кати перестануть знущатися з людей: "Ми віруєм твоїй силі І духу живому Встане правда! Встане воля!" А поки що "течуть ріки, Кровавії ріки!" Кавказькі гори политі кров’ю, бо там живуть волелюбні народи, які відчайдушно захищають свою батьківщину. Тисячами там гинуть і царські солдати, яким ця війна зовсім не потрібна. А скільки сліз пролито! їх вистачить, щоб утопити "всіх імператорів... з дітьми і внуками".
Ліричний герой поеми славить синів Кавказу — "лицарів великих: Борітеся — поборете, Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава І воля святая!" Він протиставляє вільному Кавказу, який не зазіхає на чуже, кріпосницьку Росію, в якій можуть лише навчити, як ошукувати людей, здирати з них останню шкуру, мордувати по тюрмах, продавати чи програвати в карти своїх же братів — християн. І докоряє панству, що люблять вони "на братові Шкуру, а не душу!"
Зажерливі й багаті моляться Христу, б’ють поклони за крадіжку, кров, війну, щоб потім йому ж принести в дар украдені ними багатства.
Поет звертається до пам’яті свого друга Якова де Бальмена, який загинув на Кавказі, і "не за Україну, а за її ката". З обуренням він говорить про облудні твердження загарбників, ніби вони несуть ту темним і "диким" народам: "Все покажем! Тілько дайте Себе в руки взяти, Як і тюрми мурувати, Кайдани кувати... Всьому навчим; тілько дайте Свої сині гори Остатнії.. бо вже взяли І поле, і море".
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло):
Отримавши звістку про загибель свого друга Якова де Бальмена у війні з кавказцями, поет гірко роздумує над цією безглуздою втратою життя за чужі загарбницькі інтереси. Він повністю на боці вільнолюбного кавказького народу, який захищає свою батьківщину і страждає, як Прометей. Царський уряд прикривається тим, що Несе ту диким народам. Але чому може навчити держава інших, коли сама гнобить свій народ, продає братів-єдиновірців і всі питання вирішує за до кайданів та в’язниць?
Каких только эпитетов нет о войне и как ее только не называют : освободительная , братоубийственная , гражданская, захватническая - много имен у войны. Но есть у войны одно -единственное имя ,общее для всех войн на земле- война-разлучница. Да,именно ,разлучница. Любая война - это разлука с жизнью вообще ,навсегда, разлука с близкими, разлука с преданными войну , друзьями, со своим народом, Родиной и ... с собственным сердцем. Именно так , с собственным сердцем. Ведь война не только лишает жизни; тех,кто остался в живых, война ломает , бывает навсегда. Это духовная смерть. Человек уже не живет прежней жизнью прежними мыслями , воспоминаниями. Все стирает война и сердце тоже другое становится - твердое , затянутое в плотную жесткую оболочку застывшего гнева и боли. И не выбраться ему через эту оболочку , заскорузлому от боли пережитых потерь. О одном таком человеке рассказ Платонова " Возвращение ". Рассказ об обычном солдате, вернувшемся с войны . Конечно, после войны все принимается через призму тех страшного времени и понять людей, не проживших с тобой тех минут понять трудно да и сил душевных нет - нет того сердца ,которое может понять, принять их боль , потому что своя ноша всегда велика. Но когда видишь , что близки тебе люди тянутся к тебе обнажившимся сердцем нельзя остаться прежним . Ведь не так важно, где и когда ты испытал боль , важно что и те ,кто были вдалеке от тебя также как и ты медленно умирали израненной душой в разлуке. Важно просто понять - война никого не щадит , нет здесь ни побежденных ,ни победителей ,есть просто выжившие . Как-то Владимир Лидин писал в своих воспоминаниях о Платонове :" Андрей Платонов глубоко проник мне в душу каким-то своим сердечным ,необычайно нежным и мудрым отношением к людям , которые стали героями его рассказов . С опозданием, как это нередко случается, я с горечью подумал, что недостаточно знал этого писателя. Но у писателя остаются книги, и им нередко дано стать друзьями читателя уже на все времена." И тут же хочется вспомнить напутственные слова Эрнеста Хемингуэя, который назвал писателя Платонова человеком ,у которого он научился писать. Это и было то самое умение чувствовать " обнажившимся сердцем ", о котором писал в своем рассказе " Возвращение" Платонов, позволяющее стать близким многим людям раз навсегда.
Объяснение
Стислий переказ, виклад змісту
Кавказькі гори "засіяні горем, кров’ю политі" — там тривалий час іде війна. Споконвіку там орел карає Прометея, та не в змозі подолати мужнього титана: "Не вмирає душа наша. Не вмирає воля".
Ліричний герой звертається до Бога, коли ж нарешті "прокинеться правда" й кати перестануть знущатися з людей: "Ми віруєм твоїй силі І духу живому Встане правда! Встане воля!" А поки що "течуть ріки, Кровавії ріки!" Кавказькі гори политі кров’ю, бо там живуть волелюбні народи, які відчайдушно захищають свою батьківщину. Тисячами там гинуть і царські солдати, яким ця війна зовсім не потрібна. А скільки сліз пролито! їх вистачить, щоб утопити "всіх імператорів... з дітьми і внуками".
Ліричний герой поеми славить синів Кавказу — "лицарів великих: Борітеся — поборете, Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава І воля святая!" Він протиставляє вільному Кавказу, який не зазіхає на чуже, кріпосницьку Росію, в якій можуть лише навчити, як ошукувати людей, здирати з них останню шкуру, мордувати по тюрмах, продавати чи програвати в карти своїх же братів — християн. І докоряє панству, що люблять вони "на братові Шкуру, а не душу!"
Зажерливі й багаті моляться Христу, б’ють поклони за крадіжку, кров, війну, щоб потім йому ж принести в дар украдені ними багатства.
Поет звертається до пам’яті свого друга Якова де Бальмена, який загинув на Кавказі, і "не за Україну, а за її ката". З обуренням він говорить про облудні твердження загарбників, ніби вони несуть ту темним і "диким" народам: "Все покажем! Тілько дайте Себе в руки взяти, Як і тюрми мурувати, Кайдани кувати... Всьому навчим; тілько дайте Свої сині гори Остатнії.. бо вже взяли І поле, і море".
Критика, коментарі до твору, пояснення (стисло):
Отримавши звістку про загибель свого друга Якова де Бальмена у війні з кавказцями, поет гірко роздумує над цією безглуздою втратою життя за чужі загарбницькі інтереси. Він повністю на боці вільнолюбного кавказького народу, який захищає свою батьківщину і страждає, як Прометей. Царський уряд прикривається тим, що Несе ту диким народам. Але чому може навчити держава інших, коли сама гнобить свій народ, продає братів-єдиновірців і всі питання вирішує за до кайданів та в’язниць?
О одном таком человеке рассказ Платонова " Возвращение ". Рассказ об обычном солдате, вернувшемся с войны . Конечно, после войны все принимается через призму тех страшного времени и понять людей, не проживших с тобой тех минут понять трудно да и сил душевных нет - нет того сердца ,которое может понять, принять их боль , потому что своя ноша всегда велика. Но когда видишь , что близки тебе люди тянутся к тебе обнажившимся сердцем нельзя остаться прежним . Ведь не так важно, где и когда ты испытал боль , важно что и те ,кто были вдалеке от тебя также как и ты медленно умирали израненной душой в разлуке. Важно просто понять - война никого не щадит , нет здесь ни побежденных ,ни победителей ,есть просто выжившие .
Как-то Владимир Лидин писал в своих воспоминаниях о Платонове :" Андрей Платонов глубоко проник мне в душу каким-то своим сердечным ,необычайно нежным и мудрым отношением к людям , которые стали героями его рассказов . С опозданием, как это нередко случается, я с горечью подумал, что недостаточно знал этого писателя. Но у писателя остаются книги, и им нередко дано стать друзьями читателя уже на все времена." И тут же хочется вспомнить напутственные слова Эрнеста Хемингуэя, который назвал писателя Платонова человеком ,у которого он научился писать. Это и было то самое умение чувствовать " обнажившимся сердцем ", о котором писал в своем рассказе " Возвращение" Платонов, позволяющее стать близким многим людям раз навсегда.