Раніше я не замислювалась над сутність цього поняття, над своєю українською самосвідомістю, над глибиною свого патріотизму. Я навчалася в українській гімназії, виховувалась в українофільній, але майже російськомовній родині, добре знаю українську мову, деякі традиції та звичаї, з дитинства знала гімн, оскільки так мене виховували з малих років. І я вважала, що це норма для кожного громадянина. Але після останніх подій я с подивом побачила, що велика частина жителів мого міста навіть цього не знають , не хочуть знати, і навіть ненавидять країну де живуть. Я не знаю, як можна народитися і жити в країні, все життя користуватися всіма її благами і не поважати і не любити цю землю! Зараз я впевнилася, що просто жити в Україні та любити її, толерантно ставитися до своїх земляків, розмовляти на українській мові – це ще не патріотизм. Це норма для кожного громадянина своєї країни. Я кожного дня переконуюсь, що патріотизм – це робити конкретні корисні справи для своєї Батьківщини , для її зміцнення та розвитку і рішуче виступати проти тих, хто її руйнує та завдає їй шкоду. Я вважаю, що ці люди — це жителі з низьким рівнем свідомості, це вороги моєї Батьківщини , які сіють ворожнечу навколо своїх співвітчизників , пригнічують своїх співгромадян. Мої однолітки та знайомі часто говорять про «бандерівців» та «нацистів». Я їм намагаюся довести, що не треба плутати націоналізм з нацизмом . Націоналізм – це любов до своєї нації, а нацизм – ненависть до всіх інших. Я часто приймаю участь у суперечках та бесідах з ними про сучасні події, намагаюся переконати людей , приводжу різні історичні факти. Часто в таких розмовах я задавала питання: « Чому коли росіянин захищає свою країну – він патріот, а коли українець захищає свою країну від чужинців — нападників – він «фашист» ?». «Чому коли росіянин говорить на російській мові – він «просто русский», а коли українець розмовляє на українській мові – він «Петлюра недобитий», «Бандерівець», «Націоналіст» ?» «Чому, коли росіяни лізуть до нас, в чужу країну, воювати , вони – патріоти, які відстоюють інтереси своїх громадян. А коли ми захищаємося або допомагаємо своїй армії – ми «хунта»?». Але з цими людьми дуже важко розмовляти, у них ненормальне, нездорове сприйняття реальності. І логічних відповідей на ці та багато інших запитань отримати неможливо. Про патріотизм судять не по словам, а по справах людини. Почуття патріотизму є виявом гордості за свою батьківщину, за матеріальні й духовні досягнення свого народу, готовність ставити інтереси своєї Вітчизни вище за свої власні. Я переконана, що зараз кожен повинен посилено працювати на благо держави. Я не можу піти на війну, купити БТР або тепловізор. Але зараз важливий кожен, навіть самий маленький внесок у хід війни. Ми разом зі своїми друзями різними допомагаємо нашим солдатам, які біля нашого міста: відвідуємо їх на блок-постах, приймаємо участь у волонтерській діяльності, підтримуємо зв’язки з хлопцями з Західної України з організації «Будуємо Україну разом», ходимо на народне віче відстоювати свої права, проводимо різні акції, спрямовані на збір грошей та речей для армії. Наша велика проблема в тому, що за 23 роки незалежності у нас не було загальнонаціональних цілей і більшість людей сходу не відчували себе як громадяни держави, як націю; не виховувалася гордість за свою країну; не пишалися нею, а все оглядалися на «братів». Ми розплодили велику кількість анти-патріотів, зрадників, ненависників України. І зараз за це ми платимо величезну ціну — у цій війні гинуть найяскравіші патріоти, цвіт нашої нації. Я впевнена, що саме жителі Донбасу винні в цій війні. В нашу спільну домівку вона прийшла через те, що вони дуже голосно кричали «Росія». І ось вона прийшла, ця гидка, імперська Росія зі своїми чеченцями і зброєю. Саме вони покликали війну в мою Україну і мають проклясти себе за це. За роки незалежності в Україні не було ні одного теракту, військових сутичок. Але вони хотіли «жити як в Росії». І ось воно: «ласкаво просимо» у пекло і руїни. Жоден українець тепер не може почувати себе у безпеці. Але тепер у нас є ціль – побудувати суспільство, протилежне російському. І ми маємо подякувати Росії хоча б за те, що вона показала більшості з нас наскільки ми любимо свою землю; за те, що з руїн відродилася Українська Армія і показала на весь світ силу духу українського солдата, який може без зброї зупинити армію агресора; що виявила величезну кількість патріотів нашої Батьківщини, за те, що згуртувала наш народ. Я переконана, що народ який не має національної свідомості – це гній на якому проростають інші нації і народи. І я вірю, що з такою кількість патріотів Україна переможе у цій страшній війні. Бо Україна – це така країна, де живуть сильні і сміливі чоловіки, віддані, сильні духом жінки, де прапор має два кольори Світу – небесний та сонячний. І ніхто ніколи не зламає цих людей. А якщо ми і встанемо на коліна – то тільки перед Богом! Слава Україні!
Але після останніх подій я с подивом побачила, що велика частина жителів мого міста навіть цього не знають , не хочуть знати, і навіть ненавидять країну де живуть. Я не знаю, як можна народитися і жити в країні, все життя користуватися всіма її благами і не поважати і не любити цю землю!
Зараз я впевнилася, що просто жити в Україні та любити її, толерантно ставитися до своїх земляків, розмовляти на українській мові – це ще не патріотизм. Це норма для кожного громадянина своєї країни.
Я кожного дня переконуюсь, що патріотизм – це робити конкретні корисні справи для своєї Батьківщини , для її зміцнення та розвитку і рішуче виступати проти тих, хто її руйнує та завдає їй шкоду. Я вважаю, що ці люди — це жителі з низьким рівнем свідомості, це вороги моєї Батьківщини , які сіють ворожнечу навколо своїх співвітчизників , пригнічують своїх співгромадян.
Мої однолітки та знайомі часто говорять про «бандерівців» та «нацистів». Я їм намагаюся довести, що не треба плутати націоналізм з нацизмом . Націоналізм – це любов до своєї нації, а нацизм – ненависть до всіх інших.
Я часто приймаю участь у суперечках та бесідах з ними про сучасні події, намагаюся переконати людей , приводжу різні історичні факти. Часто в таких розмовах я задавала питання: « Чому коли росіянин захищає свою країну – він патріот, а коли українець захищає свою країну від чужинців — нападників – він «фашист» ?». «Чому коли росіянин говорить на російській мові – він «просто русский», а коли українець розмовляє на українській мові – він «Петлюра недобитий», «Бандерівець», «Націоналіст» ?»
«Чому, коли росіяни лізуть до нас, в чужу країну, воювати , вони – патріоти, які відстоюють інтереси своїх громадян. А коли ми захищаємося або допомагаємо своїй армії – ми «хунта»?».
Але з цими людьми дуже важко розмовляти, у них ненормальне, нездорове сприйняття реальності. І логічних відповідей на ці та багато інших запитань отримати неможливо.
Про патріотизм судять не по словам, а по справах людини. Почуття патріотизму є виявом гордості за свою батьківщину, за матеріальні й духовні досягнення свого народу, готовність ставити інтереси своєї Вітчизни вище за свої власні.
Я переконана, що зараз кожен повинен посилено працювати на благо держави. Я не можу піти на війну, купити БТР або тепловізор. Але зараз важливий кожен, навіть самий маленький внесок у хід війни. Ми разом зі своїми друзями різними допомагаємо нашим солдатам, які біля нашого міста: відвідуємо їх на блок-постах, приймаємо участь у волонтерській діяльності, підтримуємо зв’язки з хлопцями з Західної України з організації «Будуємо Україну разом», ходимо на народне віче відстоювати свої права, проводимо різні акції, спрямовані на збір грошей та речей для армії.
Наша велика проблема в тому, що за 23 роки незалежності у нас не було загальнонаціональних цілей і більшість людей сходу не відчували себе як громадяни держави, як націю; не виховувалася гордість за свою країну; не пишалися нею, а все оглядалися на «братів». Ми розплодили велику кількість анти-патріотів, зрадників, ненависників України.
І зараз за це ми платимо величезну ціну — у цій війні гинуть найяскравіші патріоти, цвіт нашої нації.
Я впевнена, що саме жителі Донбасу винні в цій війні. В нашу спільну домівку вона прийшла через те, що вони дуже голосно кричали «Росія». І ось вона прийшла, ця гидка, імперська Росія зі своїми чеченцями і зброєю. Саме вони покликали війну в мою Україну і мають проклясти себе за це. За роки незалежності в Україні не було ні одного теракту, військових сутичок. Але вони хотіли «жити як в Росії». І ось воно: «ласкаво просимо» у пекло і руїни. Жоден українець тепер не може почувати себе у безпеці.
Але тепер у нас є ціль – побудувати суспільство, протилежне російському.
І ми маємо подякувати Росії хоча б за те, що вона показала більшості з нас наскільки ми любимо свою землю; за те, що з руїн відродилася Українська Армія і показала на весь світ силу духу українського солдата, який може без зброї зупинити армію агресора; що виявила величезну кількість патріотів нашої Батьківщини, за те, що згуртувала наш народ.
Я переконана, що народ який не має національної свідомості – це гній на якому проростають інші нації і народи.
І я вірю, що з такою кількість патріотів Україна переможе у цій страшній війні. Бо Україна – це така країна, де живуть сильні і сміливі чоловіки, віддані, сильні духом жінки, де прапор має два кольори Світу – небесний та сонячний. І ніхто ніколи не зламає цих людей.
А якщо ми і встанемо на коліна – то тільки перед Богом!
Слава Україні!