Все може статися. Селфі, які ми робимо, увічнюючи себе, коханого (або кохану), у вигадливих позах та на найрізноманітніших об*єктах, ну просто ні в яке порівняння не йдуть з пересічними нудними фото, де родина з напруженими обличчями дивиться в об*єктив і чекає, доки з нього «вилетить пташка». В крайньому разі, на цих обличчях вони зображують посмішку, але здебільшого це вельми серйозні постаті, одягнені у все найкраще, що тільки мають.
Так, родинні фото мають небагато спільного з тими, які ми робимо з самих себе на фоні розкішних інтер*єрів або екзотичних пейзажів. Але чому, чому вони є такими дорогими й милими нашому серцю? Думаю, що старі родинні фото – це привіт нашим нащадкам від наших предків, це біографія родини, це, якщо хочете, машина часу, зв*язок часів. Це передана атмосфера епохи, в якій цікаво все – від фасонів суконь до меню на святковому столі вашого дідуся або й прадіда.
Старі пожовклі знімки ми завжди розглядаємо з насолодою. Адже наше життя скороминуще, а те, що вчора нам здавалося вічним і непорушним, завтра стає лише спомином. Сімейні фото з роками стають лише більш цінними, адже з ними ми можемо повернутися в минуле.
Тож нехай буде селфі, воно з часом теж буде для когось родинним надбанням, реліквією. Але й сімейні фото мають зайняти почесні місця на шпальтах вашої галереї.
1.А происходило оно на даче, в Виль-д'Аврэ, в десяти километрах от Парижа. 2.Я распахнул окно и сел на подоконник 3.Я не вдруг понял, что это пели петухи. 4.Временами ближние петухи на несколько мгновений замолкали, как будто выдерживали строгую, точную паузу, и тогда я слышал, как волна звуков катилась все дальше и дальше до самых отдаленных мест и, точно отразившись там, возвращалась назад, увеличиваясь, нарастая, взмывая звонким певучим валом до моего окна, до крыш, до верхушек деревьев. 5.Я слушал эту чудесную музыку с волнением, почти с восторгом. 6.Напрягая последние силы, в самозабвенном экстазе, трепеща от блаженства, закрыв в упоении глаза, поет великолепное славословие бесчисленный петушиный хор! 7.Постепенно смолкают земные петухи. 8.Посреди двора стоял огромный лоншанский петух. 9. Осторожно обходя этого красавца, я нагнулся и спросил:
– Это вы так хорошо пели сегодня на заре?
10.Не ручаюсь, чтобы я его понял, но мне послышалось, будто он сказал: «А вам какое дело?»
11.Но разве не позволено и мне скромно, по-своему, быть влюбленным в вечное, прекрасное, животворящее, доброе солнце?
Все може статися. Селфі, які ми робимо, увічнюючи себе, коханого (або кохану), у вигадливих позах та на найрізноманітніших об*єктах, ну просто ні в яке порівняння не йдуть з пересічними нудними фото, де родина з напруженими обличчями дивиться в об*єктив і чекає, доки з нього «вилетить пташка». В крайньому разі, на цих обличчях вони зображують посмішку, але здебільшого це вельми серйозні постаті, одягнені у все найкраще, що тільки мають.
Так, родинні фото мають небагато спільного з тими, які ми робимо з самих себе на фоні розкішних інтер*єрів або екзотичних пейзажів. Але чому, чому вони є такими дорогими й милими нашому серцю? Думаю, що старі родинні фото – це привіт нашим нащадкам від наших предків, це біографія родини, це, якщо хочете, машина часу, зв*язок часів. Це передана атмосфера епохи, в якій цікаво все – від фасонів суконь до меню на святковому столі вашого дідуся або й прадіда.
Старі пожовклі знімки ми завжди розглядаємо з насолодою. Адже наше життя скороминуще, а те, що вчора нам здавалося вічним і непорушним, завтра стає лише спомином. Сімейні фото з роками стають лише більш цінними, адже з ними ми можемо повернутися в минуле.
Тож нехай буде селфі, воно з часом теж буде для когось родинним надбанням, реліквією. Але й сімейні фото мають зайняти почесні місця на шпальтах вашої галереї.
2.Я распахнул окно и сел на подоконник
3.Я не вдруг понял, что это пели петухи.
4.Временами ближние петухи на несколько мгновений замолкали, как будто выдерживали строгую, точную паузу, и тогда я слышал, как волна звуков катилась все дальше и дальше до самых отдаленных мест и, точно отразившись там, возвращалась назад, увеличиваясь, нарастая, взмывая звонким певучим валом до моего окна, до крыш, до верхушек деревьев.
5.Я слушал эту чудесную музыку с волнением, почти с восторгом.
6.Напрягая последние силы, в самозабвенном экстазе, трепеща от блаженства, закрыв в упоении глаза, поет великолепное славословие бесчисленный петушиный хор!
7.Постепенно смолкают земные петухи.
8.Посреди двора стоял огромный лоншанский петух.
9. Осторожно обходя этого красавца, я нагнулся и спросил:
– Это вы так хорошо пели сегодня на заре?
10.Не ручаюсь, чтобы я его понял, но мне послышалось, будто он сказал: «А вам какое дело?»
11.Но разве не позволено и мне скромно, по-своему, быть влюбленным в вечное, прекрасное, животворящее, доброе солнце?