ответ:Боротьба за людську гідність проти усякого приниження, насильства з юних років стала девізом усього життя письменника.
"У людині все повинно бути прекрасним: і обличчя, й одяг, і душа, і думки", — писав А. П. Чехов. Але цього прекрасного і не бачив письменник у тому суспільстві, в якому довелося йому жити. Старе, рабське суспільство калічило людей. Тільки обдаровані, сильні волею люди могли боротися і протистояти цьому рабству. Таким був і А. П. Чехов. Його дуже хвилювало те, що мерзотність звична, що пригнічення і приниження людини стало настільки звичним, що люди просто не помічають його. За це він ненавидів міщанське суспільство, сміявся з нього. Творчість письменника дедалі глибше пронизують гумор і сатира, гостріше висміюються різні людські вади. Він ніколи не сміявся з бідності, з людської біди, з людей, які через ті чи інші обставини не змогли піднятися на високу сходинку соціального становища, не змогли прославитися у житті, але нещадно карав підлабузників. Людина з психологією раба, здатна на самоприниження, була огидна письменникові.
Саме цю тему розкриває він у своєму оповіданні "Товстий і тонкий", де описує зустріч двох друзів дитинства, один із яких був товстим, другий тонким. Проте головне тут не у фізичній особливості двох друзів, а у їх духовних якостях. Зрадівши несподіваній зустрічі на вокзалі, вони, спілкуючись, з'ясовують, чого зумів досягнути в житті кожний із них. Хоча про їх суспільне становище можна було здогадатися за описом кожного з них. "Товстий тільки-но пообідав у ресторані, й губи його лисніли від масла, мов стиглі вишні. Пахло від нього хересом і флердоранжем". "Тонкий щойно вийшов з вагона і був нав'ючений чемоданами, клунками та коробками. Пахло від нього шинкою й кофейною гущею".
Цілком зрозуміло, що друзі стоять на різних сходинках суспільства. Товстий — значно вище. І, здавалося б, він повинен би поводитися зверхньо, нахабно. Але, навпаки, він поводить себе дружньо, щиро. Душа його добра й відкрита. Він розуміє, що для давніх друзів його високе суспільне становище тайного радника тут не має значення. Головне — дружба.
Тонкий, дізнавшись про високий чин товариша шкільних років, відразу зіщулився замкнувся. Куди й подівалася його радість! У мові його з'являється принижений тон, усім своїм єством він починає показувати, що він ладен ледве не плазувати перед товаришем, який має вищий чин, ніж у нього. Це людина заздрісна, дріб'язкова. Ці його якості беруть початок ще з дитинства: в гімназії він був першим наклепником. І, ставши дорослою людиною, не зумів видавити з себе цю рабську психологію.
Чинопочитания, приниженість, підлабузництво стали основними рисами його характеру. З цього й сміється письменник у своєму оповіданні.
"Тоді людина стане кращою, коли ви покажете їй, яка вона є", — писав А. П. Чехов. На мій погляд, це йому чудово вдалося. Зустріч двох друзів закінчилася несподівано швидко: товстий зрозумів, що самоприниженість його колишнього друга не дасть їм можливості надалі підтримувати відносини. Підлабузництво тонкого викликає в нього огиду.
Отже, цей твір висміює підлабузництво дрібних людей (маються на увазі люди з дрібними душевними якостями) перед іншими, які стоять вище. Це добровільно принижені раби, які співчуття викликати не можуть.
Эта повесть является самым известным произведением А. С. Пушкина в прозе. Считается, что идея создания исторического романа появилась у многих писателей девятнадцатого века под влиянием В. Скотта. Пушкин написал свою повесть не на пустом месте, а на основе реальных событий восемнадцатого века в России – войны правительственных войск с Е. Пугачевым. Автор с позволения царя имел доступ к архивам, ездил по Уралу в поисках живых свидетелей тех событий. Пушкин был человеком независимым и честным, поэтому он не смог написать книгу, где люди однозначно делились бы на плохих и хороших. Видимо, живое общение со стариками, ровесниками его героев ему составить реальный образ Е. Пугачева, который был не просто бунтовщиком, а, как минимум, крайне незаурядным человеком - сильным, умным, умеющим ладить с людьми, по-своему справедливым и порядочным. Пугачев предстает перед нами как простой человек, с которым можно наладить отношения, с которым можно дружить. Он не выглядит сказочным злодеем или недоступным полководцем. И Екатерина II также показана в быту, а не на парадном приеме. Она – не небожительница, не императрица, а женщина внимательно выслушать собеседника, сочувствовать чужому горю, судить справедливо. Главные герои этого повести – молодые люди, которых сначала мы видим как очень юных людей, не успевших себя проявить и поэтому кажущихся слишком простыми и наивными. Но они были правильно воспитаны, родители примером всей своей праведной жизни привили им четкие представления о добре и зле, о правде, об ответственности. Поэтому мы не удивляемся, когда, оказавшись в жизни перед трудным выбором, они принимают верные решения, за которые могут себя уважать. И читатель тоже не остается равнодушным. Ведь в жизни каждого из нас могут встретиться серьезные препятствия, преодолевая которые важно оставаться человеком.
ответ:Боротьба за людську гідність проти усякого приниження, насильства з юних років стала девізом усього життя письменника.
"У людині все повинно бути прекрасним: і обличчя, й одяг, і душа, і думки", — писав А. П. Чехов. Але цього прекрасного і не бачив письменник у тому суспільстві, в якому довелося йому жити. Старе, рабське суспільство калічило людей. Тільки обдаровані, сильні волею люди могли боротися і протистояти цьому рабству. Таким був і А. П. Чехов. Його дуже хвилювало те, що мерзотність звична, що пригнічення і приниження людини стало настільки звичним, що люди просто не помічають його. За це він ненавидів міщанське суспільство, сміявся з нього. Творчість письменника дедалі глибше пронизують гумор і сатира, гостріше висміюються різні людські вади. Він ніколи не сміявся з бідності, з людської біди, з людей, які через ті чи інші обставини не змогли піднятися на високу сходинку соціального становища, не змогли прославитися у житті, але нещадно карав підлабузників. Людина з психологією раба, здатна на самоприниження, була огидна письменникові.
Саме цю тему розкриває він у своєму оповіданні "Товстий і тонкий", де описує зустріч двох друзів дитинства, один із яких був товстим, другий тонким. Проте головне тут не у фізичній особливості двох друзів, а у їх духовних якостях. Зрадівши несподіваній зустрічі на вокзалі, вони, спілкуючись, з'ясовують, чого зумів досягнути в житті кожний із них. Хоча про їх суспільне становище можна було здогадатися за описом кожного з них. "Товстий тільки-но пообідав у ресторані, й губи його лисніли від масла, мов стиглі вишні. Пахло від нього хересом і флердоранжем". "Тонкий щойно вийшов з вагона і був нав'ючений чемоданами, клунками та коробками. Пахло від нього шинкою й кофейною гущею".
Цілком зрозуміло, що друзі стоять на різних сходинках суспільства. Товстий — значно вище. І, здавалося б, він повинен би поводитися зверхньо, нахабно. Але, навпаки, він поводить себе дружньо, щиро. Душа його добра й відкрита. Він розуміє, що для давніх друзів його високе суспільне становище тайного радника тут не має значення. Головне — дружба.
Тонкий, дізнавшись про високий чин товариша шкільних років, відразу зіщулився замкнувся. Куди й подівалася його радість! У мові його з'являється принижений тон, усім своїм єством він починає показувати, що він ладен ледве не плазувати перед товаришем, який має вищий чин, ніж у нього. Це людина заздрісна, дріб'язкова. Ці його якості беруть початок ще з дитинства: в гімназії він був першим наклепником. І, ставши дорослою людиною, не зумів видавити з себе цю рабську психологію.
Чинопочитания, приниженість, підлабузництво стали основними рисами його характеру. З цього й сміється письменник у своєму оповіданні.
"Тоді людина стане кращою, коли ви покажете їй, яка вона є", — писав А. П. Чехов. На мій погляд, це йому чудово вдалося. Зустріч двох друзів закінчилася несподівано швидко: товстий зрозумів, що самоприниженість його колишнього друга не дасть їм можливості надалі підтримувати відносини. Підлабузництво тонкого викликає в нього огиду.
Отже, цей твір висміює підлабузництво дрібних людей (маються на увазі люди з дрібними душевними якостями) перед іншими, які стоять вище. Це добровільно принижені раби, які співчуття викликати не можуть.
Объяснение:
Эта повесть является самым известным произведением А. С. Пушкина в прозе. Считается, что идея создания исторического романа появилась у многих писателей девятнадцатого века под влиянием В. Скотта. Пушкин написал свою повесть не на пустом месте, а на основе реальных событий восемнадцатого века в России – войны правительственных войск с Е. Пугачевым. Автор с позволения царя имел доступ к архивам, ездил по Уралу в поисках живых свидетелей тех событий. Пушкин был человеком независимым и честным, поэтому он не смог написать книгу, где люди однозначно делились бы на плохих и хороших. Видимо, живое общение со стариками, ровесниками его героев ему составить реальный образ Е. Пугачева, который был не просто бунтовщиком, а, как минимум, крайне незаурядным человеком - сильным, умным, умеющим ладить с людьми, по-своему справедливым и порядочным. Пугачев предстает перед нами как простой человек, с которым можно наладить отношения, с которым можно дружить. Он не выглядит сказочным злодеем или недоступным полководцем. И Екатерина II также показана в быту, а не на парадном приеме. Она – не небожительница, не императрица, а женщина внимательно выслушать собеседника, сочувствовать чужому горю, судить справедливо. Главные герои этого повести – молодые люди, которых сначала мы видим как очень юных людей, не успевших себя проявить и поэтому кажущихся слишком простыми и наивными. Но они были правильно воспитаны, родители примером всей своей праведной жизни привили им четкие представления о добре и зле, о правде, об ответственности. Поэтому мы не удивляемся, когда, оказавшись в жизни перед трудным выбором, они принимают верные решения, за которые могут себя уважать. И читатель тоже не остается равнодушным. Ведь в жизни каждого из нас могут встретиться серьезные препятствия, преодолевая которые важно оставаться человеком.