Фредерік Стендаль належав до письменників XIX ст., які писали свої твори в епоху реалізму. У романах та повістях, які будувались з матеріалу дійсності, автори відображали психологію людини, формування особистості під впливом різних обставин. За життя Стендаля як письменника оцінило небагато людей, та серед них були Бальзак, Гете, Пушкін. Більшість вважала його творчість «осколком столетия». Роман «Червоне та чорне» був написаний у 1830 році, і саме він прославив ім’я Стендаля як провісника соціально-психологічної прози. Роман створювався на основі дійсного життєвого випадку. Одного разу Стендаль у «Судовій газеті» натрапив на такий матеріал: у грудні 1827 року Гренобльський суд слухав справу Антуана Берте, сина коваля, домашнього вчителя в дворянських сім’ях, який стріляв у матір своїх учнів. Ця історія стала чудовим матеріалом для майбутнього твору. Головний герой роману Стендаля — Жульєн Сорель, син теслі. Він народився та виріс у провінційному містечку Вер’єрі. Головний герой не був схожий на своїх братів. Замість фізичної праці віддавав перевагу читанню книжок. Він ненавидів свою родину, а ті, в свою чергу, зневажали Жульєна. Папаша Сорель вважав молодшого сина «обузою» для себе. Рідні грубо ставились до нього, і, мабуть, саме через це він виховав у собі почуття недовіри до оточуючих. Новим етапом у долі Жульєна стає життя в домі мера, де герой знайомиться з пані де Реналь. У серці молодої людини прокидається почуття кохання, яке пробуджує його самовідданість та ніжність. Він без залишку віддається почуттю. Логічні роздуми Жульєна призводять до припущення, що бути щасливим означає мати багатство та владу. Але любов руйнує всі ці хитросплетіння розуму. І лише пізніше, забувши про свою гординю, занурившись у потік ніжності, Жульєн пізнає справжнє щастя. У семінарії, куди потрапляє потім Сорель, він бачить лише лицемірність та фальш. Обіцяючи своїм учням порятунок на небесах та ситість на землі, ієзуїти готують сліпих у своїй старанності служителів церкви. Після навчання в семінарських келіях Сорель волею долі був закинутий у вищий світ Парижу, де панують свої звичаї та погляди. Юнак стає особистим секретарем та бібліотекарем маркіза де Ла-Моля. Жульєн відчуває надмірне та презирливе ставлення до себе оточуючих. Не може не викликати захоплення ставлення Сореля до титулованих чинів. Як він зневажає тих бідних розумом і духом, які гордяться лише своїми предками, багатством, відомим родом, а не особистими якостями! Жульєн закохує в себе аристократку і гордячку Матильду де Ла-Моль. Він відчуває моральне задоволення, тому що отримав перемогу над особою з вищого світу. І ця марнославність вища за кохання. Безглуздий постріл у пані де Реналь в церкві обриває поступове самопізнання. Воно розкривається в стихійній душевній кризі. У душі Сореля руйнується віра в найдорожче, у незаплямовану та потай богоутворюючу святиню. Спроба героя вбити кохану жінку — це одночасно і спроба самознищення, яка призводить його до гільйотини. Очікуючи на страту, Жульєн переживає очищення. «Ні, тут панують тваринні вдачі спритних рвачів»,- такий вирок устами підсудного Сореля виносить життєвому устрою цілої історичної епохи Стендаль. «Червоне і чорне» — не тільки історія краху безсоромного ловця щастя. Це трагедія людини, яка запізнилася народитись. Трагедія в тому, що Сорель з минулого позичив собі кодекс честі, але дійсність призвела його до безчестя. Своїм пострілом і подальшим існуванням Жульєн Сорель відкидає від себе всю брехню, яку раніше приймав за правду. Велика істина відкривається перед ним в останні дні життя. Вона полягає в тому, що щастя у звичайних почуттях, в умінні кохати і прощати, в душевному теплі, в любові до ближнього. Та вже все пропало… Сорель гідно й спокійно несе свій хрест. Але, на думку автора, саме такі постаті, як його герой, своєю загибеллю примушують замислитись над сенсом людського життя.
Роман «Червоне та чорне» був написаний у 1830 році, і саме він прославив ім’я Стендаля як провісника соціально-психологічної прози. Роман створювався на основі дійсного життєвого випадку. Одного разу Стендаль у «Судовій газеті» натрапив на такий матеріал: у грудні 1827 року Гренобльський суд слухав справу Антуана Берте, сина коваля, домашнього вчителя в дворянських сім’ях, який стріляв у матір своїх учнів. Ця історія стала чудовим матеріалом для майбутнього твору.
Головний герой роману Стендаля — Жульєн Сорель, син теслі. Він народився та виріс у провінційному містечку Вер’єрі. Головний герой не був схожий на своїх братів. Замість фізичної праці віддавав перевагу читанню книжок. Він ненавидів свою родину, а ті, в свою чергу, зневажали Жульєна. Папаша Сорель вважав молодшого сина «обузою» для себе. Рідні грубо ставились до нього, і, мабуть, саме через це він виховав у собі почуття недовіри до оточуючих.
Новим етапом у долі Жульєна стає життя в домі мера, де герой знайомиться з пані де Реналь. У серці молодої людини прокидається почуття кохання, яке пробуджує його самовідданість та ніжність. Він без залишку віддається почуттю. Логічні роздуми Жульєна призводять до припущення, що бути щасливим означає мати багатство та владу. Але любов руйнує всі ці хитросплетіння розуму. І лише пізніше, забувши про свою гординю, занурившись у потік ніжності, Жульєн пізнає справжнє щастя.
У семінарії, куди потрапляє потім Сорель, він бачить лише лицемірність та фальш. Обіцяючи своїм учням порятунок на небесах та ситість на землі, ієзуїти готують сліпих у своїй старанності служителів церкви.
Після навчання в семінарських келіях Сорель волею долі був закинутий у вищий світ Парижу, де панують свої звичаї та погляди. Юнак стає особистим секретарем та бібліотекарем маркіза де Ла-Моля. Жульєн відчуває надмірне та презирливе ставлення до себе оточуючих. Не може не викликати захоплення ставлення Сореля до титулованих чинів. Як він зневажає тих бідних розумом і духом, які гордяться лише своїми предками, багатством, відомим родом, а не особистими якостями!
Жульєн закохує в себе аристократку і гордячку Матильду де Ла-Моль. Він відчуває моральне задоволення, тому що отримав перемогу над особою з вищого світу. І ця марнославність вища за кохання. Безглуздий постріл у пані де Реналь в церкві обриває поступове самопізнання. Воно розкривається в стихійній душевній кризі. У душі Сореля руйнується віра в найдорожче, у незаплямовану та потай богоутворюючу святиню. Спроба героя вбити кохану жінку — це одночасно і спроба самознищення, яка призводить його до гільйотини. Очікуючи на страту, Жульєн переживає очищення. «Ні, тут панують тваринні вдачі спритних рвачів»,- такий вирок устами підсудного Сореля виносить життєвому устрою цілої історичної епохи Стендаль.
«Червоне і чорне» — не тільки історія краху безсоромного ловця щастя. Це трагедія людини, яка запізнилася народитись. Трагедія в тому, що Сорель з минулого позичив собі кодекс честі, але дійсність призвела його до безчестя. Своїм пострілом і подальшим існуванням Жульєн Сорель відкидає від себе всю брехню, яку раніше приймав за правду. Велика істина відкривається перед ним в останні дні життя. Вона полягає в тому, що щастя у звичайних почуттях, в умінні кохати і прощати, в душевному теплі, в любові до ближнього.
Та вже все пропало… Сорель гідно й спокійно несе свій хрест. Але, на думку автора, саме такі постаті, як його герой, своєю загибеллю примушують замислитись над сенсом людського життя.