Чарівна ніч перед Різдвом в однойменній повісті М. Гоголя починається з фантастичної події. Із труби однієї з хат повалив чорний дим і разом із ним вилетіла верхи на мітлі відьма. Там, де вона пролітала, зірки зникали одна за одною. Незабаром відьма набрала їх повний рукав. Чорт, що також з'явився у нічному небі, обпікаючи руки, схопив місяця та й сховав його до кишені. І тому зробилося так темно, що нічого вже не можна було розгледіти. Навіть дорогу до шинку важко було знайти.
Досхочу побавившись у небі й відчувши холод, відьма прослизнула у трубу хати й перетворилася на звичайну собі жінку на ім'я Солоха. Вона славилася у селі тим, що вміла причаровувати до себе статечних козаків. Чорт слідом за Солохою через пічну трубу проникнув до хати.
Чого тільки не буває у святкову ніч! То ж і коваль Вакула мандрує з Диканьки до Петербурга верхи на чорті, щоб дістати для своєї коханої Оксани черевички самої цариці. Зустрівшись у столиці з запорожцями, парубок потрапляє до царського палацу, і цариця дарує йому невимовно красиві черевики.
А яке ж свято обходиться без жартів і сміху! Сміються парубки та дівчата, ходячи з колядками від хати до хати. Сміється й читач над козаками, які у різдвяну ніч вирішили навідатися до Солохи на вогник. Ніхто з Солошиних гостей: ані голова, ані дяк, ані чорт, ані Чуб — не хотіли, щоб їх там хтось бачив. То ж Солоха ховає своїх кавалерів у мішки з-під вугілля. І такий комічний вигляд вони мають, коли їх дістають із тих мішків парубки та дівчата, думаючи, що там лежать паляниці та ковбаси!
Сміється читач і над пузатим Пацюком, що віддавався святковій трапезі у дуже незвичайний б. Він сидів на підлозі по-турецьки перед невеликою діжкою, на якій стояла миска з галушками, і сьорбав з миски юшку, хапаючи час від часу зубами галушки. А вареники самі летіли з миски прямо в роззявлений рот Пацюка, який обтяжував себе лише жувати та ковтати їжу.
У ніч перед Різдвом чорт, який хотів посміятися з людей, був ошуканий сам. Замість того, щоб дошкулити Вакулі, якого він ненавидів за малярські здібності, нечистий виконує всі бажання коваля та ще й одержує в нагороду три удари хворостиною по спині.
Повість М. Гоголя "Ніч перед Різдвом" входить до першої збірки письменника "Вечори на хуторі біля Диканьки". В цих повістях автор змалював милу його серцю Україну, де він народився та виріс. У них химерно переплелися давні легенди й картини життя простих українців, фантастичне й комічне.
Объяснение: Автор этой сценой хочет раскрыть перед зрителем каждого героя, ведь именно в момент бездействия можно увидеть сущность каждого из них.
Сквозь череду различных событий происходящих в пьесе не всегда можно уловить индивидуальные черты присущие героям. А немая сцена как раз и оставляет зрителя наедине с каждым героем. В финале комедии на сцене оказываются все герои, действовавшие ранее, за исключением Хлестакова. Они собираются, чтобы произнести поздравления в адрес семьи городничего, после чего удары судьбы начинают сыпаться на них один за другим. Сначала на сцене появляется почтмейстер, который приносит весть, поразившую всех. После прочтения письма наступает период всеобщего возмущения и негодования, который неожиданно обрывается сообщением о приезде настоящего ревизора.
«Произнесенные слова поражают всех как громом, …вся группа, вдруг переменивши положение, остаётся в окаменении» . Эта ремарка, относящаяся к немой сцене, позволяет многое понять из авторского замысла. Во-первых, выражение «как громом» , на мой взгляд, создает впечатление высшего, божественного наказания.
То, что Гоголь хотел создать у зрителя комедии впечатление окаменения, также представляет интерес. Это не только позволяет читателю и зрителю наблюдать первую реакцию героев, но и заставляет задуматься об «окаменении» душ людей, о фальшивости их чувств.
Если обратить внимание на те позы, в которых застывают герои комедии, сразу бросается в глаза их неестественность и комичность. Причем, несмотря на это, все позы как нельзя лучше выражают настроение героев, их поведение в течение всей пьесы. Очень большое значение для пьесы имеют позы Городничего и его смысл. Лука Лукич, «потерявшийся самым невинным образом» , точно так же «терялся» во время общения с остальными героями, особенно с Хлестаковым. Почтмейстер, который постоянно боится высказывать собственное мнение и за все время задает больше вопросов, нежели утверждает, в итоге пьесы просто превращается в «вопросительный знак» .
«Услужливый и суетливый» Земляника, которого Гоголь в самом начале пьесы характеризует как проныру и плута, как бы прислушивается к чему-то, словно хочет найти лазейку, чтобы в очередной раз как-нибудь избежать неприятности.
Помимо этого, в немой сцене участвуют еще и другие герои – Коробкин, три дамы, гостьи, открыто выражающие здесь свою насмешку над чужим комичным положением.
Герои не имеют возможности ничего говорить, более того, они не двигаются, вынужденные застыть в момент их первой реакции. Таким образом, будучи не в состоянии лгать, они поневоле выглядят правдиво.
Таким образом, немая сцена является, наверное, самой правдивой сценой во всей комедии. Она олицетворяет эмоциональную зависимость героев и тем самым подсказывает зрителю идею произведения.
Відповідь:
Чарівна ніч перед Різдвом в однойменній повісті М. Гоголя починається з фантастичної події. Із труби однієї з хат повалив чорний дим і разом із ним вилетіла верхи на мітлі відьма. Там, де вона пролітала, зірки зникали одна за одною. Незабаром відьма набрала їх повний рукав. Чорт, що також з'явився у нічному небі, обпікаючи руки, схопив місяця та й сховав його до кишені. І тому зробилося так темно, що нічого вже не можна було розгледіти. Навіть дорогу до шинку важко було знайти.
Досхочу побавившись у небі й відчувши холод, відьма прослизнула у трубу хати й перетворилася на звичайну собі жінку на ім'я Солоха. Вона славилася у селі тим, що вміла причаровувати до себе статечних козаків. Чорт слідом за Солохою через пічну трубу проникнув до хати.
Чого тільки не буває у святкову ніч! То ж і коваль Вакула мандрує з Диканьки до Петербурга верхи на чорті, щоб дістати для своєї коханої Оксани черевички самої цариці. Зустрівшись у столиці з запорожцями, парубок потрапляє до царського палацу, і цариця дарує йому невимовно красиві черевики.
А яке ж свято обходиться без жартів і сміху! Сміються парубки та дівчата, ходячи з колядками від хати до хати. Сміється й читач над козаками, які у різдвяну ніч вирішили навідатися до Солохи на вогник. Ніхто з Солошиних гостей: ані голова, ані дяк, ані чорт, ані Чуб — не хотіли, щоб їх там хтось бачив. То ж Солоха ховає своїх кавалерів у мішки з-під вугілля. І такий комічний вигляд вони мають, коли їх дістають із тих мішків парубки та дівчата, думаючи, що там лежать паляниці та ковбаси!
Сміється читач і над пузатим Пацюком, що віддавався святковій трапезі у дуже незвичайний б. Він сидів на підлозі по-турецьки перед невеликою діжкою, на якій стояла миска з галушками, і сьорбав з миски юшку, хапаючи час від часу зубами галушки. А вареники самі летіли з миски прямо в роззявлений рот Пацюка, який обтяжував себе лише жувати та ковтати їжу.
У ніч перед Різдвом чорт, який хотів посміятися з людей, був ошуканий сам. Замість того, щоб дошкулити Вакулі, якого він ненавидів за малярські здібності, нечистий виконує всі бажання коваля та ще й одержує в нагороду три удари хворостиною по спині.
Повість М. Гоголя "Ніч перед Різдвом" входить до першої збірки письменника "Вечори на хуторі біля Диканьки". В цих повістях автор змалював милу його серцю Україну, де він народився та виріс. У них химерно переплелися давні легенди й картини життя простих українців, фантастичне й комічне.
Пояснення:
Анализ эпизода НЕМАЯ СЦЕНА
Объяснение: Автор этой сценой хочет раскрыть перед зрителем каждого героя, ведь именно в момент бездействия можно увидеть сущность каждого из них.
Сквозь череду различных событий происходящих в пьесе не всегда можно уловить индивидуальные черты присущие героям. А немая сцена как раз и оставляет зрителя наедине с каждым героем. В финале комедии на сцене оказываются все герои, действовавшие ранее, за исключением Хлестакова. Они собираются, чтобы произнести поздравления в адрес семьи городничего, после чего удары судьбы начинают сыпаться на них один за другим. Сначала на сцене появляется почтмейстер, который приносит весть, поразившую всех. После прочтения письма наступает период всеобщего возмущения и негодования, который неожиданно обрывается сообщением о приезде настоящего ревизора.
«Произнесенные слова поражают всех как громом, …вся группа, вдруг переменивши положение, остаётся в окаменении» . Эта ремарка, относящаяся к немой сцене, позволяет многое понять из авторского замысла. Во-первых, выражение «как громом» , на мой взгляд, создает впечатление высшего, божественного наказания.
То, что Гоголь хотел создать у зрителя комедии впечатление окаменения, также представляет интерес. Это не только позволяет читателю и зрителю наблюдать первую реакцию героев, но и заставляет задуматься об «окаменении» душ людей, о фальшивости их чувств.
Если обратить внимание на те позы, в которых застывают герои комедии, сразу бросается в глаза их неестественность и комичность. Причем, несмотря на это, все позы как нельзя лучше выражают настроение героев, их поведение в течение всей пьесы. Очень большое значение для пьесы имеют позы Городничего и его смысл. Лука Лукич, «потерявшийся самым невинным образом» , точно так же «терялся» во время общения с остальными героями, особенно с Хлестаковым. Почтмейстер, который постоянно боится высказывать собственное мнение и за все время задает больше вопросов, нежели утверждает, в итоге пьесы просто превращается в «вопросительный знак» .
«Услужливый и суетливый» Земляника, которого Гоголь в самом начале пьесы характеризует как проныру и плута, как бы прислушивается к чему-то, словно хочет найти лазейку, чтобы в очередной раз как-нибудь избежать неприятности.
Помимо этого, в немой сцене участвуют еще и другие герои – Коробкин, три дамы, гостьи, открыто выражающие здесь свою насмешку над чужим комичным положением.
Герои не имеют возможности ничего говорить, более того, они не двигаются, вынужденные застыть в момент их первой реакции. Таким образом, будучи не в состоянии лгать, они поневоле выглядят правдиво.
Таким образом, немая сцена является, наверное, самой правдивой сценой во всей комедии. Она олицетворяет эмоциональную зависимость героев и тем самым подсказывает зрителю идею произведения.