Основная идея этого завещания звучит в финальных строках произведения: «Я вам жить завещаю - Что я больше могу?» Но жить, заклинает герой, всегда помня о своей стране и о тех, кто погиб во имя нее.
Сюжетно: лирический герой рассказывает «собеседникам» свою личную историю: «Я убит подо Ржевом, В безымянном болоте…», которая перерастает в историю миллионов людей, историю целой страны. Понять это в том числе, и перечисление важнейших этапов войны, которые стали для всех русских людей вехами их личной жизни
Самое страшное для героя не то, что «во всем этом мире ….ни петлички, ни лычки с гимнастерки моей», не то, что «для меня - ни известий, ни сводок после этого дня». Больше всего солдат переживает о том, что не сможет больше воевать наступлению столь важной для всех победы. Его смерть, как и смерти миллионов убитых, как и жизнь тех, кто остался сражаться, может оправдать лишь одно – победа.
А ее, по мнению героя, могут обеспечить живые. Так тема памяти в стихотворении начинает переплетаться с темой ответственности и нравственного долга живых перед своей страной и своим народом (характерная черта поэтики Твардовского).
«Розумієте, різниця між леді і квіткаркою полягає не в умінні зі смаком вдягатися чи правильно говорити – цього можна навчитися – і не в тому, як вона поводиться, а в тому, як поводяться з нею інші». У четвертій дії «Пігмаліона» перед нами постає зовсім інша Еліза: упевнена в собі жінка, яка так просто не поступиться власним щастям. Вона навчилася правильної літературної вимови, гідної поведінки у вищому суспільстві. Завдяки наполегливій праці та своїй красі вона підкорила світ, але дивак науковець Гіггінс ніби не помічає її чарів. Проте вона розуміє, що не є господинею в будинку Гіггінса, що він не цінує її як жінку, завдяки досягнутим нею результатам він просто виграв парі. Еліза розуміє: з одного боку, вона певною мірою закохалася у свого вчителя, з іншого — не була потрібна йому. У цій ситуації дівчина поводиться як справжня леді, яку образили, висловлюючи професорові весь негатив, що накопичився протягом цього часу в її серці. Стає зрозумілим, що Еліза — дуже сильна особистість, але Гіггінса вона ніколи не переможе. І в цій, здавалось би, безвихідній ситуації дівчина знаходить вихід, який зрештою винагороджує її перемогою над обставинами.
Основная идея этого завещания звучит в финальных строках произведения: «Я вам жить завещаю - Что я больше могу?» Но жить, заклинает герой, всегда помня о своей стране и о тех, кто погиб во имя нее.
Сюжетно: лирический герой рассказывает «собеседникам» свою личную историю: «Я убит подо Ржевом, В безымянном болоте…», которая перерастает в историю миллионов людей, историю целой страны. Понять это в том числе, и перечисление важнейших этапов войны, которые стали для всех русских людей вехами их личной жизни
Самое страшное для героя не то, что «во всем этом мире ….ни петлички, ни лычки с гимнастерки моей», не то, что «для меня - ни известий, ни сводок после этого дня». Больше всего солдат переживает о том, что не сможет больше воевать наступлению столь важной для всех победы. Его смерть, как и смерти миллионов убитых, как и жизнь тех, кто остался сражаться, может оправдать лишь одно – победа.
А ее, по мнению героя, могут обеспечить живые. Так тема памяти в стихотворении начинает переплетаться с темой ответственности и нравственного долга живых перед своей страной и своим народом (характерная черта поэтики Твардовского).
«Розумієте, різниця між леді і квіткаркою полягає не в умінні зі смаком вдягатися чи правильно говорити – цього можна навчитися – і не в тому, як вона поводиться, а в тому, як поводяться з нею інші». У четвертій дії «Пігмаліона» перед нами постає зовсім інша Еліза: упевнена в собі жінка, яка так просто не поступиться власним щастям. Вона навчилася правильної літературної вимови, гідної поведінки у вищому суспільстві. Завдяки наполегливій праці та своїй красі вона підкорила світ, але дивак науковець Гіггінс ніби не помічає її чарів. Проте вона розуміє, що не є господинею в будинку Гіггінса, що він не цінує її як жінку, завдяки досягнутим нею результатам він просто виграв парі. Еліза розуміє: з одного боку, вона певною мірою закохалася у свого вчителя, з іншого — не була потрібна йому. У цій ситуації дівчина поводиться як справжня леді, яку образили, висловлюючи професорові весь негатив, що накопичився протягом цього часу в її серці. Стає зрозумілим, що Еліза — дуже сильна особистість, але Гіггінса вона ніколи не переможе. І в цій, здавалось би, безвихідній ситуації дівчина знаходить вихід, який зрештою винагороджує її перемогою над обставинами.