Творчiсть великого Кобзаря неосяжна та рiзноманiтна, а сам вiн був основоположником новоï украïнськоï лiтератури. Слово його було ознакою нацiонального вiдродження, утвердження украïнськоï нацiï, ïï надiєю на кращi часи. Служiнню рiднiй Украïнi Шевченко присвятив своє палке слово, щире серце, навiть своє життя. Вся його творчiсть пройнята палкою любов'ю до Батькiвщини, до рiдного народу. Не одне поколiння вчилося у Тараса любити рiдний край, служити йому, боротися за свою свободу. Для поета власна доля, особисте щастя було у долi i щастi рiдного краю. Перебуваючи у казематах Петропавловськоï фортецi, очiкуючи на вирок, поет турбується не про своє майбутнє, вiн пише про свою любов до Украïни:
Менi однаково, чи буду Я жить в Украïнi чи нi. Чи хто згадає, чи забуде Мене в снiгу на чужинi - Однаковiсiнько менi.
У служiннi Батькiвщинi, народу поет вбачає сенс життя. Вiн гнiвно засуджує тих, хто живе тiльки для себе, хто за облудливими словами про любов до простого люду ховає своє хижацьке єство.
Шевченко закликає порвати кайдани, повалити самодержавство, визволити народ iз неволi. У своïх творах вiн зображує трагiчне становище покрiпаченого селянства. ("Сон", "Якби ви знали, паничi", "I вирiс я на чужинi", "I мертвим, i живим, i ненародженим землякам моïм..." та iн.).
Великий поет мрiяв про всенародне повстання, яке повалить самодержавний лад. I бачив у своïй уявi нове суспiльство, у якому житимуть вiльнi i щасливi люди:
А люди виростуть. Умруть Ще незачатiï царята... I на оновленiй землi Врага не буде, супостата...
Справжнiй патрiотизм включає i любов до рiдноï мови. Тому поет так любив рiдне слово, що було його зброєю в нерiвнiй боротьбi з ворогами народу. Люблячи рiдну мову, розвиваючи, творячи ïï, Шевченко плекав надiю на краще для свого народу, своєï культури, свого суспiльства.
Неабиякi можливостi для виховання любовi до Батькiвщини дає й пейзажна лiрика Т. Шевченка. Ми знаємо, що почуття патрiотизму починається з любовi до рiдноï природи, з якою людина вперше знайомиться ще в ранньому дитинствi.
Поезiя Шевченка дає нам чудовi зразки пейзажноï лiрики. З майстернiстю змальовано бурю на Днiпрi в баладi "Причинна":
Реве та стогне Днiпр широкий, Сердитий вiтер завива,
Додолу верби гне високi, Горами хвилю пiдiйма.
Природа у вiршах поета не виступає сама по собi, а служить для розкриття почуттiв людини, для пiдкреслення ïï думки. Частiше природа виступає тлом для зображення поневоленого народу. У поезiï ("Як би ви знали, паничi") поет змальовує красу украïнського села:
Он гай зелений похиливсь, А он з-за гаю виглядає Ставок, неначе полотно... А потiм гнiвно вимовляє: А подивися та спитай, Що там твориться у тiм раï!
Змалювання чудовоï природи є тут засобом контрасту, за до якого пiдкреслюється тяжке становище крiпакiв. Так автор змiг показати величезну любов до своєï краïни, до своєï Батькiвщини, до рiдного украïнського краю.
Творчiсть великого Кобзаря неосяжна та рiзноманiтна, а сам вiн був основоположником новоï украïнськоï лiтератури. Слово його було ознакою нацiонального вiдродження, утвердження украïнськоï нацiï, ïï надiєю на кращi часи. Служiнню рiднiй Украïнi Шевченко присвятив своє палке слово, щире серце, навiть своє життя. Вся його творчiсть пройнята палкою любов'ю до Батькiвщини, до рiдного народу. Не одне поколiння вчилося у Тараса любити рiдний край, служити йому, боротися за свою свободу. Для поета власна доля, особисте щастя було у долi i щастi рiдного краю. Перебуваючи у казематах Петропавловськоï фортецi, очiкуючи на вирок, поет турбується не про своє майбутнє, вiн пише про свою любов до Украïни:
Менi однаково, чи буду Я жить в Украïнi чи нi. Чи хто згадає, чи забуде Мене в снiгу на чужинi - Однаковiсiнько менi.
У служiннi Батькiвщинi, народу поет вбачає сенс життя. Вiн гнiвно засуджує тих, хто живе тiльки для себе, хто за облудливими словами про любов до простого люду ховає своє хижацьке єство.
Шевченко закликає порвати кайдани, повалити самодержавство, визволити народ iз неволi. У своïх творах вiн зображує трагiчне становище покрiпаченого селянства. ("Сон", "Якби ви знали, паничi", "I вирiс я на чужинi", "I мертвим, i живим, i ненародженим землякам моïм..." та iн.).
Великий поет мрiяв про всенародне повстання, яке повалить самодержавний лад. I бачив у своïй уявi нове суспiльство, у якому житимуть вiльнi i щасливi люди:
А люди виростуть. Умруть Ще незачатiï царята... I на оновленiй землi Врага не буде, супостата...
Справжнiй патрiотизм включає i любов до рiдноï мови. Тому поет так любив рiдне слово, що було його зброєю в нерiвнiй боротьбi з ворогами народу. Люблячи рiдну мову, розвиваючи, творячи ïï, Шевченко плекав надiю на краще для свого народу, своєï культури, свого суспiльства.
Неабиякi можливостi для виховання любовi до Батькiвщини дає й пейзажна лiрика Т. Шевченка. Ми знаємо, що почуття патрiотизму починається з любовi до рiдноï природи, з якою людина вперше знайомиться ще в ранньому дитинствi.
Поезiя Шевченка дає нам чудовi зразки пейзажноï лiрики. З майстернiстю змальовано бурю на Днiпрi в баладi "Причинна":
Реве та стогне Днiпр широкий, Сердитий вiтер завива,
Додолу верби гне високi, Горами хвилю пiдiйма.
Природа у вiршах поета не виступає сама по собi, а служить для розкриття почуттiв людини, для пiдкреслення ïï думки. Частiше природа виступає тлом для зображення поневоленого народу. У поезiï ("Як би ви знали, паничi") поет змальовує красу украïнського села:
Он гай зелений похиливсь, А он з-за гаю виглядає Ставок, неначе полотно... А потiм гнiвно вимовляє: А подивися та спитай, Що там твориться у тiм раï!
Змалювання чудовоï природи є тут засобом контрасту, за до якого пiдкреслюється тяжке становище крiпакiв. Так автор змiг показати величезну любов до своєï краïни, до своєï Батькiвщини, до рiдного украïнського краю.