У житті кожної людини раніше чи пізніше настає такий момент, коли вона змушена поставити перед собою питання самореалізації у житті та висот, яких вона прагне досягнути, оскільки саме людина в праві змінювати і творити. Саме у поезії В.Симоненка «Ти знаєш, що це людина» відображено людину по-новому.
Людина — найбільша цінність світу, вона спроможна змінити світ на краще. Те, наскільки людина може бути творцем свого життя, значною мірою залежить від самої людини: від її характеру, знань, інтелектуальних якостей, тобто від того, що не надається людині у готовому вигляді, а формується нею завдяки власним зусиллям. І чим швидше сформувалася людина, чим вищого рівня досягла вона у своєму розвитку, чим більше розуміє вона себе і навколишній світ, тим більшою мірою вона може впливати на своє життя. Великий людинолюб Василь Симоненко не залишився осторонь теми людини. У його поезіях вона зазвучала з новою силою. Ставлення до людини як до істоти, що принижувало людину, її гідність, убивало її творчий дух, — це і змуси¬ло написати його вірш «Ти знаєш, що ти людина?». Поет жив у таку добу, коли зовсім не цінувалася людина, людська індивідуальність. Усе робилося нібито «для держави», У цій поезії В.Симоненко натякав на те, що тільки самовизначившись, зайнявши якусь позицію, людина зможе правильно зрозуміти або обрати і те, як вона може чи повинна реалізувати саму себе. Якшо людина усвідомлює себе тільки як представника певної професії або виконавця якоїсь соціальної ролі, то зрозуміло, що вона буде прагнути реалізувати себе насамперед у цій якості. Щоправда, повнота самореалізації завжди залежить не тільки від самої людини, а й від умов, у яких їй доводиться жити, від певних обставин, які складаються в її житті. Тому одним вдається зробити за життя дуже багато, здійснити якісь геройські вчинки або винайти щось і прославитись цим, ощаслививши при цьому тисячі людей. У інших життя може скластися так, що вони змушені присвятити його лише кільком або навіть одній людині, наприклад немічним батькам або хворій дитині. І всі свої сили, всю свою любов, весь свій час вони віщають тільки цим одиноким людям, залишаючись малопомітними для інших людей. Таке життя — теж подвиг, хоча й дуже важкий, бо воно потребує геройства і самозречення не на якусь коротку мить, а з дня у день. ) ніхто не має права дорікнути такій людині, що вона не досягла якихось видатних успіхів у навчанні, в роботі або в громадській діяльності, тому що вона присвятила себе не досягненню власного благополуччя, а іншим людям, які, можливо, без цього були б нещасними або навіть не змогли б вижити. Тому, очевидно, слід погодитися з думкою про те, що тільки той, .хто жив для інших, а не для самого себе, може сказати, що прожив своє життя немарно.
У житті кожної людини раніше чи пізніше настає такий момент, коли вона змушена поставити перед собою питання самореалізації у житті та висот, яких вона прагне досягнути, оскільки саме людина в праві змінювати і творити. Саме у поезії В.Симоненка «Ти знаєш, що це людина» відображено людину по-новому.
Людина — найбільша цінність світу, вона спроможна змінити світ на краще. Те, наскільки людина може бути творцем свого життя, значною мірою залежить від самої людини: від її характеру, знань, інтелектуальних якостей, тобто від того, що не надається людині у готовому вигляді, а формується нею завдяки власним зусиллям. І чим швидше сформувалася людина, чим вищого рівня досягла вона у своєму розвитку, чим більше розуміє вона себе і навколишній світ, тим більшою мірою вона може впливати на своє життя. Великий людинолюб Василь Симоненко не залишився осторонь теми людини. У його поезіях вона зазвучала з новою силою. Ставлення до людини як до істоти, що принижувало людину, її гідність, убивало її творчий дух, — це і змуси¬ло написати його вірш «Ти знаєш, що ти людина?». Поет жив у таку добу, коли зовсім не цінувалася людина, людська індивідуальність. Усе робилося нібито «для держави», У цій поезії В.Симоненко натякав на те, що тільки самовизначившись, зайнявши якусь позицію, людина зможе правильно зрозуміти або обрати і те, як вона може чи повинна реалізувати саму себе. Якшо людина усвідомлює себе тільки як представника певної професії або виконавця якоїсь соціальної ролі, то зрозуміло, що вона буде прагнути реалізувати себе насамперед у цій якості. Щоправда, повнота самореалізації завжди залежить не тільки від самої людини, а й від умов, у яких їй доводиться жити, від певних обставин, які складаються в її житті. Тому одним вдається зробити за життя дуже багато, здійснити якісь геройські вчинки або винайти щось і прославитись цим, ощаслививши при цьому тисячі людей. У інших життя може скластися так, що вони змушені присвятити його лише кільком або навіть одній людині, наприклад немічним батькам або хворій дитині. І всі свої сили, всю свою любов, весь свій час вони віщають тільки цим одиноким людям, залишаючись малопомітними для інших людей. Таке життя — теж подвиг, хоча й дуже важкий, бо воно потребує геройства і самозречення не на якусь коротку мить, а з дня у день. ) ніхто не має права дорікнути такій людині, що вона не досягла якихось видатних успіхів у навчанні, в роботі або в громадській діяльності, тому що вона присвятила себе не досягненню власного благополуччя, а іншим людям, які, можливо, без цього були б нещасними або навіть не змогли б вижити. Тому, очевидно, слід погодитися з думкою про те, що тільки той, .хто жив для інших, а не для самого себе, може сказати, що прожив своє життя немарно.
Объяснение: