Наприкінці ХІХ ст. письменники активно шукали шляхів оновлення літератури. Реалізм і натуралізм вже не задовольняли митців, які намагалися здійснити прорив зі світу буденного у світ Краси та Гармонії, де панує вічна Істина. Письменники мріяли про такі твори, які відображували б не об’єктивні предмети і життя людей, а духовне буття, що на їхню думку, має особливе значення. Ці прагнення знайшли втілення у теорії й практиці однієї з літературних течій модернізму – символізму, який виник і найяскравіше розвинувся у французькій поезії, справивши величезний вплив на всю світову літературу. Рубіж XX ст. в історії західноєвропейської літератури позначений потужним підйомом драматичного мистецтва. Драматургію цього періоду сучасники назвали «новою драмою», підкреслюючи радикальний характер змін, що стались у ній. «Нова драма» виникла в атмосфері культу науки, викликаного надзвичайно бурхливим розвитком природознавства, філософії й психології, і, відкриваючи для себе нові сфери життя, всотала у себе дух всемогутнього й всепроникаючого наукового аналізу. Біля джерел нової драми стояли Ібсен, Б’єрнсон, Стріндберг, Золя, Гауптман, Шоу, Гамсун, Метерлінк й інші видатні письменники, кожен з яких вніс неповторний вклад у її розвиток. В історико-літературній перспективі «нова драма», що послужила корінній перебудові драматургії XIX ст., ознаменувала собою початок драматургії століття XX. Основна тенденція «нової драми» - у її прагненні до достовірного зображення, правдивому показу внутрішнього світу, соціальних і побутових особливостей життя персонажів і навколишнього середовища. Точний колорит місця й часу дії - її характерна риса й важлива умова сценічного втілення. Таких принципів і дотримувався Ібсен у своїй драмі «Ляльковий дім». П’єса стала найяскравішим зразком «нової драми». П’єса є актуальною і по сьогоднішній день, адже в ній піднімаються важливі проблеми людини, сімʼї та суспільства в цілому.
Семья Мироновых в произведении Александра Сергеевича Пушкина “Капитанская дочка” играет большую роль не только в плане сюжетной линии, но и потому, что отражает в себе яркие проявления нравственного вопроса. Семья состоит из трёх человек: Иван Кузьмич, Василиса Егоровна их их дочь Мария Иванова. В центре семьи, по традиционному обычаю, стоит отец – комендант Белогорской крепости; человек слова и храброго характера, ценности которого просты, но наделены моральными началами. Очень похожа на своего супруга Василиса Егоровна – добрая и порядочная женщина, живущая по типичным, незамысловатым порядкам. Подчёркивает эту человеческую русскую “простоту” и домашняя обстановка: здесь нет роскоши – всё скромно и неприхотливо. Не смотря на отсутствие помпезной, праздной атмосферы, члены семьи дружны между собой, потому всегда готовы прийти на друг другу. Акцентирует внимание автор и на нравственной составляющей семьи: каждый верен чести и долгу. В особенности это заметно в поведении Ивана Миронова, который, находясь под пытками врага, продолжает быть преданным Родине и присяге. Жена Ивана тоже не поддаётся Емельяну Пугачёву, потому вместе с мужем и умирает трагической смертью. В живых остаётся лишь дочь Маша Миронова, которая, не смотря на природную боязливость и стеснительность, находит силы для того, чтобы преодолеть все трудности: героиня не только сохраняет любовное чувство к Петру Гринёву, но и в дальнейшем находит храбрость рассказать о несправедливости самой императрице.
Объяснение:
Наприкінці ХІХ ст. письменники активно шукали шляхів оновлення літератури. Реалізм і натуралізм вже не задовольняли митців, які намагалися здійснити прорив зі світу буденного у світ Краси та Гармонії, де панує вічна Істина. Письменники мріяли про такі твори, які відображували б не об’єктивні предмети і життя людей, а духовне буття, що на їхню думку, має особливе значення. Ці прагнення знайшли втілення у теорії й практиці однієї з літературних течій модернізму – символізму, який виник і найяскравіше розвинувся у французькій поезії, справивши величезний вплив на всю світову літературу. Рубіж XX ст. в історії західноєвропейської літератури позначений потужним підйомом драматичного мистецтва. Драматургію цього періоду сучасники назвали «новою драмою», підкреслюючи радикальний характер змін, що стались у ній. «Нова драма» виникла в атмосфері культу науки, викликаного надзвичайно бурхливим розвитком природознавства, філософії й психології, і, відкриваючи для себе нові сфери життя, всотала у себе дух всемогутнього й всепроникаючого наукового аналізу. Біля джерел нової драми стояли Ібсен, Б’єрнсон, Стріндберг, Золя, Гауптман, Шоу, Гамсун, Метерлінк й інші видатні письменники, кожен з яких вніс неповторний вклад у її розвиток. В історико-літературній перспективі «нова драма», що послужила корінній перебудові драматургії XIX ст., ознаменувала собою початок драматургії століття XX. Основна тенденція «нової драми» - у її прагненні до достовірного зображення, правдивому показу внутрішнього світу, соціальних і побутових особливостей життя персонажів і навколишнього середовища. Точний колорит місця й часу дії - її характерна риса й важлива умова сценічного втілення. Таких принципів і дотримувався Ібсен у своїй драмі «Ляльковий дім». П’єса стала найяскравішим зразком «нової драми». П’єса є актуальною і по сьогоднішній день, адже в ній піднімаються важливі проблеми людини, сімʼї та суспільства в цілому.
Семья Мироновых в произведении Александра Сергеевича Пушкина “Капитанская дочка” играет большую роль не только в плане сюжетной линии, но и потому, что отражает в себе яркие проявления нравственного вопроса. Семья состоит из трёх человек: Иван Кузьмич, Василиса Егоровна их их дочь Мария Иванова. В центре семьи, по традиционному обычаю, стоит отец – комендант Белогорской крепости; человек слова и храброго характера, ценности которого просты, но наделены моральными началами. Очень похожа на своего супруга Василиса Егоровна – добрая и порядочная женщина, живущая по типичным, незамысловатым порядкам. Подчёркивает эту человеческую русскую “простоту” и домашняя обстановка: здесь нет роскоши – всё скромно и неприхотливо. Не смотря на отсутствие помпезной, праздной атмосферы, члены семьи дружны между собой, потому всегда готовы прийти на друг другу. Акцентирует внимание автор и на нравственной составляющей семьи: каждый верен чести и долгу. В особенности это заметно в поведении Ивана Миронова, который, находясь под пытками врага, продолжает быть преданным Родине и присяге. Жена Ивана тоже не поддаётся Емельяну Пугачёву, потому вместе с мужем и умирает трагической смертью. В живых остаётся лишь дочь Маша Миронова, которая, не смотря на природную боязливость и стеснительность, находит силы для того, чтобы преодолеть все трудности: героиня не только сохраняет любовное чувство к Петру Гринёву, но и в дальнейшем находит храбрость рассказать о несправедливости самой императрице.
Подробнее: https://obrazovaka.ru/question/semya-mironovyh-i-grinevyh-v-povesti-kapitanskaya-dochka-pushkina-sochinenie-86247