У рядках поеми "гайдамаки" як та хмара, гайдамаки Умань обступили опівночі: до схід сонця Умань затопили... Провідним худ. засобом є а) антитеза б) гіпербола в) оксиморон г) анафора
Цыганок(Иван) — второстепенный герой повести Максима Горького «Детство».
Иван — подкидыш, «раннею весной, в дождливую ночь, его нашли у ворот дома на лавке». Цыганок работает в красильне деда в бытовых делах и др.
Прозвали его Цыганком за смуглую кожу, черные волосы и, конечно, за то, что был он нечист на руку: «Бабушка объяснила мне, что Цыганок не столько покупает на базаре, сколько ворует.
— Даст дед ему пятишницу, он на три рубля купит, а на десять украдет. Любит воровать, баловник! Раз попробовал — ладно
вышло, он и взял воровство в обычай».
Внешность у Цыганка была привлекательная: «Квадратный, широкогрудый, с огромной кудрявой головой, он явился под вечер, празднично одетый в золотистую, шелковую рубаху штаны и скрипучие сапоги гармоникой. Блестели его волосы, сверкали раскосые веселые глаза под густыми бровями и белые зубы под черной полоской молодых усов, горела рубаха, мягко отражая красный огонь неугасимой лампады».
Речь Цыганка — веселая, живая, лукавая.
Цыганок оказал большое влияние на развитие характера Алеши Пешкова. Он был одним из его близких друзей. Цыганок учил Алешу правильно
вести себя во время порки ему в случае со скатертью и так далее.
Все жители дома относились к Цыганку особенно» «Дедушка кричал на него не так часто и сердито, как на сыновей. Дядья тоже обращались с Цыганком ласково, дружески и никогда не шутили с ним, как с мастером Григорием, которому почти каждый вечер устраивали что-нибудь обидное и злое».
Автор уважает Цыганка за его «золотые руки», за его честность по отношению к хозяевам (бабушке и деду).
Умер Цыганок в субботу, в начале зимы. Цыганоку дяде Якову нести крест, на могилу его жены. Цыганок поскользнулся, его придавило крестом. Похоронили его незаметно, непамятно
Творчість Шарля Бодлера займає особливе місце у французькій поезії. Історія прижиттєвої і посмертної слави Бодлера найменше відповідає звичайному уявленню про долю класиків, хоча давно вже ніхто не сумнівається в тому, що Бодлер – класик, одна з “надвечних” вершин французької та європейської поезії.
Рідко чия творчість так упереджено сприймалась і так однобічно тлумачиться за життя поета і навіть в його подальшому поетичному безсмерті. Буржуазні сучасники сприйняли цього поета як якесь породження пекла, як монстра, котрий смакує найогидніше, що є в житті, як людину, одержимого болючою манією викриття і самовикриття, що ображає всі святині, всі моральні норми.
Цей вердикт був оформлений навіть юридично – в 1857 р. книзі Бодлера “Квіти зла” був винесений судовий вирок, який звинувачував поета в “злочинній образі суспільної моралі”, в аморальності, в “грубому і ображаючому сором’язливість реалізмі”. До речі, незадовго до цього паризький суд виніс аналогічний судовий вирок “Мадам Боварі” – раннього роману Флобера.
Через якесь десятиліття після того, як помер напівзлиденний, обмовлений молвою поет, у Франції і Європі запанував символізм. Декаданс став одночасно хворобою покоління і модою, і ім’я Бодлера було високо піднято на щит, стало одним з прапорів символізму. Але і нове століття по-своєму, може бути, частіше і мимоволі, спотворювало особистість і творчість Бодлера, відверто пристосовуючи їх до своїх смаків.
У поезії Бодлера ретельно відшукувалися всі можливості тлумачити його як предтечу символізму, як поета неясних, темних смислів і іносказань.
Дуже цікаво простежити, як, наприклад, в перекладах російських символістів, навіть в самих ретельних, мимоволі обволікались містичним туманом кристально ясні і чіткі думки і образи Бодлера, як цей справді класичний карбований стиль розпливався, як би сіпався містичним серпанком і позбавлявся своєї конкретності. Але й не тільки це – символістська традиція залишила нам односторонній образ Бодлера як співака виключно болючих, темних станів душі, як всесвітнього мізантропа, співака занепаду і смерті. Тепер це вже не засуджувалося; навпаки, це вважалося тепер його головною перевагою.
Цыганок(Иван) — второстепенный герой повести Максима Горького «Детство».
Иван — подкидыш, «раннею весной, в дождливую ночь, его нашли у ворот дома на лавке». Цыганок работает в красильне деда в бытовых делах и др.
Прозвали его Цыганком за смуглую кожу, черные волосы и, конечно, за то, что был он нечист на руку: «Бабушка объяснила мне, что Цыганок не столько покупает на базаре, сколько ворует.
— Даст дед ему пятишницу, он на три рубля купит, а на десять украдет. Любит воровать, баловник! Раз попробовал — ладно
вышло, он и взял воровство в обычай».
Внешность у Цыганка была привлекательная: «Квадратный, широкогрудый, с огромной кудрявой головой, он явился под вечер, празднично одетый в золотистую, шелковую рубаху штаны и скрипучие сапоги гармоникой. Блестели его волосы, сверкали раскосые веселые глаза под густыми бровями и белые зубы под черной полоской молодых усов, горела рубаха, мягко отражая красный огонь неугасимой лампады».
Речь Цыганка — веселая, живая, лукавая.
Цыганок оказал большое влияние на развитие характера Алеши Пешкова. Он был одним из его близких друзей. Цыганок учил Алешу правильно
вести себя во время порки ему в случае со скатертью и так далее.
Все жители дома относились к Цыганку особенно» «Дедушка кричал на него не так часто и сердито, как на сыновей. Дядья тоже обращались с Цыганком ласково, дружески и никогда не шутили с ним, как с мастером Григорием, которому почти каждый вечер устраивали что-нибудь обидное и злое».
Автор уважает Цыганка за его «золотые руки», за его честность по отношению к хозяевам (бабушке и деду).
Умер Цыганок в субботу, в начале зимы. Цыганоку дяде Якову нести крест, на могилу его жены. Цыганок поскользнулся, его придавило крестом. Похоронили его незаметно, непамятно
Творчість Шарля Бодлера займає особливе місце у французькій поезії. Історія прижиттєвої і посмертної слави Бодлера найменше відповідає звичайному уявленню про долю класиків, хоча давно вже ніхто не сумнівається в тому, що Бодлер – класик, одна з “надвечних” вершин французької та європейської поезії.
Рідко чия творчість так упереджено сприймалась і так однобічно тлумачиться за життя поета і навіть в його подальшому поетичному безсмерті. Буржуазні сучасники сприйняли цього поета як якесь породження пекла, як монстра, котрий смакує найогидніше, що є в житті, як людину, одержимого болючою манією викриття і самовикриття, що ображає всі святині, всі моральні норми.
Цей вердикт був оформлений навіть юридично – в 1857 р. книзі Бодлера “Квіти зла” був винесений судовий вирок, який звинувачував поета в “злочинній образі суспільної моралі”, в аморальності, в “грубому і ображаючому сором’язливість реалізмі”. До речі, незадовго до цього паризький суд виніс аналогічний судовий вирок “Мадам Боварі” – раннього роману Флобера.
Через якесь десятиліття після того, як помер напівзлиденний, обмовлений молвою поет, у Франції і Європі запанував символізм. Декаданс став одночасно хворобою покоління і модою, і ім’я Бодлера було високо піднято на щит, стало одним з прапорів символізму. Але і нове століття по-своєму, може бути, частіше і мимоволі, спотворювало особистість і творчість Бодлера, відверто пристосовуючи їх до своїх смаків.
У поезії Бодлера ретельно відшукувалися всі можливості тлумачити його як предтечу символізму, як поета неясних, темних смислів і іносказань.
Дуже цікаво простежити, як, наприклад, в перекладах російських символістів, навіть в самих ретельних, мимоволі обволікались містичним туманом кристально ясні і чіткі думки і образи Бодлера, як цей справді класичний карбований стиль розпливався, як би сіпався містичним серпанком і позбавлявся своєї конкретності. Але й не тільки це – символістська традиція залишила нам односторонній образ Бодлера як співака виключно болючих, темних станів душі, як всесвітнього мізантропа, співака занепаду і смерті. Тепер це вже не засуджувалося; навпаки, це вважалося тепер його головною перевагою.
Объяснение: