В сказке «У страха глаза велики» несколько персонажей, но главный ее герой – это обычный страх. В сказке рассказывается о том, как бабушка с внучкой пошли за водой. А вместе с ними за водой отправились курочка и мышка. Набрали они воды в колодце и обратно пошли через огород. В огороде яблоня стояла, а под яблоней сидел, притаившись, заяц. Тут яблоко с ветки сорвалось и упало на зайца. Заяц с испугу на тропинку выскочил, прямо под ноги идущим с ведрами бабушке, внучке, курице и мышке. Те испугались, ведра бросили и в дом убежали. Бабушка решила, что на нее медведь напал. Внучке волк почудился. Курочка на лису подумала, а мышке кот привиделся. А заяц, когда в лес прибежал, подумал, что еле от четырех охотников ноги унес. Таково краткое содержание сказки. Главный смысл сказки состоит в том, что страх – плохой в неожиданных ситуациях. Наше воображение под воздействием страха отыскать то, чего нет на самом деле. Сказка учит не поддаваться панике и сохранять спокойствие в любой ситуации. В этой сказке нет персонажа, который бы мне понравился. Испугались абсолютно все, никто не сумел сохранить хладнокровие в неожиданной ситуации. В итоге, и страху натерпелись, и воду не донесли до дома.
Почуття, що запалювало пані де Реналь, робило її енергійною й рішучою. Ось вона, немов засуджена на смерть, щоб урятувати коханого, іде до кімнати Жульєна, щоб витягти з матраца портрет Наполеона. То всіма правдами і неправдами вводить Жульєна, людину низького походження, до складу почесної варти. То продумує анонімний лист.
Пані де Реналь перебуває весь час у душевній напрузі, у ній боряться дві сили — природне почуття, прагнення до щастя і почуття обов’язку стосовно родини, чоловіка, нав’язане суспільством, цивілізацією, релігією. Тому вона постійно вдається у крайнощі. Коли захворів її син Ксав’є-Станіслав, вона сприймає хворобу як покарання Бога за подружню невірність. І майже одразу після того, як загроза здоров’ю хлопчика минула, знову віддається своєму коханню. Мабуть, в одну з таких хвилин лютого каяття вона, з намови абата Кастанеда, і відіслала маркізові де Ла-Молю відгук про поведінку Сореля, що відіграв таку фатальну роль у долі Жульєна. Відтак знову повернулася вона до коханого, тепер уже остаточно. Вона не може вже більше йти проти себе, своєї природи, натури. Вона говорить Жульє-нові: «Мій обов’язок передусім — бути з тобою». Відтоді вона зовсім перестала зважати на моральний осуд. Тепер він для неї просто не існував. Останні дні вона була поруч із Жульєном. Життя без коханого для неї стало безглуздим. І за три дні після страти Жульєна пані де Реналь померла, обіймаючи своїх дітей. Вона тихо, непомітно жила, жертвуючи собою заради дітей, родини, коханого, і так само тихо померла.
Тут яблоко с ветки сорвалось и упало на зайца. Заяц с испугу на тропинку выскочил, прямо под ноги идущим с ведрами бабушке, внучке, курице и мышке. Те испугались, ведра бросили и в дом убежали. Бабушка решила, что на нее медведь напал. Внучке волк почудился. Курочка на лису подумала, а мышке кот привиделся. А заяц, когда в лес прибежал, подумал, что еле от четырех охотников ноги унес.
Таково краткое содержание сказки.
Главный смысл сказки состоит в том, что страх – плохой в неожиданных ситуациях. Наше воображение под воздействием страха отыскать то, чего нет на самом деле. Сказка учит не поддаваться панике и сохранять спокойствие в любой ситуации.
В этой сказке нет персонажа, который бы мне понравился. Испугались абсолютно все, никто не сумел сохранить хладнокровие в неожиданной ситуации. В итоге, и страху натерпелись, и воду не донесли до дома.
Почуття, що запалювало пані де Реналь, робило її енергійною й рішучою. Ось вона, немов засуджена на смерть, щоб урятувати коханого, іде до кімнати Жульєна, щоб витягти з матраца портрет Наполеона. То всіма правдами і неправдами вводить Жульєна, людину низького походження, до складу почесної варти. То продумує анонімний лист.
Пані де Реналь перебуває весь час у душевній напрузі, у ній боряться дві сили — природне почуття, прагнення до щастя і почуття обов’язку стосовно родини, чоловіка, нав’язане суспільством, цивілізацією, релігією. Тому вона постійно вдається у крайнощі. Коли захворів її син Ксав’є-Станіслав, вона сприймає хворобу як покарання Бога за подружню невірність. І майже одразу після того, як загроза здоров’ю хлопчика минула, знову віддається своєму коханню. Мабуть, в одну з таких хвилин лютого каяття вона, з намови абата Кастанеда, і відіслала маркізові де Ла-Молю відгук про поведінку Сореля, що відіграв таку фатальну роль у долі Жульєна. Відтак знову повернулася вона до коханого, тепер уже остаточно. Вона не може вже більше йти проти себе, своєї природи, натури. Вона говорить Жульє-нові: «Мій обов’язок передусім — бути з тобою». Відтоді вона зовсім перестала зважати на моральний осуд. Тепер він для неї просто не існував. Останні дні вона була поруч із Жульєном. Життя без коханого для неї стало безглуздим. І за три дні після страти Жульєна пані де Реналь померла, обіймаючи своїх дітей. Вона тихо, непомітно жила, жертвуючи собою заради дітей, родини, коханого, і так само тихо померла.