Во всем произведении мы видим различные "методы" воспитания. Автор хотел показать, как не надо воспитывать. Воспитанием в этом произведении занималась мать. Сын стал похожим на нее. Изнеженный лаской и заботой, он выбирает беззаботную, веселую жизнь. Ему лень учится, он не хочет служить в армии. Как и его мать, сына интересуют не люди, а размер их кошелька. Автор показывает его, как отрицательного героя. Митрофан с детства воспитывался в безнравственной и самодовольной атмосфере. У него не было жизненных целей или смысла жизни. Он хотел только поесть, погулять да жениться. Основным воспитателем для него была, конечно же, мать. Но и учителя - семинарист и солдат, стараются также его воспитать. Мать дает ему разные "хорошие", по ее мнению, советы. Например, она советует ему, если он нашел деньги, не обязан ни с кем делиться. Мать предпочитает честных учителей невеждам. Из-за этого сын вырастает невеждой и бессердечным человеком. Воспитание матери аукнулось ей. Когда она прибегает к нему за он просит ее "отвязаться" от него. Вот что значит, воспитать неправильно. Потом пожинать горько такое воспитание.
Твір розміщено в остап вишня (губенко) від Tvir в Понедельник 1 апреля
Легран Вільям — людина, що знайшла скарб завдяки своїй винахідливості й вірі в обґрунтованість переказів, які іншим здавалися тільки легендою. Л. походить зі стародавньої гугенотської сім’ї; невдачі позбавили його багатств і довели до вбогості. Як озивається про Л. його друг-оповідач, «він відмінно утворений і наділений незвичайними здатностями, але разом з тим заражений мізантропією й страждає від хворобливого стану розуму, упадаючи поперемінно те в захопленість, то в похмурість». На майже безлюдному Селливановом острові, де Л. шукає самоти, він виявляє дивного жука й пергамент, за до яких довідається місцезнаходження скарбу капітана Кидда, героя народних балад, що оспівують цього відважного пірата, що жив за два сторіччя до описуваних подій. Скарб допомагає Л. повернути ніколи втрачене багатство.
Оповідачеві, старому слузі-негрові Юпітеру, і читачам дії Л. стають зрозумілими тільки у фіналі, а доти він здається хворим або божевільним, тоді як на перевірку Л. нагадує Дюпена, володіючи настільки ж твердою розважливістю. По вважав, що всьому незрозуміле й таємничому є логічне пояснення: Л. «не давав своїм думкам збитися зі шляхи, логіка ж допускала тільки одне рішення».
Во всем произведении мы видим различные "методы" воспитания. Автор хотел показать, как не надо воспитывать. Воспитанием в этом произведении занималась мать. Сын стал похожим на нее. Изнеженный лаской и заботой, он выбирает беззаботную, веселую жизнь. Ему лень учится, он не хочет служить в армии. Как и его мать, сына интересуют не люди, а размер их кошелька. Автор показывает его, как отрицательного героя. Митрофан с детства воспитывался в безнравственной и самодовольной атмосфере. У него не было жизненных целей или смысла жизни. Он хотел только поесть, погулять да жениться. Основным воспитателем для него была, конечно же, мать. Но и учителя - семинарист и солдат, стараются также его воспитать. Мать дает ему разные "хорошие", по ее мнению, советы. Например, она советует ему, если он нашел деньги, не обязан ни с кем делиться. Мать предпочитает честных учителей невеждам. Из-за этого сын вырастает невеждой и бессердечным человеком. Воспитание матери аукнулось ей. Когда она прибегает к нему за он просит ее "отвязаться" от него. Вот что значит, воспитать неправильно. Потом пожинать горько такое воспитание.
Золотий жук характеристика образа Вільяма Леграна
Твір розміщено в остап вишня (губенко) від Tvir в Понедельник 1 апреля
Легран Вільям — людина, що знайшла скарб завдяки своїй винахідливості й вірі в обґрунтованість переказів, які іншим здавалися тільки легендою. Л. походить зі стародавньої гугенотської сім’ї; невдачі позбавили його багатств і довели до вбогості. Як озивається про Л. його друг-оповідач, «він відмінно утворений і наділений незвичайними здатностями, але разом з тим заражений мізантропією й страждає від хворобливого стану розуму, упадаючи поперемінно те в захопленість, то в похмурість». На майже безлюдному Селливановом острові, де Л. шукає самоти, він виявляє дивного жука й пергамент, за до яких довідається місцезнаходження скарбу капітана Кидда, героя народних балад, що оспівують цього відважного пірата, що жив за два сторіччя до описуваних подій. Скарб допомагає Л. повернути ніколи втрачене багатство.
Оповідачеві, старому слузі-негрові Юпітеру, і читачам дії Л. стають зрозумілими тільки у фіналі, а доти він здається хворим або божевільним, тоді як на перевірку Л. нагадує Дюпена, володіючи настільки ж твердою розважливістю. По вважав, що всьому незрозуміле й таємничому є логічне пояснення: Л. «не давав своїм думкам збитися зі шляхи, логіка ж допускала тільки одне рішення».