Укажите тип предложений по цели высказывания, которые использует Уильям Блэйк в стихотворении «Тигр, о тигр, светло горящий …» A) Повествовательные B) Вопросительные C) Побудительные D) Все типы предложений присутствуют(1
Судьба Соколова трагична. Он всю гражданскую войну, воевал на стороне Красной Армии. Узнав о начале Великой Отечественной, на третий день герой уходит на фронт, прощается со своей семьей, любимой женой. Разве мог он знать, что больше никогда не увидит их? Всю оставшуюся жизнь корил себя Соколов за то, что тогда оттолкнул жену, нагрубил ей. Это было последнее, что он успел сделать - вскоре Ирина погибла… Герой вспоминает, что первое время на фронте было очень тяжело: наши отступали, немцы одерживали верх. Через слова Соколова автор подчеркивает, что в советских рядах воевали совершенно разные люди, а не одни лишь герои. Были и те, кто боялся, «скулил и сопли размазывал», по выражению главного героя. Военный дух советского войска падал, и только сильные люди «держали себя в руках». Но был и еще один аргумент, для Соколова самый сильный, – «… этим разнесчастным бабенкам и детишкам не слаже нашего в тылу приходилось. Вся держава на них оперлась!» Конечно, и Андрей Соколов – не безупречный герой, ему тоже было страшно и «тошно». Но он, как мужчина, как более сильный, брал этот груз на себя, стремясь хоть немного, но облегчить жизнь женщинам и детям в тылу. И таких людей, я уверена, было в те годы предостаточно. За первый год войны Соколов был два раза ранен. Про это время он говорит, что ему «везло». Потому что немецкий плен, который герой выдержал позже, можно сравнить только с адом, и все другое на войне можно было назвать везением. В машину Соколова, который под неприятельским огнем вез патроны солдатам, попал снаряд. Очнувшись, герой понял, что оказался в немецком плену: «Ох, браток, нелегкое это дело понять, что ты не по своей воле в плену. Кто этого на своей шкуре не испытал, тому не сразу в душу въедешь, чтобы до него по-человечески дошло, что означает эта штука». За два года плена Соколов натерпелся нечеловеческих издевательств и мучений: «Били за то, что ты - русский, за то, что на белый свет еще смотришь, за то, что на них, сволочей, работаешь». Но, несмотря на это, немцам не удалось сломить характер героя, наверное, поэтому он и остался жив. Кульминацией пребывания героя в плену и одной из кульминаций рассказа стал эпизод разговора Соколова с лагерфюрером Мюллером. Идя на встречу с Мюллером, Андрей осознает, что идет на смерть. Он собирается с духом, чтобы взглянуть на врага и в дуло пистолета отважно, как и подобает русскому солдату. Да и перед лицом лагерфюрера Соколов держится с огромным достоинством. Он, находящийся на грани голодной смерти, не стал пить за победу фашистских войск: «…у меня есть свое, русское достоинство и гордость и … в скотину они меня не превратили, как ни старались». После этого даже фашисты преклонились перед сильным русским характером, полным достоинства, свободы и любви к Родине. Мюллер говорит, что уважает достойных противников, и в знак своего признания даже дает герою кусок сала и хлеба. Фашистское угощенье разделили поровну между всеми обитателями барака. Русский солдат при любых условиях остается русским солдатом! Это подтверждает и то, как Соколов из плена. Он бежал и привез с собой немецкого генерала, который был советским войскам «дороже двадцати языков». Но на этом несчастья героя не закончились. Вскоре он узнал, что его жена и дочери погибли, а 9 мая, в день победы, погиб и его единственный сын. Свет померк перед Андреем. Исчез смысл жизни, незачем стало жить. Но и тогда выстоял русский солдат. А чуть позже судьба дала ему еще один шанс – Соколов встретил маленького бродяжку Ванюшу, у которого родители погибли на фронте. И перед Соколовым вновь забрезжил свет… Судьба героя во многом типична: жестокая война, физические и душевные страдания и испытания, потеря всех близких. Но всегда Соколов сумел оставаться человеком, русским человеком и русским солдатом, перед которым склоняли голову даже звери в человеческом обличье – фашисты.
Йоанна Ягелло. Кава з кардамоном. – Л.: Урбіно, 2013. – 240 с.
Почавши читати нову книгу сучасної польської письменниці Йоанни Ягелло в чудовому українському перекладі фахівців львівського видавництва «Урбіно», я відчув дивний мікс цікавості та остраху, адже ніколи раніше не стикався із рецензуванням підліткової літератури.
Першою особливістю, що привернула мою увагу, стала своєрідна композиція роману, адже назвами розділів книги є місяці року, коли відбувалися певні події в житті 15-річної учениці гімназії Ліни. Дівчинка ніколи не відчувала підтримки та взаєморозуміння в сім’ї, оскільки мама завжди була зайнята важливою роботою, щоб забезпечити добробут Ліни та її молодшого брата Кая. Тепер мама мусить поїхати з Польщі надовго, і всі хатні турботи та догляд маленького брата важким тягарем лягають на тендітні плечі дівчинки. І хоч вітчим та бабусі доволі прихильно ставляться до Халіни, їй бракує уваги та тепла. Крім того, в Халіни постійно виникає відчуття, що дорослі мають певну родинну таємницю, яку прагнуть ретельно приховати і бояться її викриття.
У школі – суцільні контрольні і проблеми перед випускними іспитами, стосунки із найкращою подругою Наталею – безнадійно зіпсовано, а хлопець Андріан, якого Лінка досі вважала лише своїм другом, ставиться до неї якось інакше… Можливо це і є кохання, чи лише гра її бурхливої уяви?
Ліна у всьому почувається винною і, щоб відволіктися від суперечливих думок, вирішує поїхати в село до бабусі, адже так давно не провідувала її. Саме там дівчина випадково знаходить мамину фотографію, на якій добре видно вагітність її мами, а отже в Халіни десь є сестра чи брат, з яким дівчина так давно мріє поговорити, поділитися власними радощами і печалями, але чому дорослі стверджують, що дитина померла і що з нею сталося насправді?..
Героїня прагне дізнатися правду попри все, тому починає довгі пошуки – їде до краківського дитбудинку, але там їй відмовляються до посилаючись на таємницю всиновлення.
На тлі розповіді про проблеми і життя дівчинки-підлітка, авторка, ніби за читача стати безпосереднім учасником подій і замислитися над проблемами, що ніколи не втратять актуальності у сучасному світі: прірва відчуження і нерозуміння між батьками та дітьми, прагнення підлітків знайти себе у не вирі життєвих проблем та амурних переживань, проблема сімейних таємниць, які руйнують родинний затишок. Як знайти правильне рішення і вірний вихід із складних ситуацій – неодмінно підкаже прекрасна літературна новинка, що смакує приємно і легко, наче гаряча кава з кардамоном!
У тексті книги можна певні тенденції поняття «Нонконформізму», яке ввів у літературу англійський письменник Джером Девід Селінджер у своєму романі «Над прірвою у житі», адже, по суті, Лінка Йоанни Ягелло, як і Голден Коліфілд Селінджера бунтує і висловлює власний протест проти аморального і бездушного світу дорослих.
Герой вспоминает, что первое время на фронте было очень тяжело: наши отступали, немцы одерживали верх. Через слова Соколова автор подчеркивает, что в советских рядах воевали совершенно разные люди, а не одни лишь герои. Были и те, кто боялся, «скулил и сопли размазывал», по выражению главного героя. Военный дух советского войска падал, и только сильные люди «держали себя в руках». Но был и еще один аргумент, для Соколова самый сильный, – «… этим разнесчастным бабенкам и детишкам не слаже нашего в тылу приходилось. Вся держава на них оперлась!» Конечно, и Андрей Соколов – не безупречный герой, ему тоже было страшно и «тошно». Но он, как мужчина, как более сильный, брал этот груз на себя, стремясь хоть немного, но облегчить жизнь женщинам и детям в тылу. И таких людей, я уверена, было в те годы предостаточно.
За первый год войны Соколов был два раза ранен. Про это время он говорит, что ему «везло». Потому что немецкий плен, который герой выдержал позже, можно сравнить только с адом, и все другое на войне можно было назвать везением. В машину Соколова, который под неприятельским огнем вез патроны солдатам, попал снаряд. Очнувшись, герой понял, что оказался в немецком плену: «Ох, браток, нелегкое это дело понять, что ты не по своей воле в плену. Кто этого на своей шкуре не испытал, тому не сразу в душу въедешь, чтобы до него по-человечески дошло, что означает эта штука».
За два года плена Соколов натерпелся нечеловеческих издевательств и мучений: «Били за то, что ты - русский, за то, что на белый свет еще смотришь, за то, что на них, сволочей, работаешь». Но, несмотря на это, немцам не удалось сломить характер героя, наверное, поэтому он и остался жив.
Кульминацией пребывания героя в плену и одной из кульминаций рассказа стал эпизод разговора Соколова с лагерфюрером Мюллером. Идя на встречу с Мюллером, Андрей осознает, что идет на смерть. Он собирается с духом, чтобы взглянуть на врага и в дуло пистолета отважно, как и подобает русскому солдату. Да и перед лицом лагерфюрера Соколов держится с огромным достоинством. Он, находящийся на грани голодной смерти, не стал пить за победу фашистских войск: «…у меня есть свое, русское достоинство и гордость и … в скотину они меня не превратили, как ни старались».
После этого даже фашисты преклонились перед сильным русским характером, полным достоинства, свободы и любви к Родине. Мюллер говорит, что уважает достойных противников, и в знак своего признания даже дает герою кусок сала и хлеба. Фашистское угощенье разделили поровну между всеми обитателями барака. Русский солдат при любых условиях остается русским солдатом! Это подтверждает и то, как Соколов из плена. Он бежал и привез с собой немецкого генерала, который был советским войскам «дороже двадцати языков».
Но на этом несчастья героя не закончились. Вскоре он узнал, что его жена и дочери погибли, а 9 мая, в день победы, погиб и его единственный сын. Свет померк перед Андреем. Исчез смысл жизни, незачем стало жить. Но и тогда выстоял русский солдат. А чуть позже судьба дала ему еще один шанс – Соколов встретил маленького бродяжку Ванюшу, у которого родители погибли на фронте. И перед Соколовым вновь забрезжил свет…
Судьба героя во многом типична: жестокая война, физические и душевные страдания и испытания, потеря всех близких. Но всегда Соколов сумел оставаться человеком, русским человеком и русским солдатом, перед которым склоняли голову даже звери в человеческом обличье – фашисты.
Йоанна Ягелло. Кава з кардамоном. – Л.: Урбіно, 2013. – 240 с.
Почавши читати нову книгу сучасної польської письменниці Йоанни Ягелло в чудовому українському перекладі фахівців львівського видавництва «Урбіно», я відчув дивний мікс цікавості та остраху, адже ніколи раніше не стикався із рецензуванням підліткової літератури.
Першою особливістю, що привернула мою увагу, стала своєрідна композиція роману, адже назвами розділів книги є місяці року, коли відбувалися певні події в житті 15-річної учениці гімназії Ліни. Дівчинка ніколи не відчувала підтримки та взаєморозуміння в сім’ї, оскільки мама завжди була зайнята важливою роботою, щоб забезпечити добробут Ліни та її молодшого брата Кая. Тепер мама мусить поїхати з Польщі надовго, і всі хатні турботи та догляд маленького брата важким тягарем лягають на тендітні плечі дівчинки. І хоч вітчим та бабусі доволі прихильно ставляться до Халіни, їй бракує уваги та тепла. Крім того, в Халіни постійно виникає відчуття, що дорослі мають певну родинну таємницю, яку прагнуть ретельно приховати і бояться її викриття.
У школі – суцільні контрольні і проблеми перед випускними іспитами, стосунки із найкращою подругою Наталею – безнадійно зіпсовано, а хлопець Андріан, якого Лінка досі вважала лише своїм другом, ставиться до неї якось інакше… Можливо це і є кохання, чи лише гра її бурхливої уяви?
Ліна у всьому почувається винною і, щоб відволіктися від суперечливих думок, вирішує поїхати в село до бабусі, адже так давно не провідувала її. Саме там дівчина випадково знаходить мамину фотографію, на якій добре видно вагітність її мами, а отже в Халіни десь є сестра чи брат, з яким дівчина так давно мріє поговорити, поділитися власними радощами і печалями, але чому дорослі стверджують, що дитина померла і що з нею сталося насправді?..
Героїня прагне дізнатися правду попри все, тому починає довгі пошуки – їде до краківського дитбудинку, але там їй відмовляються до посилаючись на таємницю всиновлення.
На тлі розповіді про проблеми і життя дівчинки-підлітка, авторка, ніби за читача стати безпосереднім учасником подій і замислитися над проблемами, що ніколи не втратять актуальності у сучасному світі: прірва відчуження і нерозуміння між батьками та дітьми, прагнення підлітків знайти себе у не вирі життєвих проблем та амурних переживань, проблема сімейних таємниць, які руйнують родинний затишок. Як знайти правильне рішення і вірний вихід із складних ситуацій – неодмінно підкаже прекрасна літературна новинка, що смакує приємно і легко, наче гаряча кава з кардамоном!
У тексті книги можна певні тенденції поняття «Нонконформізму», яке ввів у літературу англійський письменник Джером Девід Селінджер у своєму романі «Над прірвою у житі», адже, по суті, Лінка Йоанни Ягелло, як і Голден Коліфілд Селінджера бунтує і висловлює власний протест проти аморального і бездушного світу дорослих.