Якраз у поемі лорда Байрона "Мазепа" мало не центральною стала фантастична любовна історія, що її запустив в обіг Мазепин недоброзичливець при дворі польського короля.
Ця оповідка потім мандрувала із сюжету в сюжет, від одного автора до іншого. Нібито ревнивий чоловік, вистеживши Мазепу на таємному побаченні зі своєю дружиною, прив'язав коханця до спини дикого необ'їждженого коня - і той помчав степами на схід, в Україну.
Байрон компонує свою поему як розповідь самого героя про цю подію шведському королю Карлу ХІІ у таборі після полтавської битви й акцентує мотив його величної помсти: "Старий безумець! Він мені // Проклав дорогу до престолу".
Далі легенда розгортається у згоді з романтичними ідеалами й уявленнями. Жадоба помсти стократ примножує сили - і вродливий шукач любовних пригод стає врешті-решт великим державцем.
У ХVІІІ столітті Україна особливо цікавила західних митців, дипломатів і політиків. Тоді з'явилося багато мандрівницьких описів, аґентурних інформацій, історичних досліджень та художніх текстів.
Козацька держава сприймалася як "брама Європи", порубіжжя, бастіон свободи у боротьбі з московською тиранією. Українська звитяга мала наснажити вичахлі ідеали "старого" континенту.
У фіналі поеми Байрона саркастично протиставлено бездоганного в своєму героїзмі, невтомного й незламного старого гетьмана - і нездатного до відчайдушної боротьби молодого шведського короля.
Неймовірні спогади Мазепи, його розповідь про авантюрні пригоди й шалене протистояння злій, неприхильній долі - усе це вже не може захопити втомленого й знеможеного Карла.
Оповідач не почув ніякої відповіді від свого слухача - "Король бо спав уже з годину".
Порозуміння між надто зосередженим на собі самому Заходом та Україною, що опинилася в ролі пасербиці історії, хоча захищала якраз універсальні європейські цінності, досягалося не надто добре.
І в цьому сенсі реакція Карла ХІІ на почуте звичайно ж була для Байрона метафорою байдужості, прикрої оспалості й апатії західного світу.
Мазепа Пушкіна
Історію завжди пишуть переможці, вони ставлять пам'ятники й карбують меморіальні дошки. Натомість подоланим ніколи не дозволяють розповідати про їхнє минуле.
Тож і про гетьмана Мазепу ми впродовж кількох століть знали лише з російської подачі.
Після збройної поразки гетьмана було затавровано як найпідлішого зрадника та відлучено од церкви. Анафеми Мазепі звучали у тих самих храмах, які він же, щедрий меценат, і збудував, пожертвувавши власні кошти.
Найбільше для паплюження Мазепи зробив, звичайно ж, Олександр Пушкін, видатний російський поет і не менш, може, славний звитяжець у тодішній імперській "гібридній" війні.
Приреченого рятує юна красуня, він наснажується потугою рідної землі. (Адже це романтики при початку позаминулого століття підносять національну ідею, уславлюють порив до свободи й права виняткової особистості. Українські реалії давали багато матеріалу для таких інтерпретацій). Поема Байрона йому не сподобалася, нарікав на те, що в ній годі шукати правди про події. І взявся потому сам старанно фальсифікувати біографію Мазепи.
Пушкін у "Полтаві" також звертається до любовної історії, цього разу іншої, реальної. Це сюжет про кохання юної Мотрі Кочубеївни та літнього вже гетьмана.
Автор поеми змінює дати, вигадує події, що суперечать задокументованим, перекручує відомі факти.
Усе задля того, аби представити українського державця пекельним злочинцем і переступником. Він-бо "зрадив" російського суверена, - того самого, який порушив підписані угоди й ґвалтовно позбавив Україну гарантованих ними свобод.
Мазепа ще нібито й збезчестив свою хрещеницю Мотрю: якби це було правдою, - гріх дійсно непрощенний.
Вірнопідданий російський поет натомість підносить Кочубея: згадаємо знамениті рядки про доправлений з Полтави в Петербург "донос" на гетьмана. Свого часу Михайло Драгоманов любив при нагоді нагадувати, що "Полтава" - єдиний у європейській літературі твір, де уславлено донос і наклепництво.
ответ:Все мы знаем и любим строки из стихотворения известного поэта юрия левитанского «каждый выбирает для себя…»: каждый выбирает для себя женщину, религию, дорогу. дьяволу служить или пророку каждый выбирает для себя. классическая в полной мере подтверждает эту мысль поэта. ее герои, такие разные, живут в разные эпохи, разными , имеют совершенно разное происхождение, разное образование и так далее. каждый из них выбирает свой жизненный путь, свою философию, свое мироощущение. возьмем, к примеру, роман л.н. толстого «война и мир». это произведение, как известно, «населено» огромным количеством героев, и у каждого из них – свой путь. вот семья курагиных: отец – князь василий, дети – элен, анатоль, ипполит. князь василий, мнящий себя заботливым отцом, хлопочет об участи своих детей, особенно дочери. он, следуя понятиям светского общества, стремится выгодно выдать элен замуж. в его понимании «выгодно» - это значит за богатого мужа. о любви, каких-то чувствах этот герой не задумывается, как, впрочем, и его дочь. говоря простым языком, элен курагина стремится выгоднее продать свою красоту, свою прекрасное лицо и тело. недаром у пьера, когда он впервые увидел эту светскую львицу, сложилось впечатление, что она предлагает себя всем, соблазняет мужчин. от этого в душе героя зародилось какое-то «нехорошее, неправильное» чувство. семья курагиных добивается своего: элен замуж за новоиспеченного князя безухова. но семейная жизнь этих людей не складывается – слишком разными оказались , слишком разными были их жизненные и внутренние уклады. в итоге элен оказалась у разбитого корыта. из-за своего легкомыслия, поверхностности, испорченности, отсутствия жизненных идеалов она потеряла мужа. заведя интрижку с долоховым, элен вынудила пьера драться с ним на дуэли, а после и вовсе развестись с ней. жизненный итог этой героини печален: мы узнаем, что она где-то за границей (по толстому, это признак «ложной» натуры героини) тяжело заболевает и умирает. другой жизненный выбор делает муж элен – пьер безухов. его путь – это путь поисков, проб и ошибок, который заканчивается истинным счастьем. герой всеми силами стремится к свету, к правде. именно это случайно приводит его в масонскую ложу. кроме того, деятельность пьера обращается к крестьянам: он предполагает завести для них больницы, школы. но самый важный этап жизни героя начинается с вторжением войск наполеона. пьер не мог оставаться в стороне, когда его отечеству грозила такая страшная опасность. именно здесь, на войне, пьер сближается с простым народом, осознает его мудрость, ценность его образа жизни, его философии. знакомство с платоном каратаевым во французском плену ему глубже проникнуть в мировоззрение патриархального крестьянства. пьер осознал главное: человеку не так уж много надо для счастья. причина страданий и мучений человеческого духа чаще всего кроется в стяжательстве, непомерном корыстолюбии. в итоге герой обретает свой смысл жизни, находит счастье в общественно-полезной деятельности и в семье. он женится на наташе ростовой, в которой воплощается его (да и авторский) идеал женщины. каждый выбирает для себя… эти строки с полным правом можно отнести и к молодым героиням пьесы а.н. островского «гроза» - катерине и варваре. обе героини поставлены перед выбором: жить, подчиняясь законам «темного царства» и губя свою душу, или пытаться жить по-своему. катерина и варвара решают эту проблему каждая по-своему. катерина старается подчиняться законам домостроя, потому что они соответствуют ее внутренним законам. она чувствует за собой обязанность любить мужа, угождать свекрови, работать по дому. поэтому свою любовь к борису катерина расценивает как неискупимый грех. варвара же только внешне соблюдает законы «темного царства». но на самом деле они не соответствуют ее внутренним представлениям о жизни. поэтому с детства героиня привыкла врать, изворачиваться, утаивать и, в итоге, подстраиваться. сама она говорит об этом: «у нас ведь дом на том держится. и я не обманщица была, да выучилась, когда нужно стало». варвара никогда не будет протестовать открыто. но она всегда сделает так, как хочется именно ей. так, героиня потакает своей прихоти гулять с кудряшом. ночью она тайком уходит из дома и возвращается только под утро. у каждой из героинь есть возлюбленный. у катерины это, к ее несчастью, не муж, а борис, племянник дикого. героиня долго сопротивляется этому запретному чувству, отрицает в себе явную влюбленность в бориса григорьевича. но когда тихон уезжает из дома
Мазепа Байрона
Якраз у поемі лорда Байрона "Мазепа" мало не центральною стала фантастична любовна історія, що її запустив в обіг Мазепин недоброзичливець при дворі польського короля.
Ця оповідка потім мандрувала із сюжету в сюжет, від одного автора до іншого. Нібито ревнивий чоловік, вистеживши Мазепу на таємному побаченні зі своєю дружиною, прив'язав коханця до спини дикого необ'їждженого коня - і той помчав степами на схід, в Україну.
Байрон компонує свою поему як розповідь самого героя про цю подію шведському королю Карлу ХІІ у таборі після полтавської битви й акцентує мотив його величної помсти: "Старий безумець! Він мені // Проклав дорогу до престолу".
Далі легенда розгортається у згоді з романтичними ідеалами й уявленнями. Жадоба помсти стократ примножує сили - і вродливий шукач любовних пригод стає врешті-решт великим державцем.
У ХVІІІ столітті Україна особливо цікавила західних митців, дипломатів і політиків. Тоді з'явилося багато мандрівницьких описів, аґентурних інформацій, історичних досліджень та художніх текстів.
Козацька держава сприймалася як "брама Європи", порубіжжя, бастіон свободи у боротьбі з московською тиранією. Українська звитяга мала наснажити вичахлі ідеали "старого" континенту.
У фіналі поеми Байрона саркастично протиставлено бездоганного в своєму героїзмі, невтомного й незламного старого гетьмана - і нездатного до відчайдушної боротьби молодого шведського короля.
Неймовірні спогади Мазепи, його розповідь про авантюрні пригоди й шалене протистояння злій, неприхильній долі - усе це вже не може захопити втомленого й знеможеного Карла.
Оповідач не почув ніякої відповіді від свого слухача - "Король бо спав уже з годину".
Порозуміння між надто зосередженим на собі самому Заходом та Україною, що опинилася в ролі пасербиці історії, хоча захищала якраз універсальні європейські цінності, досягалося не надто добре.
І в цьому сенсі реакція Карла ХІІ на почуте звичайно ж була для Байрона метафорою байдужості, прикрої оспалості й апатії західного світу.
Мазепа Пушкіна
Історію завжди пишуть переможці, вони ставлять пам'ятники й карбують меморіальні дошки. Натомість подоланим ніколи не дозволяють розповідати про їхнє минуле.
Тож і про гетьмана Мазепу ми впродовж кількох століть знали лише з російської подачі.
Після збройної поразки гетьмана було затавровано як найпідлішого зрадника та відлучено од церкви. Анафеми Мазепі звучали у тих самих храмах, які він же, щедрий меценат, і збудував, пожертвувавши власні кошти.
Найбільше для паплюження Мазепи зробив, звичайно ж, Олександр Пушкін, видатний російський поет і не менш, може, славний звитяжець у тодішній імперській "гібридній" війні.
Приреченого рятує юна красуня, він наснажується потугою рідної землі. (Адже це романтики при початку позаминулого століття підносять національну ідею, уславлюють порив до свободи й права виняткової особистості. Українські реалії давали багато матеріалу для таких інтерпретацій). Поема Байрона йому не сподобалася, нарікав на те, що в ній годі шукати правди про події. І взявся потому сам старанно фальсифікувати біографію Мазепи.
Пушкін у "Полтаві" також звертається до любовної історії, цього разу іншої, реальної. Це сюжет про кохання юної Мотрі Кочубеївни та літнього вже гетьмана.
Автор поеми змінює дати, вигадує події, що суперечать задокументованим, перекручує відомі факти.
Усе задля того, аби представити українського державця пекельним злочинцем і переступником. Він-бо "зрадив" російського суверена, - того самого, який порушив підписані угоди й ґвалтовно позбавив Україну гарантованих ними свобод.
Мазепа ще нібито й збезчестив свою хрещеницю Мотрю: якби це було правдою, - гріх дійсно непрощенний.
Вірнопідданий російський поет натомість підносить Кочубея: згадаємо знамениті рядки про доправлений з Полтави в Петербург "донос" на гетьмана. Свого часу Михайло Драгоманов любив при нагоді нагадувати, що "Полтава" - єдиний у європейській літературі твір, де уславлено донос і наклепництво.
Объяснение:
ответ:Все мы знаем и любим строки из стихотворения известного поэта юрия левитанского «каждый выбирает для себя…»: каждый выбирает для себя женщину, религию, дорогу. дьяволу служить или пророку каждый выбирает для себя. классическая в полной мере подтверждает эту мысль поэта. ее герои, такие разные, живут в разные эпохи, разными , имеют совершенно разное происхождение, разное образование и так далее. каждый из них выбирает свой жизненный путь, свою философию, свое мироощущение. возьмем, к примеру, роман л.н. толстого «война и мир». это произведение, как известно, «населено» огромным количеством героев, и у каждого из них – свой путь. вот семья курагиных: отец – князь василий, дети – элен, анатоль, ипполит. князь василий, мнящий себя заботливым отцом, хлопочет об участи своих детей, особенно дочери. он, следуя понятиям светского общества, стремится выгодно выдать элен замуж. в его понимании «выгодно» - это значит за богатого мужа. о любви, каких-то чувствах этот герой не задумывается, как, впрочем, и его дочь. говоря простым языком, элен курагина стремится выгоднее продать свою красоту, свою прекрасное лицо и тело. недаром у пьера, когда он впервые увидел эту светскую львицу, сложилось впечатление, что она предлагает себя всем, соблазняет мужчин. от этого в душе героя зародилось какое-то «нехорошее, неправильное» чувство. семья курагиных добивается своего: элен замуж за новоиспеченного князя безухова. но семейная жизнь этих людей не складывается – слишком разными оказались , слишком разными были их жизненные и внутренние уклады. в итоге элен оказалась у разбитого корыта. из-за своего легкомыслия, поверхностности, испорченности, отсутствия жизненных идеалов она потеряла мужа. заведя интрижку с долоховым, элен вынудила пьера драться с ним на дуэли, а после и вовсе развестись с ней. жизненный итог этой героини печален: мы узнаем, что она где-то за границей (по толстому, это признак «ложной» натуры героини) тяжело заболевает и умирает. другой жизненный выбор делает муж элен – пьер безухов. его путь – это путь поисков, проб и ошибок, который заканчивается истинным счастьем. герой всеми силами стремится к свету, к правде. именно это случайно приводит его в масонскую ложу. кроме того, деятельность пьера обращается к крестьянам: он предполагает завести для них больницы, школы. но самый важный этап жизни героя начинается с вторжением войск наполеона. пьер не мог оставаться в стороне, когда его отечеству грозила такая страшная опасность. именно здесь, на войне, пьер сближается с простым народом, осознает его мудрость, ценность его образа жизни, его философии. знакомство с платоном каратаевым во французском плену ему глубже проникнуть в мировоззрение патриархального крестьянства. пьер осознал главное: человеку не так уж много надо для счастья. причина страданий и мучений человеческого духа чаще всего кроется в стяжательстве, непомерном корыстолюбии. в итоге герой обретает свой смысл жизни, находит счастье в общественно-полезной деятельности и в семье. он женится на наташе ростовой, в которой воплощается его (да и авторский) идеал женщины. каждый выбирает для себя… эти строки с полным правом можно отнести и к молодым героиням пьесы а.н. островского «гроза» - катерине и варваре. обе героини поставлены перед выбором: жить, подчиняясь законам «темного царства» и губя свою душу, или пытаться жить по-своему. катерина и варвара решают эту проблему каждая по-своему. катерина старается подчиняться законам домостроя, потому что они соответствуют ее внутренним законам. она чувствует за собой обязанность любить мужа, угождать свекрови, работать по дому. поэтому свою любовь к борису катерина расценивает как неискупимый грех. варвара же только внешне соблюдает законы «темного царства». но на самом деле они не соответствуют ее внутренним представлениям о жизни. поэтому с детства героиня привыкла врать, изворачиваться, утаивать и, в итоге, подстраиваться. сама она говорит об этом: «у нас ведь дом на том держится. и я не обманщица была, да выучилась, когда нужно стало». варвара никогда не будет протестовать открыто. но она всегда сделает так, как хочется именно ей. так, героиня потакает своей прихоти гулять с кудряшом. ночью она тайком уходит из дома и возвращается только под утро. у каждой из героинь есть возлюбленный. у катерины это, к ее несчастью, не муж, а борис, племянник дикого. героиня долго сопротивляется этому запретному чувству, отрицает в себе явную влюбленность в бориса григорьевича. но когда тихон уезжает из дома