Уроки французского. письменный ответ. 1. почему он пошел на пустырь? 2. как складывались отношения с игроками? 3. какое значение в жизни мальчика имела игра в чику? нужен ответ. заранее
Я дуже люблю читати твори зарубіжних письменників, зустрічатися з багатьма цікавими літературними героями. Та найбільше мені сподобався Ебенезер Скрудж — персонаж "Різдвяної пісні у прозі" Чарлза Діккенса. Ви здивовані? Так, сподобався, хоча він такий похмурий, непривітний, жорстокий.
Перша зустріч з ним не віщує нічого доброго. Цей чоловік ні з ким не вітався, був дуже скупий. Бажання стати багатим посту-пово зруйнувало його серце, затьмарило розум. Навіть двір і дім були у темряві.
Він не спілкувався з родичами. Та коли з'явилася тінь його єдиного друга і компаньйона Марлея, усе змінилося на краще. Яков дуже сподівався на це, тому і влаштував зустріч Скруджа із трьома духами Різдва.
Першим прийшов дух минулого Різдва. Під час подорожі з ним Ебенезер Скрудж зрозумів, що у минулому він був добрішим. А коли побачив самотнього хлопчика, який сидів у великому темному будинку, то аж заплакав. Та раптом за тим хлопчиком приїхала сестричка і забрала його додому. Вона йому так раділа! Дівчинка була дуже мила, щира. Удома на нього чекали смачна вечеря, тепла хата і сім'я. Було ще декілька приємних зустрічей, які зігрівали серце Скруджа, поступово перемагаючи крижаний холод.
Наступним з'явився дух теперішнього Різдва. Він привів Скруджа до писаря Боба Кретчита. За столом сиділа велика родина. Всі сміялися, веселилися. Та коли Боб запропонував тост за здоров'я Скруджа, сміх відразу припинився. Дружина Кретчита сердито зауважила, що не заслуговує на це така жорстока людина, але трохи пізніше вона погодилася з чоловіком. Вразили старого відлюдника і діти писаря.
Дух повів його й до племінника Фреда, який впевнено говорив, що дядько виправиться обов'язково і стане добрим чоловіком.
Нарешті, з'явився третій дух. Але він був занадто мовчазний. Скрудж почув про якогось померлого, намагався дізнатися, про кого йдеться. Раптом на цвинтарі зрозумів, що перед ним — його покинута могила.
Ебенезер Скрудж прокинувся у ліжку. Обличчя було заплакане. Радість переповняла його серце. Веселий підійшов він до вікна. Це було справжнє переродження старого: він з усіма вітався, навіть купив Бобові великого індика. Скрудж допоміг Тайні Тімові вилікуватися і ще зробив багато чого доброго.
Цей герой мені дуже сподобався, тому що він зрозумів свої помилки і виправився. Я рада, що автор дав йому таку чудову можливість. Щаслива кінцівка твору переконує нас, що у цьому житті усе залежить від самої людини, тобто від нас.
Однажды князь Олег спросил у волхвов и кудесников (древнерусских языческих священнослужителей и предсказателей): «От чего я умру?». И один кудесник ответил ему: «Князь! От коня твоего любимого ты умрешь, на котором ты сейчас ездишь, — от него тебе предстоит умереть!».
Олег подумал и ответил: «Так никогда же не сяду я на этого коня и даже не буду видеть его». Князь велел кормить коня отборным зерном, но не подводить его к себе. И не видел Олег своего любимого коня несколько лет, до самого греческого похода. Возвратившись из похода в Киев, Олег вспомнил о коне, призвал к себе конюшего и спросил: «Где мой бывший конь, которого я велел беречь и кормить?». Конюший ответил: «Он уже умер». Тогда Олег начал смеяться над кудесником и бранить его: «Волхвы и кудесники вечно лгут. Конь уже умер, а я жив, поеду я и посмотрю на его кости».
Когда князь приехал на то место, где лежали конские кости и череп, он сошел с лошади и наступил ногой на череп, говоря: «Так от этого черепа мне предстоит умереть?». И тут выползла из черепа ядовитая змея и укусила Олега за ногу, отчего князь заболел и вскоре умер.
Мій улюблений літературний герой
Я дуже люблю читати твори зарубіжних письменників, зустрічатися з багатьма цікавими літературними героями. Та найбільше мені сподобався Ебенезер Скрудж — персонаж "Різдвяної пісні у прозі" Чарлза Діккенса. Ви здивовані? Так, сподобався, хоча він такий похмурий, непривітний, жорстокий.
Перша зустріч з ним не віщує нічого доброго. Цей чоловік ні з ким не вітався, був дуже скупий. Бажання стати багатим посту-пово зруйнувало його серце, затьмарило розум. Навіть двір і дім були у темряві.
Він не спілкувався з родичами. Та коли з'явилася тінь його єдиного друга і компаньйона Марлея, усе змінилося на краще. Яков дуже сподівався на це, тому і влаштував зустріч Скруджа із трьома духами Різдва.
Першим прийшов дух минулого Різдва. Під час подорожі з ним Ебенезер Скрудж зрозумів, що у минулому він був добрішим. А коли побачив самотнього хлопчика, який сидів у великому темному будинку, то аж заплакав. Та раптом за тим хлопчиком приїхала сестричка і забрала його додому. Вона йому так раділа! Дівчинка була дуже мила, щира. Удома на нього чекали смачна вечеря, тепла хата і сім'я. Було ще декілька приємних зустрічей, які зігрівали серце Скруджа, поступово перемагаючи крижаний холод.
Наступним з'явився дух теперішнього Різдва. Він привів Скруджа до писаря Боба Кретчита. За столом сиділа велика родина. Всі сміялися, веселилися. Та коли Боб запропонував тост за здоров'я Скруджа, сміх відразу припинився. Дружина Кретчита сердито зауважила, що не заслуговує на це така жорстока людина, але трохи пізніше вона погодилася з чоловіком. Вразили старого відлюдника і діти писаря.
Дух повів його й до племінника Фреда, який впевнено говорив, що дядько виправиться обов'язково і стане добрим чоловіком.
Нарешті, з'явився третій дух. Але він був занадто мовчазний. Скрудж почув про якогось померлого, намагався дізнатися, про кого йдеться. Раптом на цвинтарі зрозумів, що перед ним — його покинута могила.
Ебенезер Скрудж прокинувся у ліжку. Обличчя було заплакане. Радість переповняла його серце. Веселий підійшов він до вікна. Це було справжнє переродження старого: він з усіма вітався, навіть купив Бобові великого індика. Скрудж допоміг Тайні Тімові вилікуватися і ще зробив багато чого доброго.
Цей герой мені дуже сподобався, тому що він зрозумів свої помилки і виправився. Я рада, що автор дав йому таку чудову можливість. Щаслива кінцівка твору переконує нас, що у цьому житті усе залежить від самої людини, тобто від нас.
Легенда о смерти Олега
Однажды князь Олег спросил у волхвов и кудесников (древнерусских языческих священнослужителей и предсказателей): «От чего я умру?». И один кудесник ответил ему: «Князь! От коня твоего любимого ты умрешь, на котором ты сейчас ездишь, — от него тебе предстоит умереть!».
Олег подумал и ответил: «Так никогда же не сяду я на этого коня и даже не буду видеть его». Князь велел кормить коня отборным зерном, но не подводить его к себе. И не видел Олег своего любимого коня несколько лет, до самого греческого похода. Возвратившись из похода в Киев, Олег вспомнил о коне, призвал к себе конюшего и спросил: «Где мой бывший конь, которого я велел беречь и кормить?». Конюший ответил: «Он уже умер». Тогда Олег начал смеяться над кудесником и бранить его: «Волхвы и кудесники вечно лгут. Конь уже умер, а я жив, поеду я и посмотрю на его кости».
Когда князь приехал на то место, где лежали конские кости и череп, он сошел с лошади и наступил ногой на череп, говоря: «Так от этого черепа мне предстоит умереть?». И тут выползла из черепа ядовитая змея и укусила Олега за ногу, отчего князь заболел и вскоре умер.