Том Сойер не дает спокойно жить всем окружающим. Он постоянно нарушает дисциплину. Он сбегает с уроков, купается без разрешения тети, безжалостно уничтожает запасы варенья в кладовке, до изнеможения дерется с мальчишками, приводя одежду в полную непригодность. Бедная тетя Полли никак не может применить свою грозную систему воспитания, — розги, потому что хитрый мальчик неизменно обманывает ее. Как только тетя всерьез вознамерится наказать племянника, тот неожиданно отвлекает внимание воспитательницы и убегает. Так кто же он, этот неугомонный Том Сойер? Маленький тиран, бесчувственный к страданиям горячо любящей его тети, или находчивый и остроумный мальчишка, из которого ключом бьет энергия и потому он неустанно изобретает все новые развлечения, лишь бы не сидеть на месте? Это неугомонный драчун, безжалостно лупящий незнакомых мальчишек только за то, что они аккуратно одеваются, в отличие от него? Или хитрый обманщик, искусно завлекающий в свои сети любопытных ребят, чтобы заставить их работать вместо себя? Том действительно не был примерным мальчиком, таким, каким мог бы гордиться весь город. Он не любил скучных занятий в школе и унылую, однообразную работу. Но он любил бить баклуши и весело проводить время, свистеть по-птичьи. Том терпеть не мог разряженных городских франтов своего возраста и безжалостно расправлялся с ними, не выносил ябед. Он беззаботно слушает упреки тети Полли, «ужасные вещи», которые она говорит, «ведь от слов не больно, если только она при этом не плачет». Значит, Том не бездушный мальчик, его трогают слезы тети, просто он не воспринимает всерьез ее нотации. У Тома богатое воображение и масса неизрасходованной энергии, поэтому он не может сидеть на месте и постоянно придумывает для себя разные интересные занятия. Конечно, можно понять его желание искупаться в жаркий летний день — это намного увлекательнее, чем сидеть в душном классе. А как остроумно он привлек к малярным работам соседских мальчишек. Том не поддался унынию, когда тетя заставила его выполнять монотонную работу, и ему пришла в голову блестящая мысль. Он сделал вид, что это увлекательнейшее занятие на свете, пробудил интерес у ребят и однообразные движения кистью превратил в занимательное шоу. С такими Том может многого в жизни добиться.
Шекспірівський Гамлет належить до так званих «вічних» образів, як відділяються від твору, що їх породив, та починають жити своїм життям у творах інших часів і народів.
Спадкоємець датської корони Гамлет вирушає на навчання до Віттенберзького університету й там перебуває в непідходящому оточенні, до того ж його найближчим другом стає нетитулована особа. Принц дуже любить мистецтво, театр, сам пише вірші. Дізнавшись про смерть батька, молодик приїхав додому до Ельсинора, де він побачив, що й матері в нього, здається, більше немає… Підозріла смерть короля, батька Гамлета, ганебне раптове заміжжя овдовілої королеви Гертруди… Язик не повертається назвати її матір’ю! Зустріч із привидом знімає заволоку таємниці з королівської смерти, тож винуватець названий. Молодик вирішує передусім перевірити, чи не був привид просто галюцінацією. Із цієї миті й починається народження «вічного образу»: перевірка приводить принця до страшних відкриттів, що дорогі йому люди зрадили його (мати, кохана Офелія, Полоній, Лаерт, також Розенкранц і Гільденстерн, з якими він навчався в університеті).
Гамлет цілком може ухвалити миттєве рішення та виконати його. Так помирає Полоній; вирішується доля Розенкранца та Гілденстерна; рвуться всі зв’язки з Офелією, шкода, що вона виявилася такою слабкодухою.
Коли Гамлет бачить дядька, його рука тягнеться до шпаги, але хіба «мишоловка» влаштовувалася тільки для Клавдія? Найгірше те, що, крім Гораціо, принцеві нема на кого покластися; бо датчани не зрозуміють його, хоч і люблять; їм ближчий Лаерт, якого вони супроводжують до замку. Тому вбити Клавдія – означає стати таким самим, як він, а для молодика немає нічого ганебнішого за це. Він пустить у хід рапіру після того, як мати вип’є отруту, після зізнань Лаерта, перед своєю неминучою смертю. Його понесуть, як воїна, чотири капітани, а Фортінбрас знає сенс у хоробрости та боягузтві.
Цей образ настільки суперечливий і незвичайний, що люди, розмовляючи про Гамлета, будуть говорити самі про себе. Вічно.
Том Сойер не дает спокойно жить всем окружающим. Он постоянно нарушает дисциплину. Он сбегает с уроков, купается без разрешения тети, безжалостно уничтожает запасы варенья в кладовке, до изнеможения дерется с мальчишками, приводя одежду в полную непригодность. Бедная тетя Полли никак не может применить свою грозную систему воспитания, — розги, потому что хитрый мальчик неизменно обманывает ее. Как только тетя всерьез вознамерится наказать племянника, тот неожиданно отвлекает внимание воспитательницы и убегает. Так кто же он, этот неугомонный Том Сойер? Маленький тиран, бесчувственный к страданиям горячо любящей его тети, или находчивый и остроумный мальчишка, из которого ключом бьет энергия и потому он неустанно изобретает все новые развлечения, лишь бы не сидеть на месте? Это неугомонный драчун, безжалостно лупящий незнакомых мальчишек только за то, что они аккуратно одеваются, в отличие от него? Или хитрый обманщик, искусно завлекающий в свои сети любопытных ребят, чтобы заставить их работать вместо себя? Том действительно не был примерным мальчиком, таким, каким мог бы гордиться весь город. Он не любил скучных занятий в школе и унылую, однообразную работу. Но он любил бить баклуши и весело проводить время, свистеть по-птичьи. Том терпеть не мог разряженных городских франтов своего возраста и безжалостно расправлялся с ними, не выносил ябед. Он беззаботно слушает упреки тети Полли, «ужасные вещи», которые она говорит, «ведь от слов не больно, если только она при этом не плачет». Значит, Том не бездушный мальчик, его трогают слезы тети, просто он не воспринимает всерьез ее нотации. У Тома богатое воображение и масса неизрасходованной энергии, поэтому он не может сидеть на месте и постоянно придумывает для себя разные интересные занятия. Конечно, можно понять его желание искупаться в жаркий летний день — это намного увлекательнее, чем сидеть в душном классе. А как остроумно он привлек к малярным работам соседских мальчишек. Том не поддался унынию, когда тетя заставила его выполнять монотонную работу, и ему пришла в голову блестящая мысль. Он сделал вид, что это увлекательнейшее занятие на свете, пробудил интерес у ребят и однообразные движения кистью превратил в занимательное шоу. С такими Том может многого в жизни добиться.
Шекспірівський Гамлет належить до так званих «вічних» образів, як відділяються від твору, що їх породив, та починають жити своїм життям у творах інших часів і народів.
Спадкоємець датської корони Гамлет вирушає на навчання до Віттенберзького університету й там перебуває в непідходящому оточенні, до того ж його найближчим другом стає нетитулована особа. Принц дуже любить мистецтво, театр, сам пише вірші. Дізнавшись про смерть батька, молодик приїхав додому до Ельсинора, де він побачив, що й матері в нього, здається, більше немає… Підозріла смерть короля, батька Гамлета, ганебне раптове заміжжя овдовілої королеви Гертруди… Язик не повертається назвати її матір’ю! Зустріч із привидом знімає заволоку таємниці з королівської смерти, тож винуватець названий. Молодик вирішує передусім перевірити, чи не був привид просто галюцінацією. Із цієї миті й починається народження «вічного образу»: перевірка приводить принця до страшних відкриттів, що дорогі йому люди зрадили його (мати, кохана Офелія, Полоній, Лаерт, також Розенкранц і Гільденстерн, з якими він навчався в університеті).
Гамлет цілком може ухвалити миттєве рішення та виконати його. Так помирає Полоній; вирішується доля Розенкранца та Гілденстерна; рвуться всі зв’язки з Офелією, шкода, що вона виявилася такою слабкодухою.
Коли Гамлет бачить дядька, його рука тягнеться до шпаги, але хіба «мишоловка» влаштовувалася тільки для Клавдія? Найгірше те, що, крім Гораціо, принцеві нема на кого покластися; бо датчани не зрозуміють його, хоч і люблять; їм ближчий Лаерт, якого вони супроводжують до замку. Тому вбити Клавдія – означає стати таким самим, як він, а для молодика немає нічого ганебнішого за це. Він пустить у хід рапіру після того, як мати вип’є отруту, після зізнань Лаерта, перед своєю неминучою смертю. Його понесуть, як воїна, чотири капітани, а Фортінбрас знає сенс у хоробрости та боягузтві.
Цей образ настільки суперечливий і незвичайний, що люди, розмовляючи про Гамлета, будуть говорити самі про себе. Вічно.