«Узнать героя» 1.…счастлив,когда бы не имел…
Соперником меньшого брата!
Коварный, злобный Черномор,
Ты, ты всех бед моих виною!
2. …крикун надменный,
В пирах накем не побежденный,
Но воин скромный средь мечей.
3.И.бедствий празднуя конец,
……в гриднице высокой
Запировал в семье своей.
4. В деснице держит меч победный;
Копье сияет как звезда
5. …Красавиц давний похититель,
Полнощных обладатель гор.
6. В окно влетает змий крылатый;
Гремя железной чешуей,
Он в кольца быстрые согнулся
И вдруг……обернулся.
7.О рыцарь, сжалься надо мною;
Едва дышу; нет мочи боле;
Оставь мне жизнь, в твоей я воле;
8. Но где Людмила? Он один!
В нем сердце ,вспыхнув, замирает.
Вдруг витязь вспрянул ;вещий ……
Его зовет и обнимает;
Образи Хіггінса і Пікерінга у п'єсі Б. Шоу "Пігмаліон"
П'єса "Пігмаліон" — це красива історія, в основі якої — міф про Пігмаліона. Головні герої цієї п'єси — це професор англійської фонетики Генрі Хіггінс та знавець індійських діалектів полковник Пікерінг. Вони дуже різні за характером і зовнішністю. Професор Хіггінс — це чоловік років п'ятдесяти, з сивим волоссям і зі зморшками на обличчі, невеликого зросту. А полковник Пікерінг — років шістдесяти, низького зросту, товстий, обличчя немов пожоване від старості, їхні характери можна визначити під час роботи професора, що проводив експеримент над дівчиною Елізою, вуличною квіткаркою. Хіггінс був постійно чимось невдоволений, розлючений і здавався, на перший погляд, невихованим. Спочатку він ставився до Елізи гірше, ніж до служниці. Але поруч завжди був полковник Пікерінг, який намагався заспокоїти Хіггінса.
Пікерінг виглядав благороднішим, ніж професор Хіггінс, бо той своєю нестримною поведінкою викликав відразу у своєї учениці Елізи. А Пікерінг веде себе виховано, спокійно, не звертає уваги на деякі "випади" Елізи. Закінчення роботи професора виявилося несподіванкою навіть для нього самого. Характери Хіггінса і Пікерінга можна також простежити під час великосвітського рауту. Тут вони в чомусь схожі: їхні жести, манери, вишукана мова, вміння показати себе з кращого боку. Та інтерес до дівчини у професора зникає, бо парі він виграв: дикунка тримала себе і говорила як справжня герцогиня. Що тепер з нею буде? Адже вона змінилася. Хіггінсу байдуже, він лише радіє, що виграв парі.
Незважаючи на деякі негативні риси, я поважаю і професора Хіггінса, і полковника Пікерінга як високоосвічених людей. На мою думку, освіта завжди потрібна людині. Бо якщо ти невихований, не вмієш ввічливо розмовляти, говорити правильно і добре ставитися до інших, — ти ніхто. У наш час освіта — це головне, незалежно від того, багата ти людина чи бідна.
Андрей Соколов – главный герой рассказа «Судьба человека» Шолохова.
Его характер – по-настоящему, русский. Сколько бед он пережил, какие муки вынес, знает только он сам. Герой говорит об этом на страницах рассказа: «Зa что же ты, жизнь, меня тaк покaлечилa? Зa что тaк искaзнилa?» Он не спеша рассказывает свою жизнь от начала до конца встречному попутчику, с которым сел прикурить у дороги.Много пришлось пережить Соколову: и голод, и плен, и потерю семьи, и смерть сына в день окончания войны. Но все он вытерпел, все пережил, потому что имел сильный характер и железную силу духа. «Нa то ты и мужчинa, нa то ты и солдaт, чтобы все вытерпеть, все снести, если к этому нуждa позвaлa», – говорил сам Андрей Соколов. Его русский характер не позволил ему сломаться, отступить перед трудностями, сдаться врагу. Он вырвал жизнь у самой смерти.
Все лишения и жестокости войны, которые перенес Андрей Соколов, не убили в нем человеческие чувства, не очерствили его сердца. Когда он встретил маленького Ванюшу, такого же одинокого, как и он, такого же несчастного и никому не нужного, он понял, что может стать его семьей. «Не бывать тому, чтобы нам порознь пропадать! Возьму его к себе в дети», – решил Соколов. И стал для бездомного мальчика отцом.
Шолохов очень точно раскрыл характер русского человека, простого солдата, воевавшего не за звания и ордена, а за Родину. Соколов – один из тех многих, которые сражались за страну, не жалея своей жизни. В нем воплотился весь дух русского народа – стойкого, сильного, непобедимого. Характеристика героя рассказа “Судьба человека” дана Шолоховым через речь самого персонажа, через его мысли, чувства, поступки. Мы идем вместе с ним по страницам его жизни. Соколов проходит сложный путь, но остается человеком. Человеком добрым, сочувствующим и протягивающим руку маленькому Ванюше.