Рай і пекло – це об’єктивна реальність людського й ангельського буття. І існують вони ніби в трьох іпостасях. По-перше, як рай, так і пекло – в серці нашому. Як і стверджує блаженний Августин: Не шукай пекла під землею чи де-інде: воно в серці твоєму! Коли наша душа знаходиться у пітьмі незнання Бога й Істини – це то і є суще пекло (грецькою “ад” – “місце темряви”). Коли ми відокремлюємось від Бога невір’ям та нелюбовністю своєю, – це в дійсності і є “тьма кромішня”, або ж “зовнішня” (від слова “крім”, “окрім” – тобто опріч, поза, без: “відділити” – “відокремити”. Темрява зовнішня, перебування поза єднанням із Богом, без світла Духу Божого, – тьма бездуховності). І в пітьмі цій зовнішній – лише плач (плач від нещасливості своєї, від неможливості повного задовільнення “усезростаючих потреб” плоті: “Дві дочки в кровожерця: «Дай, дай!»” (Притч. 30.15); і від страждань, породжених жадібністю людською – за словом святого Григорія Богослова: “Сластолюбством ми купуємо собі пошкодження”), та “скрегіт зубовний” (скрегіт зубів від злості на оточуючих, Бога, та й на самих себе. Згадаймо, що коли побивали архідиякона Степана камінням, то “скреготали на нього зубами…”). Що стосується раю, то й він так само реальний, як і пекло, і так само проявляється на трьох рівнях: в серці окремої особистості, в Церкві праведників, і містично, як Небо або Царство Небесне, Царство Духа Любові. Стан раю в серці людини знаменується станом досконалої, всепоглинаючої любові, миру, радості в Дусі Святому, – станом абсолютного щастя, духовного зворушення, розчулення, замилування і блаженства, яке неможливо виразить словами. Смисл же ння полягає в тому, щоб іще при житті в грубому, біологічному тілі, причаститися цього невечірнього Світла Христової любові. Щоб у момент воскресіння – переходу, народження в інший світ, духовний, – витримати Суд цього Світла (“Суд же такий, що Світло в світ прийшло…” (Ів. 3.19)), і за законом спорідненості добра й зла (“Що спільного між світлом і тьмою?..”) з’єднатися з світом ангельським у Царстві Божому. А в результаті стати ангелом самому! “Бо як із мертвих воскреснуть (тут як духовно, так і буквально, містично, оживши в духовному, а точніше тонкоматеріальному світі в духовному ж, за Феофаном Затворником – тонкому, ефірному тілі), то не будуть женитись, ані заміж виходити, але будуть, як Ангели на Небесах (“як” – тому, що аби стати ангелом, “вісником” Божим у повному смислі цього слова, необхідний час, – період духовного зростання)” (Мк. 12.25). Бо “міра людська – вона ж і міра Ангела”
Як Джонатан, я б мав багато мотивації та бажання навчати інших. Особисто для мене навчання є одним з найцінніших та найсильніших інструментів, які можна використовувати для зміни світу навколо себе. Я б почав з простих, але важливих речей, які виявилися корисними для мене в житті.
Перш за все, я б навчав інших основам читання і письма. Це фундаментальні навички, які відкривають двері до невичерпних можливостей у навчанні, розвитку та самореалізації. Через ці навички люди можуть здобувати нові знання, розуміти світ навколо себе і вільно висловлювати свої думки.
Далі, я б працював над розвитком навичок критичного мислення та проблемного мислення. Навчаючи людей аналізувати і оцінювати інформацію, вони зможуть стати самостійними, впевненими у своїх рішеннях та здатними до самовдосконалення. Критичне мислення допомагає розрізняти правдиву інформацію від маніпуляцій та обману, а проблемне мислення стимулює пошук творчих рішень та інновацій.
Також, я б спонукав інших до постійного навчання та саморозвитку. У світі, що постійно змінюється, важливо залишатися в актуальності та вдосконалювати свої навички. Я б показав, як важливо вчитися новому кожен день, збагачувати свій багаж знань і ставити перед собою нові виклики та цілі.
Крім того, я б навчав людей навичкам соціальної взаємодії та співпраці. Наш світ потребує спільної роботи та взаєморозуміння для вирішення складних проблем. Навчаючи інших слухати, спілкуватися та працювати в команді, ми можемо створити гармонійну та справедливу спільноту.
На завершення, я б навчав інших надіяти та мріяти. Справжні мрії надають нам напрямок і мотивацію для досягнення великих результатів. Я б підтримував у людей віру у свої сили, посилював їх впевненість і допомагав їм розкривати свій потенціал.
Як Джонатан, моє прагнення навчати інших походить з моєї віри в потужну силу знань і розвитку. Через навчання ми здатні змінювати світ і покращувати якість життя людей.
Рай і пекло – це об’єктивна реальність людського й ангельського буття. І існують вони ніби в трьох іпостасях. По-перше, як рай, так і пекло – в серці нашому. Як і стверджує блаженний Августин: Не шукай пекла під землею чи де-інде: воно в серці твоєму! Коли наша душа знаходиться у пітьмі незнання Бога й Істини – це то і є суще пекло (грецькою “ад” – “місце темряви”). Коли ми відокремлюємось від Бога невір’ям та нелюбовністю своєю, – це в дійсності і є “тьма кромішня”, або ж “зовнішня” (від слова “крім”, “окрім” – тобто опріч, поза, без: “відділити” – “відокремити”. Темрява зовнішня, перебування поза єднанням із Богом, без світла Духу Божого, – тьма бездуховності). І в пітьмі цій зовнішній – лише плач (плач від нещасливості своєї, від неможливості повного задовільнення “усезростаючих потреб” плоті: “Дві дочки в кровожерця: «Дай, дай!»” (Притч. 30.15); і від страждань, породжених жадібністю людською – за словом святого Григорія Богослова: “Сластолюбством ми купуємо собі пошкодження”), та “скрегіт зубовний” (скрегіт зубів від злості на оточуючих, Бога, та й на самих себе. Згадаймо, що коли побивали архідиякона Степана камінням, то “скреготали на нього зубами…”). Що стосується раю, то й він так само реальний, як і пекло, і так само проявляється на трьох рівнях: в серці окремої особистості, в Церкві праведників, і містично, як Небо або Царство Небесне, Царство Духа Любові. Стан раю в серці людини знаменується станом досконалої, всепоглинаючої любові, миру, радості в Дусі Святому, – станом абсолютного щастя, духовного зворушення, розчулення, замилування і блаженства, яке неможливо виразить словами. Смисл же ння полягає в тому, щоб іще при житті в грубому, біологічному тілі, причаститися цього невечірнього Світла Христової любові. Щоб у момент воскресіння – переходу, народження в інший світ, духовний, – витримати Суд цього Світла (“Суд же такий, що Світло в світ прийшло…” (Ів. 3.19)), і за законом спорідненості добра й зла (“Що спільного між світлом і тьмою?..”) з’єднатися з світом ангельським у Царстві Божому. А в результаті стати ангелом самому! “Бо як із мертвих воскреснуть (тут як духовно, так і буквально, містично, оживши в духовному, а точніше тонкоматеріальному світі в духовному ж, за Феофаном Затворником – тонкому, ефірному тілі), то не будуть женитись, ані заміж виходити, але будуть, як Ангели на Небесах (“як” – тому, що аби стати ангелом, “вісником” Божим у повному смислі цього слова, необхідний час, – період духовного зростання)” (Мк. 12.25). Бо “міра людська – вона ж і міра Ангела”
Як Джонатан, я б мав багато мотивації та бажання навчати інших. Особисто для мене навчання є одним з найцінніших та найсильніших інструментів, які можна використовувати для зміни світу навколо себе. Я б почав з простих, але важливих речей, які виявилися корисними для мене в житті.
Перш за все, я б навчав інших основам читання і письма. Це фундаментальні навички, які відкривають двері до невичерпних можливостей у навчанні, розвитку та самореалізації. Через ці навички люди можуть здобувати нові знання, розуміти світ навколо себе і вільно висловлювати свої думки.
Далі, я б працював над розвитком навичок критичного мислення та проблемного мислення. Навчаючи людей аналізувати і оцінювати інформацію, вони зможуть стати самостійними, впевненими у своїх рішеннях та здатними до самовдосконалення. Критичне мислення допомагає розрізняти правдиву інформацію від маніпуляцій та обману, а проблемне мислення стимулює пошук творчих рішень та інновацій.
Також, я б спонукав інших до постійного навчання та саморозвитку. У світі, що постійно змінюється, важливо залишатися в актуальності та вдосконалювати свої навички. Я б показав, як важливо вчитися новому кожен день, збагачувати свій багаж знань і ставити перед собою нові виклики та цілі.
Крім того, я б навчав людей навичкам соціальної взаємодії та співпраці. Наш світ потребує спільної роботи та взаєморозуміння для вирішення складних проблем. Навчаючи інших слухати, спілкуватися та працювати в команді, ми можемо створити гармонійну та справедливу спільноту.
На завершення, я б навчав інших надіяти та мріяти. Справжні мрії надають нам напрямок і мотивацію для досягнення великих результатів. Я б підтримував у людей віру у свої сили, посилював їх впевненість і допомагав їм розкривати свій потенціал.
Як Джонатан, моє прагнення навчати інших походить з моєї віри в потужну силу знань і розвитку. Через навчання ми здатні змінювати світ і покращувати якість життя людей.
Объяснение:
да.