Рембрандт. Возвращение блудного сына (фрагмент). 1666–1669. Государственный Эрмитаж, Санкт-Петербург
В этом произведении Александр Пушкин упоминает картинки, похожие на полотно голландского художника Рембрандта «Возвращение блудного сына». Повесть посвящена истории семьи Самсона Вырина, который жил и работал на почтовой станции — яме. В старину таких ямов было множество, здесь путешественники ели и ночевали. Часто на станциях были и конюшни: свою лошадь можно было оставить отдохнуть, а казенную — поменять. Смотрители составляли особый документ — подорожную, который давал гостю право воспользоваться лошадьми в обмен на оплату транспортных услуг.
Акутаґава Рюноске народився 1 березня 1892 року в Токіо. Його початковим прізвищем було Сінбара. Рюносуке народився, коли батькові було 42 роки, а матері —33. За давнім японським звичаєм, коли батькам було за тридцять років, то це вважалось поганою прикметою для дитини. Тому батьки віддали його на виховання в будинок старшої сестри матері, яка хоча і була заміжня, але дітей не мала. Згодом мати хлопця тяжко захворіла, втративши глузд, тому його виховували у домі дядька матері, де згодом усиновили.
У 1910 році майбутній письменник закінчив токійську муніципальну середню школу.
У 1913 році вступив на відділення англійської літератури філологічного факультету Токійського університету, де разом з друзями видавав літературний журнал «Течія нових думок», розвиваючи літературну течію «неореалізм». Там же була опублікована дебютна розповідь «Старий» (1914).
Популярність принесли розповіді з життя середньовічної Японії: «Ворота Расемон» (1915), «Ніс» (1916), «Муки пекла» (1918) та інші.
Після закінчення університету в грудні 1916 року Акутаґава отримує посаду викладача англійської мови в Військово-морській школі.
Акутаґава став майстром оповідань і повістей, в яких у саркастичному стилі він описував людський егоїзм та марноту життя.
У збірках «Расьомон» (1917), «Тютюн і диявол» (1917), «Ляльковод» (1919) значне місце займають проблеми моралі, релігії, взаємовідносин між життям та мистецтвом. Для новел останнього періоду (двадцяті роки) дедалі більше характерними стають критика мілітаризму («Генерал», 1922; «Момотаро», 1924) та сучасного авторові суспільства.
Акутаґава наклав на себе руки 24 липня 1927, прийнявши смертельну дозу вероналу. Про справжню причину його смерті нічого не відомо.
Рембрандт. Возвращение блудного сына (фрагмент). 1666–1669. Государственный Эрмитаж, Санкт-Петербург
В этом произведении Александр Пушкин упоминает картинки, похожие на полотно голландского художника Рембрандта «Возвращение блудного сына». Повесть посвящена истории семьи Самсона Вырина, который жил и работал на почтовой станции — яме. В старину таких ямов было множество, здесь путешественники ели и ночевали. Часто на станциях были и конюшни: свою лошадь можно было оставить отдохнуть, а казенную — поменять. Смотрители составляли особый документ — подорожную, который давал гостю право воспользоваться лошадьми в обмен на оплату транспортных услуг.
Акутаґава Рюноске біографія коротко
Акутаґава Рюноске народився 1 березня 1892 року в Токіо. Його початковим прізвищем було Сінбара. Рюносуке народився, коли батькові було 42 роки, а матері —33. За давнім японським звичаєм, коли батькам було за тридцять років, то це вважалось поганою прикметою для дитини. Тому батьки віддали його на виховання в будинок старшої сестри матері, яка хоча і була заміжня, але дітей не мала. Згодом мати хлопця тяжко захворіла, втративши глузд, тому його виховували у домі дядька матері, де згодом усиновили.
У 1910 році майбутній письменник закінчив токійську муніципальну середню школу.
У 1913 році вступив на відділення англійської літератури філологічного факультету Токійського університету, де разом з друзями видавав літературний журнал «Течія нових думок», розвиваючи літературну течію «неореалізм». Там же була опублікована дебютна розповідь «Старий» (1914).
Популярність принесли розповіді з життя середньовічної Японії: «Ворота Расемон» (1915), «Ніс» (1916), «Муки пекла» (1918) та інші.
Після закінчення університету в грудні 1916 року Акутаґава отримує посаду викладача англійської мови в Військово-морській школі.
Акутаґава став майстром оповідань і повістей, в яких у саркастичному стилі він описував людський егоїзм та марноту життя.
У збірках «Расьомон» (1917), «Тютюн і диявол» (1917), «Ляльковод» (1919) значне місце займають проблеми моралі, релігії, взаємовідносин між життям та мистецтвом. Для новел останнього періоду (двадцяті роки) дедалі більше характерними стають критика мілітаризму («Генерал», 1922; «Момотаро», 1924) та сучасного авторові суспільства.
Акутаґава наклав на себе руки 24 липня 1927, прийнявши смертельну дозу вероналу. Про справжню причину його смерті нічого не відомо.
Джерело: https://dovidka.biz.ua/akutagava-ryunoske-biografiya-skorocheno
Объяснение: