Троекуров Кирила Петрович – богатый дворянин-самодур, отец Маши. Т. – человек избалованный и распущенный, опьяненный сознанием своей силы. Богатство, род, связи – все обеспечивает ему вольготную жизнь. Т. проводит время в обжорстве, пьянстве, сластолюбии. Унижение слабых, вроде травли зазевавшегося гостя медведем, – вот его удовольствия. При всем этом Т. – не прирожденный злодей. Он очень долго дружил с отцом Дубровского. Поссорившись с ним на псарне, Т. мстит другу со всей силой своего самодурства. Он с взяток отсудил у Дубровских имение, довел бывшего друга до умопомешательства и смерти. Но самодур Т. чувствует, что зашел слишком далеко. Сразу после суда он едет мириться с другом. Но опаздывает: отец Дубровский при смерти, а сын прогоняет его вон. Образом Т. Пушкин показывает, что беда не в самом помещике, а в социальном устройстве русской жизни (крепостное право, всесилие дворян). Оно развивает в непросвещенном дворянине веру в свою безнаказанность и безграничные возможности («В том-то и сила, чтобы безо всякого права отнять имение»). Даже любовь к детям искажается в Т. до предела. Он обожает свою Машу, но делает ее несчастной, выдав за богатого, но нелюбимого ею старика. Самодурство Т. отражается и на его крепостных. Они также спесивы, как и их хозяин. Троекуровский псарь дерзит Дубровскому-старшему – и тем самым ссорит старых друзей.
Гоголь після почутого бородатого анекдоту, замислився над його змітом. Та вірішив написати цей прекрасний твір"Шинель". Акакій Акакійович Башмачкін- людина трохи похилого віку. Йому були трохи за 50. Лисина на лобі, старий одяг, не дуже примітний, бідний, не високий. Він був чиновником, але займав низьку посаду. Він переписував документи. Йому це подобалось, він любив та поважав свою справу. На той час це була потрібна справа. Але він був для всіх "маленькою людиною". До нього ставилися дуже не поважно. Ображали, не цінили. Зараз його праця нагадує ксерокс, але так як Башмачкін цим жив, тому його так і можна назвати "ксерокс" . Його старенька шинель, яку він носив вже багато років, зовсім зіпсувалася. І Акакій Акакійович вирішив купити нову. Нова Шинель- це багато коштів. Та й Башмачкін почав копити гроші на те, щоб пошити нову шинель. Він мало їв, не користувався світлом , не прав одяг. Все це заради нової шинелі. Після того як новенька шинель все ж таки опинилася в руках Акакія, її вкрали прямо з плеча Акакія, як в тому анекдоті. Після цього Башмачкін захворів та й помер. Та й навіть після його смерті, він був байдужим окружній среді, колегам, сусідям От така сумна й нелепа історія, яка схожа на анекдот.
Т. – человек избалованный и распущенный, опьяненный сознанием своей силы. Богатство, род, связи – все обеспечивает ему вольготную жизнь. Т. проводит время в обжорстве, пьянстве, сластолюбии. Унижение слабых, вроде травли зазевавшегося гостя медведем, – вот его удовольствия.
При всем этом Т. – не прирожденный злодей. Он очень долго дружил с отцом Дубровского. Поссорившись с ним на псарне, Т. мстит другу со всей силой своего самодурства. Он с взяток отсудил у Дубровских имение, довел бывшего друга до умопомешательства и смерти. Но самодур Т. чувствует, что зашел слишком далеко. Сразу после суда он едет мириться с другом. Но опаздывает: отец Дубровский при смерти, а сын прогоняет его вон. Образом Т. Пушкин показывает, что беда не в самом помещике, а в социальном устройстве русской жизни (крепостное право, всесилие дворян). Оно развивает в непросвещенном дворянине веру в свою безнаказанность и безграничные возможности («В том-то и сила, чтобы безо всякого права отнять имение»). Даже любовь к детям искажается в Т. до предела. Он обожает свою Машу, но делает ее несчастной, выдав за богатого, но нелюбимого ею старика. Самодурство Т. отражается и на его крепостных. Они также спесивы, как и их хозяин. Троекуровский псарь дерзит Дубровскому-старшему – и тем самым ссорит старых друзей.
Акакій Акакійович Башмачкін- людина трохи похилого віку. Йому були трохи за 50. Лисина на лобі, старий одяг, не дуже примітний, бідний, не високий. Він був чиновником, але займав низьку посаду. Він переписував документи. Йому це подобалось, він любив та поважав свою справу. На той час це була потрібна справа. Але він був для всіх "маленькою людиною". До нього ставилися дуже не поважно. Ображали, не цінили. Зараз його праця нагадує ксерокс, але так як Башмачкін цим жив, тому його так і можна назвати "ксерокс" .
Його старенька шинель, яку він носив вже багато років, зовсім зіпсувалася. І Акакій Акакійович вирішив купити нову. Нова Шинель- це багато коштів. Та й Башмачкін почав копити гроші на те, щоб пошити нову шинель. Він мало їв, не користувався світлом , не прав одяг. Все це заради нової шинелі.
Після того як новенька шинель все ж таки опинилася в руках Акакія, її вкрали прямо з плеча Акакія, як в тому анекдоті. Після цього Башмачкін захворів та й помер. Та й навіть після його смерті, він був байдужим окружній среді, колегам, сусідям
От така сумна й нелепа історія, яка схожа на анекдот.