Читать книги, написанные десятилетия назад, очень интересно. Ведь жизнь меняется, люди меняются, и сейчас наша жизнь совсем не похожа на жизнь наших прадедушек и прабабушек в мои годы. Примерно в это время происходит действие в сказке-были "Кладовая солнца" Пришвина - во время Великой Отечественной войны. Об этом можно догадаться, если вспомнить, что Настя отдала клюкву эвакуированным детям из Ленинграда. Тогда же или чуть позже происходит действие в рассказе Виктора Астафьева "Васюткино озеро". Прочитав эти произведения, я не могу не поражаться тому, насколько Васютка и Митраша непохожи на современных школьников.
Васютка - мой ровесник, а Митраша даже младше (Пришвин пишет, что Митраше было "десять лет с хвостиком"). При этом Митраша с сестрой, которая всего на пару лет старше, самостоятельно ведут хозяйство. Они сироты. Им, конечно соседи, но в основном дети надеются только на себя. И они не ноют, не жалуются, а работают по хозяйству и успевают учиться в школе. Митраша еще и бондарское ремесло знает, умеет изготавливать деревянную посуду. Он хоть и младше сестры, но чувствует ответственность за нее. Он - хозяин в доме. Кто из нынешних его сверстников на это Да никто. Редко кто из нынешних детей может хотя бы о себе позаботиться, не то что хозяйство вести и на жизнь зарабатывать. Хотя, с другой стороны, может, и лучше, что у нас жизнь гораздо легче, чем тогда.
А вот мой ровесник из рассказа Астафьева. Васютка несколько дней провел один в тайге, но сумел выбраться к Енисею и добраться до людей. Такое испытание не всякому взрослому под силу. Васютка умеет охотиться, выживать в тайге, знает, как приготовить добытую дичь, как найти дорогу. Он - очень самостоятельный парень, много знает и умеет. Опять-таки, немногие современники его лет могут похвастаться, что выжить в одиночку в тайге. А ведь ему всего тринадцать лет.
Відповідь:Закінчувалося насичене важливими подіями, але загалом досить спокійне XIX століття. Ніби в передчутті майбутніх історичних буревіїв людство переживало соціальні трагедії та морально-етичні потрясіння. Уже ніщо не могло врятувати суспільство від невідворотних випробувань. Людина за цих умов мала не втратити почуття власної гідності, не схилитися перед життєвими обставинами. Але ж чи є взагалі захист від долі, яка вже стоїть на порозі, яка вже постукала у двері?
Над цими та іншими питаннями почав замислюватися норвезький драматург Генрік Ібсен. Цій людині судилося бути останнім представником старої театральної системи. Глядачі його драм бачили в цих творах провість нової сучасної драми. Величезним був вплив драм Ібсена на театральний світ того часу. Наприклад, у Росії на межі століть Ібсен був дуже популярним драматургом. У Московському художньому театрі трупа Віри Комісаржевської поставила кілька його драм.
Драма Генріка Ібсена „Ляльковий дім” поставила перед широким загалом читачів і глядачів нелегкі питання. Драматург був людиною суворої, але щирої вдачі. Його завжди приваблювали відверті, гідні кохання люди, які вміють жертвувати заради інших не тільки своїм добробутом, а й самими собою. Ібсен першим підняв завісу над приватним життям окремої сім’ї. Це довелося зробити задля того, аби розібратися в механізмі подружнього і родинного щастя. Саме від цього, на думку драматурга, залежить доля світу.
Головна героїня „Лялькового дому” Нора бачить сенс свого життя в любові до близьких їй людей, тобто чоловіка та дітей. Жінка щиро вірить, що в її сім’ї панують лад і щастя, адже вона і чоловік по-справжньому кохають одне одного. Є в Нори і власна таємниця. Вісім років тому жінка підробила підпис свого померлого батька, щоб мати можливість позичити грошей у ділка Крогстада. Нора вчинила це заради того, щоб заплатити за лікування свого тяжко хворого чоловіка. Нора нічого не сказала про це в сім’ї. Згодом борг було віддано, а вдячності щасливій жінці було не потрібно. Таємниця Нори залишалася її радістю, доказом вірного кохання. Але біда вже стояла на порозі. Крогстад — людина досить невисоких моральних якостей — починає шантажувати Нору. Його мета — отримати шляхом шантажу видну посаду в банку Торвальда — чоловіка Нори. Лист Крогстада до Торвальда не тільки розкриває давню таємницю, але й з’ясовує, хто є хто. Дізнавшись про борг Нори, чоловік починає непокоїтися, адже за тих часів кожна добропорядна сім’я могла стати приводом для скандалів і пліток. До того ж Торвальд боїться за своє становище в банку. Він уже розмовляє з дружиною немов зі справжньою злочинницею: „О, яке страшне пробудження! Усі оці вісім років... вона, вона, моя радість, моя гордість... була лицемірка, брехлива... гірше... О, яка бездонна прірва бруду, потворності!” Торвальд несамовито бажає зберегти зов-нішню доброчинність. Дружина ніби перестає для нього існувати. Торвальд навіть збирається відсторонити Нору від виховання дітей. Ситуація вирішується довол зрозумівши, що він зробив непорядний вчинок, Крогстад відмовляється від своїх зазіхань, кажучи, що вже ніщо не загрожує Норі і Торвальду Хельмерам. Торвальд щасливий, але Нора вже не та. Жінка збагнула, що, прагнучи щастя в сімейному житті, вона принесла тяжку жертву: лишилася почуття власної гідності. Нора відчуває себе лялькою в руках чоловіка. Дім, побудований на брехні, не може бути справжнім домом: мов ляльковий будинок, він падає після першого наступу злої долі. Нора збирається піти з дому. На запитання занепокоєного Торвальда, чи повернеться вона, жінка з рішучістю відповідає: „Для цього повинно статися чудо із чудес, щоб співжиття насправді стало шлюбом”. Чоловік намагається втримати Нору, нагадуючи про так званий „обов’язок перед чоловіком і дітьми”. У відповідь він чує те, на що взагалі не чекав. Нора відповідає, що вона не тільки мати сім’ї, а „передусім людина, так само, як і ти, — або, принаймні, повинна стати людиною”.
Своїм твором „Ляльковий дім” Генрік Ібсен зробив кілька важливих драматургічних і соціально-психологічних відкриттів. На протязі XX століття тривала боротьба за повноцінну участь жінки в усіх сферах життя, а європейський театр пішов шляхом, накресленим норвезьким драматургом. А сімейна драма і сьогодні залишається найпопулярнішим літературним жанром.
Мой сверстник в русской литературе 19-20 веков
Читать книги, написанные десятилетия назад, очень интересно. Ведь жизнь меняется, люди меняются, и сейчас наша жизнь совсем не похожа на жизнь наших прадедушек и прабабушек в мои годы. Примерно в это время происходит действие в сказке-были "Кладовая солнца" Пришвина - во время Великой Отечественной войны. Об этом можно догадаться, если вспомнить, что Настя отдала клюкву эвакуированным детям из Ленинграда. Тогда же или чуть позже происходит действие в рассказе Виктора Астафьева "Васюткино озеро". Прочитав эти произведения, я не могу не поражаться тому, насколько Васютка и Митраша непохожи на современных школьников.
Васютка - мой ровесник, а Митраша даже младше (Пришвин пишет, что Митраше было "десять лет с хвостиком"). При этом Митраша с сестрой, которая всего на пару лет старше, самостоятельно ведут хозяйство. Они сироты. Им, конечно соседи, но в основном дети надеются только на себя. И они не ноют, не жалуются, а работают по хозяйству и успевают учиться в школе. Митраша еще и бондарское ремесло знает, умеет изготавливать деревянную посуду. Он хоть и младше сестры, но чувствует ответственность за нее. Он - хозяин в доме. Кто из нынешних его сверстников на это Да никто. Редко кто из нынешних детей может хотя бы о себе позаботиться, не то что хозяйство вести и на жизнь зарабатывать. Хотя, с другой стороны, может, и лучше, что у нас жизнь гораздо легче, чем тогда.
А вот мой ровесник из рассказа Астафьева. Васютка несколько дней провел один в тайге, но сумел выбраться к Енисею и добраться до людей. Такое испытание не всякому взрослому под силу. Васютка умеет охотиться, выживать в тайге, знает, как приготовить добытую дичь, как найти дорогу. Он - очень самостоятельный парень, много знает и умеет. Опять-таки, немногие современники его лет могут похвастаться, что выжить в одиночку в тайге. А ведь ему всего тринадцать лет.
Відповідь:Закінчувалося насичене важливими подіями, але загалом досить спокійне XIX століття. Ніби в передчутті майбутніх історичних буревіїв людство переживало соціальні трагедії та морально-етичні потрясіння. Уже ніщо не могло врятувати суспільство від невідворотних випробувань. Людина за цих умов мала не втратити почуття власної гідності, не схилитися перед життєвими обставинами. Але ж чи є взагалі захист від долі, яка вже стоїть на порозі, яка вже постукала у двері?
Над цими та іншими питаннями почав замислюватися норвезький драматург Генрік Ібсен. Цій людині судилося бути останнім представником старої театральної системи. Глядачі його драм бачили в цих творах провість нової сучасної драми. Величезним був вплив драм Ібсена на театральний світ того часу. Наприклад, у Росії на межі століть Ібсен був дуже популярним драматургом. У Московському художньому театрі трупа Віри Комісаржевської поставила кілька його драм.
Драма Генріка Ібсена „Ляльковий дім” поставила перед широким загалом читачів і глядачів нелегкі питання. Драматург був людиною суворої, але щирої вдачі. Його завжди приваблювали відверті, гідні кохання люди, які вміють жертвувати заради інших не тільки своїм добробутом, а й самими собою. Ібсен першим підняв завісу над приватним життям окремої сім’ї. Це довелося зробити задля того, аби розібратися в механізмі подружнього і родинного щастя. Саме від цього, на думку драматурга, залежить доля світу.
Головна героїня „Лялькового дому” Нора бачить сенс свого життя в любові до близьких їй людей, тобто чоловіка та дітей. Жінка щиро вірить, що в її сім’ї панують лад і щастя, адже вона і чоловік по-справжньому кохають одне одного. Є в Нори і власна таємниця. Вісім років тому жінка підробила підпис свого померлого батька, щоб мати можливість позичити грошей у ділка Крогстада. Нора вчинила це заради того, щоб заплатити за лікування свого тяжко хворого чоловіка. Нора нічого не сказала про це в сім’ї. Згодом борг було віддано, а вдячності щасливій жінці було не потрібно. Таємниця Нори залишалася її радістю, доказом вірного кохання. Але біда вже стояла на порозі. Крогстад — людина досить невисоких моральних якостей — починає шантажувати Нору. Його мета — отримати шляхом шантажу видну посаду в банку Торвальда — чоловіка Нори. Лист Крогстада до Торвальда не тільки розкриває давню таємницю, але й з’ясовує, хто є хто. Дізнавшись про борг Нори, чоловік починає непокоїтися, адже за тих часів кожна добропорядна сім’я могла стати приводом для скандалів і пліток. До того ж Торвальд боїться за своє становище в банку. Він уже розмовляє з дружиною немов зі справжньою злочинницею: „О, яке страшне пробудження! Усі оці вісім років... вона, вона, моя радість, моя гордість... була лицемірка, брехлива... гірше... О, яка бездонна прірва бруду, потворності!” Торвальд несамовито бажає зберегти зов-нішню доброчинність. Дружина ніби перестає для нього існувати. Торвальд навіть збирається відсторонити Нору від виховання дітей. Ситуація вирішується довол зрозумівши, що він зробив непорядний вчинок, Крогстад відмовляється від своїх зазіхань, кажучи, що вже ніщо не загрожує Норі і Торвальду Хельмерам. Торвальд щасливий, але Нора вже не та. Жінка збагнула, що, прагнучи щастя в сімейному житті, вона принесла тяжку жертву: лишилася почуття власної гідності. Нора відчуває себе лялькою в руках чоловіка. Дім, побудований на брехні, не може бути справжнім домом: мов ляльковий будинок, він падає після першого наступу злої долі. Нора збирається піти з дому. На запитання занепокоєного Торвальда, чи повернеться вона, жінка з рішучістю відповідає: „Для цього повинно статися чудо із чудес, щоб співжиття насправді стало шлюбом”. Чоловік намагається втримати Нору, нагадуючи про так званий „обов’язок перед чоловіком і дітьми”. У відповідь він чує те, на що взагалі не чекав. Нора відповідає, що вона не тільки мати сім’ї, а „передусім людина, так само, як і ти, — або, принаймні, повинна стати людиною”.
Своїм твором „Ляльковий дім” Генрік Ібсен зробив кілька важливих драматургічних і соціально-психологічних відкриттів. На протязі XX століття тривала боротьба за повноцінну участь жінки в усіх сферах життя, а європейський театр пішов шляхом, накресленим норвезьким драматургом. А сімейна драма і сьогодні залишається найпопулярнішим літературним жанром.
Пояснення: