Древние предания о богах и героях — это такие же произведения художественной литературы, как и другие романы, повести, рассказы, поэмы и т.д. Главными персонажами в них являются боги и различные мифические существа, но как и многие литературные произведениия они рассказывают о людях, которые проходят через различные препятствия и трудности, об их надеждах и мечтах. Герои — потомки богов и людей. Они наделены сверхъестественной силой. Они призваны выполнить волю богов на земле, среди людей, внося в их жизнь порядок и справедливость. Но, обладая исключительными герои лишены бессмертия.Афродита — греческая богиня любви, покровительствует троянцам; Парис — сын троянского царя и царицы; Елена — жена греческого царя Менелая; Менелай — греческий царь; Одиссей — греческий воин; Гера — верховная богиня, покровительствует грекам; Афина — богиня воительница, покровительствует грекам.Культурный герой — мифологический персонаж, который добывает или впервые создает для людей огонь, орудия труда, учит их охотничьим приемам, ремеслам и т.д. Чаще всего божественного происхождения.
Коли я дочитав роман «Айвенго», я навіть засмутився. Ще недавно я із завмиранням серця стежив за героями, хвилювався, чи встигнуть прийти на до Ричарду відважні воїни Локслі… Роман Вальтера Скотта захопив мене цілком, наче чарівною машиною часу переніс у середньовічну Англію. І ось роман дочитаний. Що залишив він у мені?
Часи, змальовані в романі, дуже далекі від нас. Але образи твору настільки живі й яскраві, що мимохіть починаєш хвилюватися, боятися й радіти за них, наче герої ці — реальні знайомі люди.
Саме Айвенго, а навіть не славетний король Ричард Левине Серце, є головним героєм роману. І для мене цей образ доблесного лицаря став улюбленим образом. Чим саме Айвенго вражає, що примушує мене захоплюватись цим героєм?
Знайомство читача з головним героєм відбувається незвичайно. Героя, переодягненого прочанином, не впізнають ні батько, ні кохана. Не знаємо Айвенго й ми. Але Вілфред уже в рідному домі, за яким скучив у далеких краях. Він бачить суворого батька, що не готовий простити сина. Він бачить кохану, та не може наблизитись до неї. Але й у ці важкі для душі хвилини Айвенго виявляє незвичну для свого часу людяність.
Часи, змальовані в романі, дуже далекі від нас. Але образи твору настільки живі й яскраві, що мимохіть починаєш хвилюватися, боятися й радіти за них, наче герої ці — реальні знайомі люди.
Саме Айвенго, а навіть не славетний король Ричард Левине Серце, є головним героєм роману. І для мене цей образ доблесного лицаря став улюбленим образом. Чим саме Айвенго вражає, що примушує мене захоплюватись цим героєм?
Знайомство читача з головним героєм відбувається незвичайно. Героя, переодягненого прочанином, не впізнають ні батько, ні кохана. Не знаємо Айвенго й ми. Але Вілфред уже в рідному домі, за яким скучив у далеких краях. Він бачить суворого батька, що не готовий простити сина. Він бачить кохану, та не може наблизитись до неї. Але й у ці важкі для душі хвилини Айвенго виявляє незвичну для свого часу людяність.