1..вспоминаются строки анны ахматовой о родной земле: в заветных ладанках не носим на груди, о ней стихи навзрыд не сочиняем, наш горький сон она не береди́т, не кажется обетова́нным раем. не делаем её в душе своей предметом купли и продажи, хворая, бедствуя, немо́тствуя на ней, о ней не вспоминаем даже. да, для нас это грязь на калошах, да, для нас это хруст на зубах. и мы мелем, и месим, и крошим тот ни в чём не замешанный прах. но ложимся в неё и становимся ею, оттого и зовём так свободно — своею. или же ст-е н. рыленкова "всё в тающей дымке… " всё в тающей дымке- холмы, перелески… здесь краски не ярки и звуки не резки. здесь медленны реки, туманны озёра, и всё ускользает от беглого взора. здесь мало увидеть, здесь нужно всмотреться, чтоб ясной любовью наполнилось сердце.
«Хлопчик був високий і стрункий; обличчя його було трохи бліде, риси тонкі й виразні. Чорне волосся відтіняло ще дужче білизну обличчя, а великі темні, малорухливі очі надавали йому своєрідного виразу, що відразу привертав увагу. Легка складка над бровами, звичка трохи подаватися головою вперед і вираз смутку, що часом пробігав якимись хмарами по вродливому обличчю, — це все, чим виявилася сліпота в його вигляді. Його рухи в знайомому місці були впевнені, однак було помітно, що природна жвавість пригнічена й виявляється часом досить гострими нервовими поривами»
«Хлопчик був високий і стрункий; обличчя його було трохи бліде, риси тонкі й виразні. Чорне волосся відтіняло ще дужче білизну обличчя, а великі темні, малорухливі очі надавали йому своєрідного виразу, що відразу привертав увагу. Легка складка над бровами, звичка трохи подаватися головою вперед і вираз смутку, що часом пробігав якимись хмарами по вродливому обличчю, — це все, чим виявилася сліпота в його вигляді. Його рухи в знайомому місці були впевнені, однак було помітно, що природна жвавість пригнічена й виявляється часом досить гострими нервовими поривами»
Объяснение: