З дитячих років ми чули, як співали наші мами ро рушнк", "Ми підем, де трави похилі", "Білі каштани", "Стежина", "Цвітуть осінні, тихі небеса". І тільки зараз ми дізналися, що всі ці пісні належать одному авторові — Андрію Малишку.
Пісенність — одна з найголовніших прикмет усієї поезії Малишка. Його поетичне мислення завжди було взаємопов'язане з елементами народнопісенної поетики. Це й забезпечило активну співпрацю композиторів з поетом та широку популярність пісень на тексти А. Малишка. Музику до його поетичних творів писали такі відомі композитори, як Л. Ревуцький, П. Майборода. А. Штогаренко, П. Козицький, М. Вериківський, С. Козак, О. Білаш та інші.
Мабуть, найвідомішим твором пісенної спадщини Малишка є пісня "Рідна мати моя" ("Пісня про рушник"). Вона була написана до кінофільму "Літа молодії" і здобула велику популярність серед народу, стала народною перлиною. Кожен рядок цієї пісні випромінює доброту і любов, пройнятий материнським теплом і синівською вдячністю. У поезії створено узагальнений образ матері, що "ночей не доспала", що передавала своєму синові любов до Вітчизни, до природи, до всього прекрасного. Мати перед дальньою дорогою дає сину "рушник вишиваний", де вимережила своїй дитині долю, долю серед тихого шелесту трав, "в щебетанні дібров". Цей рушник оберігатиме сина в дорозі і буде нагадувати йому про сонячне дитинство, розлуку з рідним краєм і найдорожчою людиною. Своєрідна форма поезії наближає її до пісні. Рефрен надає співучості, ніжності, ліричності, народності. Твір насичений епітетами, яскравими метафорами.
У прекрасній пісні "Ранки солов'їні" йдеться про ніжне кохання, яке ніколи не забувається, сниться ночами. Згадуються і солов'їні ранки, і стежки, де ступали ноги милої, і дніпровські хвилі, якими разом милувалися. Надзвичайно мелодійним у пісні є приспів. Побудований на паралелізмі, він викликає чимало асоціацій.
Душу і серце ліричного героя пісні "Ми підем, де трави похилі" тривожать карі очі коханої, яку він порівнює із "золотою веселкою".
За вісім днів до смерті Андрій Малишко написав свою лебедину пісню, що живе в народі під назвою "Стежина". У поезії— персоніфікований мистецький образ стежини — життєвої дороги людини, що наштовхує поета на роздуми про власну життєву дорогу.
У піснях своєрідність художнього почерку А. Малишка позначена щедрим використанням фольклорних елементів. Характерними для його поезій є синонімічні повтори, народні образи-символи, його тропи і фігури завжди свіжі й неповторні. Пісні насичені метафорами, епітетами, порівняннями.
Пісні Андрія Малишка співають люди різного віку, вони близькі всім, бо йшли від чистого і щирого серця.
Сыромятникова Екатерина Васильевна - замечательный художник. Родилась в 1914 году в городе Харькове. Имеет ряд персональных выставок в России и за рубежом. Работы художницы хранятся в частных коллекциях. Одну из работ мы сейчас рассмотрим. Картина "Первые зрители". Как-то раз в один из жарких летних дней ,когда солнце светило так ярко, что никто в садах не хотел выходить на улицу, а сидел дома, два мальчика - Ваня и Петя все же вышли погулять. Ваня был сильным и умным мальчиком, волосы русые, глаза серые, одет он был в белую футболку и синие шорты. Петя же был младше на три года ему было десять лет, он мальчик веселый, все время всех развлекал и смешил, волосы у него были кудрявые и развивались на солнышке, а глаза большие и синие-синие, как небо, он одет был в красную футболку и черные шорты. И были они друзьями "не разлей вода". Скучно мальчикам стало одним по жаре такой гулять и решили они в лес пойти за ягодами. Вот идут они в лесочке по тропинке, ягоды кушают и вдруг видят - возле березки на лужайке домик стоит. Стало детям интересно, побежали к домику и видят, что окно открыто. Уж очень было им любопытно посмотреть, что там находится, и они забыли ,что нельзя заглядывать в чужие окна. Смотрят они и видят перед собой чистую и светлую комнату. В комнате стоит большая картина, рядом с ней палитра с красками, рядышком букет с ромашками, в уголке стоит старинное кресло, и веет из комнаты какой-то благодатью и спокойствием. Ваня, положив руки на подоконник, внимательно глядел на картину и любовался ею. Пете же больше была интересна сама комната. Он чуть-чуть наклонился для того , чтобы поближе рассмотреть обстановку комнаты. - Чей же этот удивительный домик? -спросил Петя. - Это, Петенька, дом художника. Видишь, какая у него картина? Так только художники умеют рисовать. - А ты знаешь этого художника? - спросил Петя. - Нет, у нас в садах о нем не рассказывали. Видимо, он тут один живет, -сказал Ваня. - Вот бы подружиться с ним! - сказал Петя. И как только он это сказал, дверь заскрипела, и в комнату вошел дедушка. Увидев его, мальчики обрадывались, но потом испугались, подумав, что дедушка поругает их за то , что они заглядывают в его окно. Но дедушка был добрым, и увидев их, он сказал: -Ну что стоите, смотрите? Заходите, милости просим. Обрадывались ребятишки и зашли в гости, дедушка угостил их чаем с конфетами и показал разные свои картины, а дети с увлечение глядели на них. Потом дедушка говорит: - Вижу я, детишки, вы любите искусство. Хотите научу вас рисовать? - Да! Да! хотим,- радостно закричали дети. - Тогда ходите ко мне каждые выходные, я с радостью научу вас. Дети еще немного посидели в гостях ,и полные радости и вдохновения ,пошли домой, а по дороге еще долго вспоминали дудушку и его картины. С тех пор Ваня и Петя ходят к дедушке в гости и учатся рисовать. Вот такая интересная история получилась у нас по одной картине, что очень радует. Сама картина мне очень понравилась своей атмосферой, приятными цветами и загадкой, хотелось бы побывать у того художника в гостях и полюбоваться его картинами.
Объяснение:
З дитячих років ми чули, як співали наші мами ро рушнк", "Ми підем, де трави похилі", "Білі каштани", "Стежина", "Цвітуть осінні, тихі небеса". І тільки зараз ми дізналися, що всі ці пісні належать одному авторові — Андрію Малишку.
Пісенність — одна з найголовніших прикмет усієї поезії Малишка. Його поетичне мислення завжди було взаємопов'язане з елементами народнопісенної поетики. Це й забезпечило активну співпрацю композиторів з поетом та широку популярність пісень на тексти А. Малишка. Музику до його поетичних творів писали такі відомі композитори, як Л. Ревуцький, П. Майборода. А. Штогаренко, П. Козицький, М. Вериківський, С. Козак, О. Білаш та інші.
Мабуть, найвідомішим твором пісенної спадщини Малишка є пісня "Рідна мати моя" ("Пісня про рушник"). Вона була написана до кінофільму "Літа молодії" і здобула велику популярність серед народу, стала народною перлиною. Кожен рядок цієї пісні випромінює доброту і любов, пройнятий материнським теплом і синівською вдячністю. У поезії створено узагальнений образ матері, що "ночей не доспала", що передавала своєму синові любов до Вітчизни, до природи, до всього прекрасного. Мати перед дальньою дорогою дає сину "рушник вишиваний", де вимережила своїй дитині долю, долю серед тихого шелесту трав, "в щебетанні дібров". Цей рушник оберігатиме сина в дорозі і буде нагадувати йому про сонячне дитинство, розлуку з рідним краєм і найдорожчою людиною. Своєрідна форма поезії наближає її до пісні. Рефрен надає співучості, ніжності, ліричності, народності. Твір насичений епітетами, яскравими метафорами.
У прекрасній пісні "Ранки солов'їні" йдеться про ніжне кохання, яке ніколи не забувається, сниться ночами. Згадуються і солов'їні ранки, і стежки, де ступали ноги милої, і дніпровські хвилі, якими разом милувалися. Надзвичайно мелодійним у пісні є приспів. Побудований на паралелізмі, він викликає чимало асоціацій.
Душу і серце ліричного героя пісні "Ми підем, де трави похилі" тривожать карі очі коханої, яку він порівнює із "золотою веселкою".
За вісім днів до смерті Андрій Малишко написав свою лебедину пісню, що живе в народі під назвою "Стежина". У поезії— персоніфікований мистецький образ стежини — життєвої дороги людини, що наштовхує поета на роздуми про власну життєву дорогу.
У піснях своєрідність художнього почерку А. Малишка позначена щедрим використанням фольклорних елементів. Характерними для його поезій є синонімічні повтори, народні образи-символи, його тропи і фігури завжди свіжі й неповторні. Пісні насичені метафорами, епітетами, порівняннями.
Пісні Андрія Малишка співають люди різного віку, вони близькі всім, бо йшли від чистого і щирого серця.
- Чей же этот удивительный домик? -спросил Петя.
- Это, Петенька, дом художника. Видишь, какая у него картина? Так только художники умеют рисовать.
- А ты знаешь этого художника? - спросил Петя.
- Нет, у нас в садах о нем не рассказывали. Видимо, он тут один живет, -сказал Ваня.
- Вот бы подружиться с ним! - сказал Петя. И как только он это сказал, дверь заскрипела, и в комнату вошел дедушка. Увидев его, мальчики обрадывались, но потом испугались, подумав, что дедушка поругает их за то , что они заглядывают в его окно. Но дедушка был добрым, и увидев их, он сказал:
-Ну что стоите, смотрите? Заходите, милости просим. Обрадывались ребятишки и зашли в гости, дедушка угостил их чаем с конфетами и показал разные свои картины, а дети с увлечение глядели на них. Потом дедушка говорит:
- Вижу я, детишки, вы любите искусство. Хотите научу вас рисовать?
- Да! Да! хотим,- радостно закричали дети.
- Тогда ходите ко мне каждые выходные, я с радостью научу вас. Дети еще немного посидели в гостях ,и полные радости и вдохновения ,пошли домой, а по дороге еще долго вспоминали дудушку и его картины. С тех пор Ваня и Петя ходят к дедушке в гости и учатся рисовать. Вот такая интересная история получилась у нас по одной картине, что очень радует. Сама картина мне очень понравилась своей атмосферой, приятными цветами и загадкой, хотелось бы побывать у того художника в гостях и полюбоваться его картинами.