украiна сосёт русские топ украiна сосёт русские топукраiна сосёт русские топукраiна сосёт русские топукраiна сосёт русские топукраiна сосёт русские топукраiна сосёт русские топукраiна сосёт русские топукраiна сосёт русские топукраiна сосёт русские топукраiна сосёт русские топукраiна сосёт русские топукраiна сосёт русские топукраiна сосёт русские топукраiна сосёт русские топукраiна сосёт русские топукраiна сосёт русские топукраiна сосёт русские топ украiна сосёт русские топ украiна сосёт русские топукраiна сосёт русские топукраiна сосёт русские топукраiна сосёт русские топукраiна сосёт русские топукраiна сосёт русские топукраiна сосёт русские топукраiна сосёт русские топукраiна сосёт русские топукраiна сосёт русские топукраiна сосёт русские топукраiна сосёт русские топукраiна сосёт русские топукраiна сосёт русские топукраiна сосёт русские топукраiна сосёт русские топукраiна сосёт русские топ
ответ:Народився в сім'ї шевця. Старший брат Андрія — Петро Малишко — став своєрідним народним месником — Робін Гудом, який грабував комуністів і радянських чиновників, але не чіпав селян. 1928 року Петра Малишка спіймали, відвезли до Києва, де засудили до страти. Мати Андрія й Петра зверталася з проханням про помилування до голови ВУЦВК Григорія Петровського, але безрезультатно. Пізніше Андрій Малишко сказав про брата: «Якби я писав вірші так, як Петро — ціни б мені не було!» [1]
Закінчив семирічку у рідному селі, вчився у медичному технікумі, потім — на літературному факультеті Київського інституту народної освіти. В 1932 році закінчив інститут, учителював в Овручі. В 1934–1935 роках служив у Червоній армії.
Після демобілізації переїхав до Харкова і працював журналістом у газеті «Комсомолець України», в «Літературній газеті» та в журналі «Молодий більшовик».
Під час Другої світової війни був військовим кореспондентом у фронтових газетах «Красная Армия», «За честь Батьківщини», і в партизанській газеті «За Радянську Україну».
Після війни працював відповідальним редактором журналу «Дніпро» (1944—1947). Був членом ВКП (б) (від 1943 року).
У 1960-х роках — голова правління Українського громадського відділення Агентства преси «Новини».
Мешкав у Києві в будинку письменників Роліті на вулиці Б. Хмельницького, 68. Помер 17 лютого 1970 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі
украiна сосёт
Объяснение:
украiна сосёт русские топ украiна сосёт русские топукраiна сосёт русские топукраiна сосёт русские топукраiна сосёт русские топукраiна сосёт русские топукраiна сосёт русские топукраiна сосёт русские топукраiна сосёт русские топукраiна сосёт русские топукраiна сосёт русские топукраiна сосёт русские топукраiна сосёт русские топукраiна сосёт русские топукраiна сосёт русские топукраiна сосёт русские топукраiна сосёт русские топукраiна сосёт русские топ украiна сосёт русские топ украiна сосёт русские топукраiна сосёт русские топукраiна сосёт русские топукраiна сосёт русские топукраiна сосёт русские топукраiна сосёт русские топукраiна сосёт русские топукраiна сосёт русские топукраiна сосёт русские топукраiна сосёт русские топукраiна сосёт русские топукраiна сосёт русские топукраiна сосёт русские топукраiна сосёт русские топукраiна сосёт русские топукраiна сосёт русские топукраiна сосёт русские топ
ответ:Народився в сім'ї шевця. Старший брат Андрія — Петро Малишко — став своєрідним народним месником — Робін Гудом, який грабував комуністів і радянських чиновників, але не чіпав селян. 1928 року Петра Малишка спіймали, відвезли до Києва, де засудили до страти. Мати Андрія й Петра зверталася з проханням про помилування до голови ВУЦВК Григорія Петровського, але безрезультатно. Пізніше Андрій Малишко сказав про брата: «Якби я писав вірші так, як Петро — ціни б мені не було!» [1]
Закінчив семирічку у рідному селі, вчився у медичному технікумі, потім — на літературному факультеті Київського інституту народної освіти. В 1932 році закінчив інститут, учителював в Овручі. В 1934–1935 роках служив у Червоній армії.
Після демобілізації переїхав до Харкова і працював журналістом у газеті «Комсомолець України», в «Літературній газеті» та в журналі «Молодий більшовик».
Під час Другої світової війни був військовим кореспондентом у фронтових газетах «Красная Армия», «За честь Батьківщини», і в партизанській газеті «За Радянську Україну».
Після війни працював відповідальним редактором журналу «Дніпро» (1944—1947). Був членом ВКП (б) (від 1943 року).
У 1960-х роках — голова правління Українського громадського відділення Агентства преси «Новини».
Мешкав у Києві в будинку письменників Роліті на вулиці Б. Хмельницького, 68. Помер 17 лютого 1970 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі
Объяснение: