В К.Р.
1.Астрід Ліндгрен – письменниця…
А) данська В) шведська
Б) норвезька Г) фінська
2. Міо у звичайному житті мав ім’я
А) Буссе Ульсон В) Сванте Свантесон
Б) Калле Блюмквіст Г) Нільс Карлсон
3. Щоб посланцеві короля було легко впізнати хлопчика, тітка Лундін дала йому
А) золоте яблуко В) сопілку
Б) поштову листівку Г) голубий плащ
4. Батько Міо виявився
А) зброярем В)королем
Б)лицарем Г) садівником
5. Лицаря Като можна було здолати
А) срібною кулею В)чарівним мечем
Б) магічним заклинанням Г) чарівною сопілкою
6. Щоб врятувати Країну Далеку, Міо мав
А) подолати лицаря Като В) звільнити зачарованих дітей
Б) повернутися у Стокгольм Г) знайти зниклого друга
Достатній рівень – за правильну відповідь
7. Розкрийте актуальність подій,які відбуваються в казці Астрід Ліндгрен «Міо, мій Міо».
Високий рівень –
8. Як добро перемагає зло в казці Астрід Ліндгрен «Міо, мій Міо»?

1.Где обитала Русалочка.

2. Какая была судьба у нее.

3.Кем была во дворце Русалочка.

4.Что было у каждой Принцессы в саду?.

5.Что любила Русалочка.

6.Что позволял делать отец своим дочерам? (Через год и второй сестре позволили подняться на поверхность и плыть куда угодно. Она вынырнула из воды как раз в ту минуту, когда солнце садилось, и решила, что прекраснее зрелища нет на свете. )

7.Сколько было сестер? (дочерей)

8.Что сделала Русалочка ? И что она увидела на поверхности моря?

9.Кого принцесса?

10.кОГО НАЧИНАЛА БОЛЬШЕ ВСЕГО ЛЮБИТЬ ОНА?

11. Куда поплыла Русалочка из-за своей любви к принцу?

Какое обещание она ей ведьма?

12.Во что нарядили её? И чего она не могла делать?(Русалочку нарядили в шелк и муслин, и она стала первой красавицей при дворе, но оставалась по-прежнему немой, не могла ни петь, ни говорить. )

13.Что случилось С ней, когда принц женился на другой?

Павло Глазовий народився ЗО серпня 1922 року в так званому історичному козацькому Дикому полі у смт Новоскалювата (тодішня Кіровоградщина) Миколаївської області у родині хлібороба. Його предки носили козацьке прізвище Окань. Але, напевно, хтось із багатого роду змінив його з «ока» на «глаз», щоб отримати якісь привілеї. Існує версія, що слово «Окань» пов'язане з мірою довжини в Київській Русі.
11-річним хлопчаком Павло пережив голодомор. У страшний час геноциду української нації помер і його рідний молодший брат.
Після восьмирічки закінчив педучилище в Новомосковську Дніпропетровської області, мріяв бути учителем української мови. Один рік попрацював учителем молодших класів. В армію пішов добровольцем, адже тоді забирали із ВНЗ після першого курсу, тому він вирішив не переривати навчання, та й вступити до інституту демобілізованому солдату було значно легше. Це його і врятувало, бо з початком війни мав кваліфікацію авіаційного механіка, закінчивши школу сержантів-старшин, отримав звання сержанта.
Згодом потрапив у блокадний Ленінград, нагороджений медаллю «За оборону Ленінграда». Звичайно, солдатам давали більший пайок, ніж цивільному населенню, але набідувалися й вони добряче. Після блокади Павло став недобачати на ліве око, у нього був ледь помітний крововилив, а в окулярах на тому боці — сильніше скельце. Це — наслідок незначного опіку під час рятування дітей із підвалів, що не добігли до катакомб, адже недалеко у склад боєприпасів потрапила бомба.
І після всього пережитого молодий юнак, викоханий українським степом, не замикається в собі, не черкає пером, описуючи трагічні сторінки воєнних лихоліть, а створює сатиричні та гумористичні твори, народні усмішки, фейлетони, а згодом, вже будучи знаменитим, писатиме репризи для цирку, авторські діалоги для популярних Штепселя й Тарапуньки.
Вищу освіту Павло здобув у Київському педагогічному інституті (1950 р.). З 1950 по 1961 р. працював заступником редактора журналу «Перець», згодом — заступником головного редактора журналу «Мистецтво».
Був членом Спілки письменників України з 1968 р. Автор поеми «Слався, Вітчизно моя!», 13 книжок сатири та гумору, 6 книжок для дітей. Заслужений діяч мистецтв України (1993). Нагороджений Орденом «За заслуги» III ступеня (1997).
Помер Павло Глазовий 2004 р.
Його гумористичні та сатиричні твори, особливо народні усмішки, знають мільйони українців по обидва боки океану. Життя письменника було сповнене болю за рідну землю, її природу, мову, історію, мистецтво... Постать визначного українського сміхованця Павла Прокоповича Глазового ще розкриється своєю багатогранністю в майбутніх дослідженнях науковців-критиків. У виконанні маститих та молодих артистів естради, що працюють у розмовному жанрі, заграє новими барвами його творчий доробок. Він був лауреатом Літературної премії імені Остапа Вишні, проте не став чомусь ще за життя «шевченківським лауреатом». Можливо, цей заслужений титул біля імені видатного українця незабаром допишуть, проте вже посмертно