Поезія А. Малишка завжди була і, сподіваюсь, буде дуже популярною в народі, бо прозорість її форми, тематика, мова близькі як сучасникам поета, так і нам, його нащадкам. Це, мабуть, тому, що у своїх творах митець порушував морально-етичні та загальнолюдські проблеми сучасності.
Гімном материнства називають величну поезію А. Малишка «Пісня про рушник». Ця поезія — це сповідь-спогад ліричного героя, пройнята материнським теплом і синівською вдячністю.
У поезії матір дарує синові рушник, вишиваний як символ життєвої дороги, на якому «росяниста доріжка, і зелені луги, й солов’їні гаї». Цей рушник пов’язаний із життєвою долею ліричного героя і з образом найближчої і найсвятішої для кожної людини — образом матері.
Рідна мати моя, ти ночей не доспала
І водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала…
У творі образ матері — це символ чистоти і любові, це образ матері-берегині, яка дала нам життя, мудро формувала наші почуття, творила людину.
Человек и природа — это самая актуальная тема нашей современной литературы. Эта проблема стоит перед человечеством уже много лет. Каждый год фабрики и заводы выбрасывают огромное количество отходов, загрязняя воздух, реки, нанося вред окружающей среде. Гибель Аральского моря, реальная угроза Байкалу, образование рукотворных пустынь, вымирание многих видов животных и полное исчезновение уникальных целебных растений — все это следствие бездумного, а порой и преступного отношения к природе. С давних времен человек и природа тесно взаимосвязаны. В древности первобытные люди полностью зависели от окружающей среды. Не понимая сути происходящих природных явлений, люди возводили их в ранг богов. Так, и огонь, и вода, и земля, и деревья, и воздух, и гром с молнией считались божествами. Чтобы умилостивить их, люди совершали ритуальные жертвоприношения. Такие писатели, как В. Распутин, Ч. Айтматов, В. Астафьев, заставляют человечество подумать о своей земле, о своем родном крае. Они или предлагают какие-то защиты окружающей среды, или предупреждают о надвигающейся беде, или выясняют причины ее возникновения. Пословица гласит: “У народа нет смерти”. Это правда. Но писатели не хотят ждать, пока люди превратятся в манкуртов. Они, откладывая все другие дела и “вечные темы”, берут в руки перо и встают впереди своих героев, как бы направляя их по жизненному пути. А в современной литературе все экологические проблемы тесно связаны с нравственными и социальными. В этом ее значение, ее гражданский пафос. Самое главное что человек жалуется на природу,что тут гораздо,тут не так вкусно пахнёт.А виноваты в этом всё мы-люди.За то что мы ленимся выкинуть бумажку в мусорку.Мы берём и кидаем её на землю.Так природа становитстя грязной. Человек забывает, что запасы в недрах планеты когда-нибудь иссякнут, и продолжает хищнически добывать полезные ископаемые. И это при том, что ученые уже давно говорят о возможности использования энергии солнца, ветра, приливов и отливов.
Поезія А. Малишка завжди була і, сподіваюсь, буде дуже популярною в народі, бо прозорість її форми, тематика, мова близькі як сучасникам поета, так і нам, його нащадкам. Це, мабуть, тому, що у своїх творах митець порушував морально-етичні та загальнолюдські проблеми сучасності.
Гімном материнства називають величну поезію А. Малишка «Пісня про рушник». Ця поезія — це сповідь-спогад ліричного героя, пройнята материнським теплом і синівською вдячністю.
У поезії матір дарує синові рушник, вишиваний як символ життєвої дороги, на якому «росяниста доріжка, і зелені луги, й солов’їні гаї». Цей рушник пов’язаний із життєвою долею ліричного героя і з образом найближчої і найсвятішої для кожної людини — образом матері.
Рідна мати моя, ти ночей не доспала
І водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала…
У творі образ матері — це символ чистоти і любові, це образ матері-берегині, яка дала нам життя, мудро формувала наші почуття, творила людину.
Объяснение: