В какую больницу он хотел отвизти вовка

У поетичному творі «Цар Плаксій і Лоскотон» В. Симоненко змальовує двох протилежних персонажів. Мені дуже подобається, як автор вміло користується словами! Країна звалася Сльозолии, три сини царя Плаксія звались Плаксуни, дочки — Нудота, Вай-Вай, Плакота... Одразу все стає зрозуміло і ясно! Мені здасться, це додає твору яскравості та краси, коли назви та імена вже певним чином характеризують персонажів.Цар Плаксій є втіленням постійного суму, скарги на життя — всього, що зазвичай називають песимізмом. Але сум і сльози Плаксія безпідставні, тож у читачів він викликає хіба що іронію, аж ніяк не співчуття. Плаксій забороняє сміх у своєму царстві і жорстоко полює на Лоскотона. Лоскотон протиставляється Плаксію, він несе дітям сміх і радість, звеселяє їх та розважає. Тому прості люди люблять Лоскотона і звільняють його з-під арешту. Звільнившись, Лоскотон залоскотав царя Плаксія так, що той луснув від сміху, а дочки та сини царя Плаксія розбіглись в усі боки. Так у країні Сльозолий запанувала радість.Що хотів передати автор яскравими образами, захоплюючим сюжетом своєї казки? По-перше, в нашому житті часто зустрічаються подібні типи людей, Ми бачимо і тих, хто постійно плаче і скаржиться на долю, бачить в усьому тільки погане, негативне. Зустрічаємо і таких, хто, як Лоскотон, звеселяє людей, ніби випромінює радість та життєву енергію. Важливо, що переміг у цьому двобої песимізму та оптимізму саме Лоскотон. Цим В. Симоненко підкреслює, що радісне ставлення до життя є природним для людини.Читаючи казки, ми часто впізнаємо у казкових образах не тільки оточуючих, а й себе. Я зрозумів, що сам іноді поводжуся, як справжній цар Плаксій. А. коли мої близькі намагаються пояснити мені неправильність моєї поведінки, я часто тільки злюся... Але добре, що ця казка до мені зрозуміти свої помилки. Тепер я спробую не перетворюватися на царя Плаксія, навіть якщо все складається не так, як я хочу, І, звісно, мені б хотілося стати Лоскотоном для моїх близьких та друзів: приносити їм радість та сміх, звеселяти їх та відвертати від життєвих негараздів.

Объяснение:

Евгений Онегин - главный персонаж произведения и мы видим это уже хотя бы по названию. В этом сочинении я попробую объяснить что же в этом персонаже такого.Онегина, как персонажа можно охарактеризовать как гуляющего человека, любившего веселиться и быть в кругу внимания, создавая ложную личность умного и выдающегося. Живёт он роскошно, очень себя любит, находится в постоянных долгах. Из родственников у него только богатый дядя, который умирает и оставляет ему своё поместье в наследство, куда Онегин потом приезжает.Люди окружавшие Онегина, разные знатные персоны, которые постоянно звали его на свои вечера как почётного гостя. Пока Евгений находился в этой сфере, он имел свою популярность, но в итоге о нём стали забывать, поскольку он не очень "постоянный" и опять же "ветренный" персонаж. Также ему казалось что любые дамы могут с лёгкостью ему достаться.Дружба его с Ленским странная, это абсолютно разные люди, с разными приоритетами и принципами. Непонятно ценит ли эту дружбу Онегин и нужна ли вообще она ему, ведь когда Евгений убивает Ленского, он вроде переживает, но в то же время сбегает от этого, как-бы не веря в то что совершил.Автор не то чтобы проявляет своё отношение к Онегину, скорее он просто выделяет его как яркий пример пороков, выдвигает его на первое место в романе и показывает к чему ведёт такая жизнь.Моё личное отношение к Онегину, это жалость, но не к тому что с ним произошло в конце произведения, а к его бесполезно потраченной жизни. Ведь если задуматься, то сколько хорошего он бы мог совершить, не будь он тем кем был. Также глупо его отношение к Татьяне. Эта девушка была всем сердцем и до конца влюблена в него, а он этого не оценил должным образом и опять же ушёл от ответственности, что его и погубило морально.Таким и предстаёт в моём понимании этот герой.
Если ответ вам, то поставьте