українська мова ні в кого не позичена і ніким не дарована. Це витвір і власність українського народу. Вона єднала українців у часи монголо-татарського лихоліття, панування польських магнатів, шаленства московських посіпак. Нею створено сотні тисяч пісень, багатющу, глибоко гуманну літературу.
І український народ таки є. На своєму історичному шляху становлення й розвитку як нації він мав власну Київську державу, Галицько-Волинське князівство, Литовсько-Руське князівства (до речі, державною мовою в цьому князівстві була українська мова — говірка української волинської шляхти), Гетьманщину, Українську Народну Республіку, довів своє існування на референдумі 1 грудня 1991 року й під час двох революцій — Помаранчевої 2004 року та Революції гідності 2013—2014 років.
отож потрібно не забувати мову якою говорили наші пращури. адже кодом нації є її мова.
Я шел по улице мимо школы, как вдруг услышал из окна перваго этажа крик однокласницы. Это была Валя Ваткина. Она очень воодушевленно рассказывала своим подругам какую-то историю. Мне стало интересно и я незаметно заглянул в окно. Валя говорила иногда взмахивая руками:"...а еще Толик недавно встретил на улице сумасшедшего который кидался на людей. Тот к нему как подбижит! А Тольк как ему треснет! А он снова и снова на него бросался! Но Толик не растерялся и дал ему отпор! Тот остаток дня бежал от него!" Я решил, что много не знаю о своем однокласнике. Из окна даносились восторженные крики девочек. Валя продолжала рассказ: "А вы знали что у него и ручной динозавр есть? Вот знайте! Он на нем наших однокласников подвозит. Вон смотрите в окно! Едет, едет!" Все ринулись к окну. Я повернул голову и увидел как Толик на гигантском динозавте подвозил Федьку Думкина и Алену Какуркину. "Вот! Завидуйте девчонки!" Похвасталась Валя.
українська мова ні в кого не позичена і ніким не дарована. Це витвір і власність українського народу. Вона єднала українців у часи монголо-татарського лихоліття, панування польських магнатів, шаленства московських посіпак. Нею створено сотні тисяч пісень, багатющу, глибоко гуманну літературу.
І український народ таки є. На своєму історичному шляху становлення й розвитку як нації він мав власну Київську державу, Галицько-Волинське князівство, Литовсько-Руське князівства (до речі, державною мовою в цьому князівстві була українська мова — говірка української волинської шляхти), Гетьманщину, Українську Народну Республіку, довів своє існування на референдумі 1 грудня 1991 року й під час двох революцій — Помаранчевої 2004 року та Революції гідності 2013—2014 років.
отож потрібно не забувати мову якою говорили наші пращури. адже кодом нації є її мова.
Это была Валя Ваткина. Она очень воодушевленно рассказывала своим подругам какую-то историю. Мне стало интересно и я незаметно заглянул в окно. Валя говорила иногда взмахивая руками:"...а еще Толик недавно встретил на улице сумасшедшего который кидался на людей. Тот к нему как подбижит! А Тольк как ему треснет! А он снова и снова на него бросался! Но Толик не растерялся и дал ему отпор! Тот остаток дня бежал от него!" Я решил, что много не знаю о своем однокласнике. Из окна даносились восторженные крики девочек. Валя продолжала рассказ: "А вы знали что у него и ручной динозавр есть? Вот знайте! Он на нем наших однокласников подвозит. Вон смотрите в окно! Едет, едет!" Все ринулись к окну. Я повернул голову и увидел как Толик на гигантском динозавте подвозил Федьку Думкина и Алену Какуркину.
"Вот! Завидуйте девчонки!" Похвасталась Валя.