Валентин Распутин (1937 – 2015 гг) «Василий и Василиса» (1967 г.)
Во к рассказу:
1. Что означает фраза «она прикидывает день на вес»?
2. На что делится день у Василисы и почему на это?
3. Что ей заменяет удовольствие?
4. Какие оттенки имеют вздохи Василисы? Приведите примеры из текста.
5. Опишите «общение» между Василисой и Василием? Кто они друг другу?
6. На какие категории делятся все лентяи у Василисы? Опишите их.
7. Сколько лет живет Василий в амбаре («склад») и почему там?
8. Что означает молчание для Василисы и Василия?
9. Без чего не может жить Василий и почему?
10. Чем Василий занимается? Летом?
11. Сколько лет главным героям лет на начало повествования рассказа?
12. Почему Василиса не разговаривает с Василием? Сколько?
13. Сколько лет они прожили вместе до того случая, который их развёл? (№ 12!)
14. Какая война началась в рассказе? Опишите кратко проводы на эту войну Василия и его возвращение домой?
15. Куда Василий уезжает после войны и зачем?
16. Почему над рекой Ангарой летом стоит дым? Подтвердите ваш ответ словами из текста.
17. Что такое сенокос? Когда начинается «личный сенокос»? Для чего?
18. Объясните фразу «успевай отбивать литовки».
19. По какой примете определяется плохая погода – ненастье?
20. Как Василий решил изменить свою жизнь?
21. Кто такая Александра? Каково отношение к ней деревенских жителей?
22. Какова реакция Василисы на «нового члена семьи» в начале их «знакомства» и в конце рассказа?
23. Что для Василисы как «нож острый по сердцу»? Почему?
24. Чего стал бояться Василий, когда заболел?
25. Что такое «домовище»? Выпишите фразу из рассказа, где об этом идет речь.
26. Опишите кратко последнюю встречу Василисы и Василия ли Василиса Василия? Почему? За что она должна была его Что происходит с главными героями в конце рассказа?
29. Как вы думаете, что общего может быть в образе Василисы с Катериной из пьесы А. Островского «Гроза»?
30. 30. В чём суть (основная мысль) рассказа В. Распутина «Василий и Василиса»?
несправедливость и произвол власти.
Он обвиняет Ивана Грозного в разгуле власти,приближении опричников,веселье,когда народ в нищете и горе.Царь забыл о защите своих подданных,своего народа.Царь не занимается благоденством родины,князь призывает царя заботиться о государстве,как раньше,а "бесовскую рать " льстецов и изменников разогнать.
Царь жалеет,что напрасно убил верного слугу.Не льстеца убил,не молчаливого раба,а того,кто не боялся говорить правду царю и пёкся об Отчизне,а не об утехах и разгуле.
Відповідь:
Пояснення:
Стислий переказ твору «Гобсек» Оноре де Бальзак
Одного зимового вечора 1829-1830 року у гостях у віконтеси де Гранльє до першої години ночі затримались двоє гостей, які не належали до її родини. Один з них, гарний юнак, покинув салон, коли почав бити годинник. Жінка подивилась в сторону каміну, біля якого, задумавшись, стояла її дочка Камілла. Пані де Гранльє зрозуміла, що та прислухається до стукоту коліс екіпажу гостя, який щойно їх покинув, і вирішила почати розмову. Вона спонукала сімнадцятирічну дівчину прислухатись до її порад. Вона сказала, що пан де Ресто був дійсно гарною людиною, відданою і і гідною, але донька не може пов’язати долю з ним через його матір, жінку низького походження з дуже низьким авторитетом у суспільстві, що, певно, розтринькає усі гроші молодої Камілли.
Тим часом у сусідній кімнаті грав у пікет дядько Камілли, пан Дервіль, успішний адвокат, що збудував свою кар’єру після декількох вдалих судових справ, які повернули пані де Гранльє дороге нерухоме майно, тому користувався повагою у салоні віконтеси. Також Дервіль знав про симпатію Камілли до Ернеста де Ресто і навіть схвалював її, тому, почувши декілька слів з промови господині дому, втрутився у розмову, сказавши, що знає цікаву історію, яка змінить її думку про статки пана де Ресто.
Історія ця мала місце у тому часі, коли Дервіль був двадцятип’ятирічним студентом і знався з одним лихварем. «Уявіть собі жовтувато-бліде, тьмяне обличчя, з дозволу Академії, я назвав би його місячним ликом, бо воно скидалося на позолочене срібло, з якого зійшла позолота. Волосся в мого лихваря було зовсім гладеньке, завжди старанно зачесане, з сивиною, попелясто-сіре. Риси його обличчя, непорушні, холодні, як у Талейрана, були мов вилиті з бронзи. Його маленькі очі, жовті, як у тхора, були майже зовсім без вій і боялися світла; тому він захищав їх козирком старого картуза. Кінчик гострого носа був так поритий віспою, що скидався на буравчик. Губи у нього були тонкі, як у алхіміків та старезних дідів на картинах Рембрандта або Метою. Говорив цей чоловік тихо, лагідно і ніколи не гарячкував.» Людина ця була нетовариською. Він жив розмірено і спокійно, ніби зберігаючи життєву енергію. Навіть у найщасливіші моменти життя його манери були стриманими. Жив він у похмурому будинку на вулиці де Гре. Був він багатим чи бідним — не зрозуміло. Можливо, він зберігав гроші у банках, але сам оповідач ні одного разу не бачив грошей у того в руках. Єдиною людиною, з ким цей лихвар підтримував стосунки, був Дервіль. Він приходив до молодого адвоката у гості і часто дозволяв здійснювати візити до своєї оселі, коли був у доброму гуморі.