4.в Поет — головний герой "Давньої казки" Лесі Українки — шкільний твір, приклад учнівського твору).
5г (З дитинства: дощ — Василь Голобородько,)
6а (Іва́н Карпе́нко-Ка́рий (справжнє прізвище — Тобілевич)
2.Г
3. Що ж це за ціна, якою вимірювалася споконвічно бажана людством воля? Це - власне життя! Коцюбинський доводить, що життя дорівнює волі, а волю можна виборити лише життям. І це стосується не тільки героїв оповідання - Остапа та Соломії, здатних на все заради волі. Я вважаю, що в їх образі письменник узагальнив увесь поневолений український народ, який вже ставав на революційний шлях. У уяві М. Коцюбинського поневолене селянство - це вже не "віл у ярмі". Саме для того, щоб показати "жевріння іскри у попелі", автор насичує оповідання показом тієї ціни, тих жахливих пригод, які на кожному кроці чекали на втікачів від панського ярма, коли "почуття дійсності втрачалося".Найвищу ціну заплатили герої М. Коцюбинського за волю, за щасливе життя. Сум і відчай наповнює душу після прочитання твору. Але, незважаючи на трагічну кінцівку оповідання, автор возвеличує волелюбність рідного народу, для якого шлях до щастя - це самовіддана боротьба за волю та незалежність.
4.Ні не можна тому що справжній князь знав би що смерті одного дракона буде людям замало і тому що справжній друг буде робить все для того, щоб ти жив і не потрапив в якусь халепу.
5.Вітька Горобець цитатна характеристика Неповних 14 років Вітька — високий, худий, з рідким білявим чубчиком — не міг і хвилини спокійно всидіти на місці. Запальний і рвучкий, швидкий… Він вродився балакучий, як сорока, може годинами безугавно тріскотіти. Перше хвилювання потроху зникає. До хлопця знову повертається здатність мислити, говорити. Вітька все кружляє й кружляє між вербами. На ньому нові (сині в смужечку) штани й жовті рипучі черевики. Рукава білої сорочки по-парубочому закачані по лікті. На голові — бокс (таки домучив клятий Левонтій!), білявий чубчик непокірно стовбурчиться. Хлопцеві так хочеться утнути щось героїчне, щось таке лицарське. Безперечно, на очах у дівчини. Щоб побачила, який він сміливий та відважний. — Ой, який же ти замурзаний! — сплеснула руками.— І вуха у сажі, герою ти мій сміливий, орлику відважний! Ти, мов той лев, накинувся на вогонь.
1.Твір "Місце для дракона актуальний для сьогодення тому, що він написаний саме для сьогодення і саме про наш народ. Про народ, сили якого підупадають, якщо йому нема кого проклинати. Про народ ліриків, а не воїнів. Про юрбу, яка "об’єднана мовою, вишиванками й піснями про безсмертя". Твір цей не втрачає своєї актуальності і в наш час. Він учить нас, що зі злом, несправедливістю треба боротися, але так, щоб не скоїти ще більшого зла, бо далеко не всіма шляхами можна дійти праведного діяння. І ніколи неправда не може бути на благо людині. Гіркий досвід героя роману вчить нас: не можна побудувати справедливості неправедними діями, не можна стати щасливим на нещасті інших. Лише з добра можуть вирости зернятка добра, а зло породить ще більше зло. Але і добро слід робити чистими руками, не заплямованими людською кров’ю. Ця повість підштовхує до серйозних роздумів, переосмислення цінностей, підштовхує з’ясувати для себе, що є добро, а що – зло, яку величезну цінність має людське життя, яке не маєш права зганьбити й відібрати. Твір змушує нас замислитись і над загальнолюдськими проблемами: чи може зло породити добро, чи кожен гріх можна спокутувати, що керує вчинками окремих людей?
Детство героя проходило в маленьком городе Княжье-Вено Юго-Западного края. Вася — так звали мальчика — был сыном городского судьи. Ребёнок рос, «как дикое деревцо в поле»: мать умерла, когда сыну было всего шесть лет, а отец, поглощённый своим горем, обращал на мальчика мало внимания. Вася целыми днями бродил по городу, и картины городской жизни оставляли в его душе глубокий след.
Город был окружён прудами. Посреди одного из них на острове стоял старинный замок, принадлежавший некогда графскому роду. Ходили легенды, что остров насыпан пленными турками, и замок стоит «на костях человеческих». Хозяева давным-давно покинули это мрачное жилище, и оно постепенно разрушалось. Его обитателями стали городские нищие, не имевшие иного пристанища. Но среди нищих произошёл раскол. Старый Януш, один из бывших графских слуг, получил некое право решать, кто может жить в замке, а кто нет. Он оставил там лишь «аристократов»: католиков и бывшую графскую челядь. Изгнанники нашли себе пристанище в подземелье под старинным склепом у заброшенной униатской часовни, стоявшей на горе. Однако это их местопребывание никому не было известно.
Продолжение после рекламы:
Старый Януш, встречая Васю, приглашает его заходить в замок, ибо там теперь «порядочное общество». Но мальчик предпочитает «дурное общество» изгнанников из замка: Вася жалеет их.
Многие члены «дурного общества» хорошо известны в городе. Это полубезумный пожилой «профессор», который всегда что-то тихо и грустно бормочет; свирепый и драчливый штык-юнкер Заусайлов; спившийся отставной чиновник Лавровский, всем рассказывающий неправдоподобные трагические истории о своей жизни. А именующий себя генералом Туркевич знаменит тем, что «обличает» почтенных горожан (исправника, секретаря уездного суда и других) прямо под их окнами. Это он делает для того, чтобы получить на водку, и достигает своей цели: «обличаемые» спешат откупиться от него.
Руководитель же всего сообщества «тёмных личностей» — Тыбурций Драб. Его происхождение и никому не ведомы. Иные предполагают в нем аристократа, но наружность его — простонародная. Он известен необыкновенной учёностью. На ярмарках Тыбурций развлекает публику пространными речами из античных авторов. Его считают колдуном.
Однажды Вася с тремя приятелями приходит к старой часовне: ему хочется заглянуть туда. Друзья Васе проникнуть внутрь через высокое окно. Но увидев, что в часовне ещё кто-то есть, приятели в ужасе убегают, бросив Васю на произвол судьбы. Оказывается, там дети Тыбурция: девятилетний Валек и четырёхлетняя Маруся. Вася начинает часто приходить на гору к своим новым друзьям, носить им яблоки из своего сада. Но ходит он лишь тогда, когда его не может застать Тыбурций. Вася никому не рассказывает об этом знакомстве. Струсившим приятелям
1б
2г (Пісні Марусі Чурай "Засвіт встали козаченьки", "Віють вітри, віють буйні","Ой не ходи ,Грицю... ")
3 В
4.в Поет — головний герой "Давньої казки" Лесі Українки — шкільний твір, приклад учнівського твору).
5г (З дитинства: дощ — Василь Голобородько,)
6а (Іва́н Карпе́нко-Ка́рий (справжнє прізвище — Тобілевич)
2.Г
3. Що ж це за ціна, якою вимірювалася споконвічно бажана людством воля? Це - власне життя! Коцюбинський доводить, що життя дорівнює волі, а волю можна виборити лише життям. І це стосується не тільки героїв оповідання - Остапа та Соломії, здатних на все заради волі. Я вважаю, що в їх образі письменник узагальнив увесь поневолений український народ, який вже ставав на революційний шлях. У уяві М. Коцюбинського поневолене селянство - це вже не "віл у ярмі". Саме для того, щоб показати "жевріння іскри у попелі", автор насичує оповідання показом тієї ціни, тих жахливих пригод, які на кожному кроці чекали на втікачів від панського ярма, коли "почуття дійсності втрачалося".Найвищу ціну заплатили герої М. Коцюбинського за волю, за щасливе життя. Сум і відчай наповнює душу після прочитання твору. Але, незважаючи на трагічну кінцівку оповідання, автор возвеличує волелюбність рідного народу, для якого шлях до щастя - це самовіддана боротьба за волю та незалежність.
4.Ні не можна тому що справжній князь знав би що смерті одного дракона буде людям замало і тому що справжній друг буде робить все для того, щоб ти жив і не потрапив в якусь халепу.
5.Вітька Горобець цитатна характеристика Неповних 14 років Вітька — високий, худий, з рідким білявим чубчиком — не міг і хвилини спокійно всидіти на місці. Запальний і рвучкий, швидкий… Він вродився балакучий, як сорока, може годинами безугавно тріскотіти. Перше хвилювання потроху зникає. До хлопця знову повертається здатність мислити, говорити. Вітька все кружляє й кружляє між вербами. На ньому нові (сині в смужечку) штани й жовті рипучі черевики. Рукава білої сорочки по-парубочому закачані по лікті. На голові — бокс (таки домучив клятий Левонтій!), білявий чубчик непокірно стовбурчиться. Хлопцеві так хочеться утнути щось героїчне, щось таке лицарське. Безперечно, на очах у дівчини. Щоб побачила, який він сміливий та відважний. — Ой, який же ти замурзаний! — сплеснула руками.— І вуха у сажі, герою ти мій сміливий, орлику відважний! Ти, мов той лев, накинувся на вогонь.
1.Твір "Місце для дракона актуальний для сьогодення тому, що він написаний саме для сьогодення і саме про наш народ. Про народ, сили якого підупадають, якщо йому нема кого проклинати. Про народ ліриків, а не воїнів. Про юрбу, яка "об’єднана мовою, вишиванками й піснями про безсмертя". Твір цей не втрачає своєї актуальності і в наш час. Він учить нас, що зі злом, несправедливістю треба боротися, але так, щоб не скоїти ще більшого зла, бо далеко не всіма шляхами можна дійти праведного діяння. І ніколи неправда не може бути на благо людині. Гіркий досвід героя роману вчить нас: не можна побудувати справедливості неправедними діями, не можна стати щасливим на нещасті інших. Лише з добра можуть вирости зернятка добра, а зло породить ще більше зло. Але і добро слід робити чистими руками, не заплямованими людською кров’ю. Ця повість підштовхує до серйозних роздумів, переосмислення цінностей, підштовхує з’ясувати для себе, що є добро, а що – зло, яку величезну цінність має людське життя, яке не маєш права зганьбити й відібрати. Твір змушує нас замислитись і над загальнолюдськими проблемами: чи може зло породити добро, чи кожен гріх можна спокутувати, що керує вчинками окремих людей?
Объяснение:
В дурном обществе
1885
Краткое содержание рассказа
читается за 7 минут, оригинал — 2 ч
Детство героя проходило в маленьком городе Княжье-Вено Юго-Западного края. Вася — так звали мальчика — был сыном городского судьи. Ребёнок рос, «как дикое деревцо в поле»: мать умерла, когда сыну было всего шесть лет, а отец, поглощённый своим горем, обращал на мальчика мало внимания. Вася целыми днями бродил по городу, и картины городской жизни оставляли в его душе глубокий след.
Город был окружён прудами. Посреди одного из них на острове стоял старинный замок, принадлежавший некогда графскому роду. Ходили легенды, что остров насыпан пленными турками, и замок стоит «на костях человеческих». Хозяева давным-давно покинули это мрачное жилище, и оно постепенно разрушалось. Его обитателями стали городские нищие, не имевшие иного пристанища. Но среди нищих произошёл раскол. Старый Януш, один из бывших графских слуг, получил некое право решать, кто может жить в замке, а кто нет. Он оставил там лишь «аристократов»: католиков и бывшую графскую челядь. Изгнанники нашли себе пристанище в подземелье под старинным склепом у заброшенной униатской часовни, стоявшей на горе. Однако это их местопребывание никому не было известно.
Продолжение после рекламы:
Старый Януш, встречая Васю, приглашает его заходить в замок, ибо там теперь «порядочное общество». Но мальчик предпочитает «дурное общество» изгнанников из замка: Вася жалеет их.
Многие члены «дурного общества» хорошо известны в городе. Это полубезумный пожилой «профессор», который всегда что-то тихо и грустно бормочет; свирепый и драчливый штык-юнкер Заусайлов; спившийся отставной чиновник Лавровский, всем рассказывающий неправдоподобные трагические истории о своей жизни. А именующий себя генералом Туркевич знаменит тем, что «обличает» почтенных горожан (исправника, секретаря уездного суда и других) прямо под их окнами. Это он делает для того, чтобы получить на водку, и достигает своей цели: «обличаемые» спешат откупиться от него.
Руководитель же всего сообщества «тёмных личностей» — Тыбурций Драб. Его происхождение и никому не ведомы. Иные предполагают в нем аристократа, но наружность его — простонародная. Он известен необыкновенной учёностью. На ярмарках Тыбурций развлекает публику пространными речами из античных авторов. Его считают колдуном.
Однажды Вася с тремя приятелями приходит к старой часовне: ему хочется заглянуть туда. Друзья Васе проникнуть внутрь через высокое окно. Но увидев, что в часовне ещё кто-то есть, приятели в ужасе убегают, бросив Васю на произвол судьбы. Оказывается, там дети Тыбурция: девятилетний Валек и четырёхлетняя Маруся. Вася начинает часто приходить на гору к своим новым друзьям, носить им яблоки из своего сада. Но ходит он лишь тогда, когда его не может застать Тыбурций. Вася никому не рассказывает об этом знакомстве. Струсившим приятелям